Фізіологічний афект — одна з підстав визнання особи обмежено осудною.

Психологія розрізняє декілька видів афекту: радості, страху, відчаю, жаху, гніву, злості, ненависті. Фізіологічний афект визначається як короткочасний хворобливий розлад психічної діяльності непсихотичного рівня, що виникає раптово під впливом зовнішніх факторів. Проявляється емоціями гніву або страху, звуженням свідомості, руховим збудженням і діями, спрямованими на знищення подразника. Вивчення клініки фізіологічного афекту дає підстави розглядати його як гострий реактивний афективний межовий (непсихотичний) стан.

Афект фізіологічний відрізняється від афекту патологічного за принципом дихотомії: осудний — неосудний. За клінікою афект фізіологічний відповідає критеріям психічної хвороби і значно ближчий до патологічного афекту, ніж до нормальних афективних реакцій. Його прояви свідчать про істотну обмеженість здатності особи свідомо контролювати свої дії. Ці прояви є виключними у житті суб´єкта і відповідають ознакам реакції боротьби, чим і засвідчують свою хворобливу природу.

Юридично афект фізіологічний визнається одним з компонентів сильного душевного хвилювання, оскільки відрізняється від нехворобливих афективних реакцій дезорганізацією свідомості, що позначається на ступені вини. Характерні ознаки афекту фізіологічного: надзвичайність реакції особи; фазність перебігу близька до патологічного афекту; раптовість виникнення (несподіваність для суб´єкта), яка має об´єктивні ознаки і відчувається суб´єктивно; звуження свідомості з розладом цілісності сприймання, обмеженням здатності керувати своїми діями, їх агресивність; невідповідність характеру і результату цих дій причині, що їх викликала, тобто їх неадекватність; зв´язок дій І афективних переживань з психотравмуючим фактором; раптовість виходу внаслідок психічного виснаження; часткова амнезія вчиненого.

Для фізіологічного афекту характерне істотне уповільнення інтелектуальних і вольових процесів, порушення цілісного сприйняття навколишнього.

Під час афекту фізіологічного частково зберігається психічний зв´язок між об´єктом і суб´єктом суспільно небезпечних дій. Афект фізіологічний встановлюється судово-психіатричною експертизою і є медичною підставою для визнання особи обмежено осудною.

Під обмеженою осудністю треба розуміти такий стан психіки, при якому під час вчинення злочину здатність усвідомлювати свої дії — бездіяльність (усвідомлювати фактичну сторону та суспільну небезпечність діяння) та (або) керувати ними була суттєво обмежена внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, який проявляється переважно розумовою недостатністю, афективними або вольовими розладами.

Обмежена осудність має три критерії: юридичний, психологічний і медичний. Поняття юридичного критерію містить усі суспільно небезпечні діяння (дію чи бездіяльність), передбачені КК України, згідно з визначенням злочину, поданим у ст. 7 КК.

Під психологічним критерієм обмеженої осудності розуміється суттєве обмеження (кількісне) у суб´єкта протиправного діяння здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Медичним критерієм є хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності (непсихотичного рівня), які проявляються переважно розумовою недостатністю, афективними або вольовими розладами.

Інакше кажучи, це межові психічні розлади (психічні аномалії). Фізіологічний афект можна впевнено віднести до обмеженої осудності, оскільки за твердженням фахівців (психіатрів) його природа така, що здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними він не просто, а суттєво обмежує. Фізіологічний афект відповідає всім критеріям обмеженої осудності.

Складність установлення стану фізіологічного афекту пов’язана з тим, що його не можна відтворити вдруге. У процесі судово-експертного дослідження проводиться ретроспективний аналіз, психологічний аналіз результатів діяльності людини.

Патологічний афект

Патологічний афект - це хворобливий стан психогенного походження, що виникає в практично психічно здорової людини. Патологічний афект розуміється психіатрами як гостра реакція у відповідь на психотравмуючий вплив, на висоті розвитку якої має місце порушення свідомості по типу афективного сутінкового стану. Афективна реакція такого типу характеризується гостротою, яскравістю вираження і трьохфазністю плину: підготовчої, фазою вибуху, заключної.

1.Перша фаза (підготовча) - містить у собі особистісну переробку психогенії, виникнення й наростання афективної напруги. Гостра психогенія може скорочувати цю фазу до декількох секунд, різко прискорюючи виникнення афекту. Тривала психотравмуюча ситуація подовжує наростання афективної напруги, на тлі якого психогенний привід по механізму «останньої краплі» може викликати настання гострої афективної реакції.

Найважливішою умовою, що сприяє виникненню афективної реакції, є наявність конфліктної ситуації, почуття фізичної або психічної перешкоди до здійснення своїх планів, намірів.

2. У другій фазі патологічного афекту виникає короткочасний психотичний стан, афективна реакція здобуває якісно інший характер.

Психотична симптоматика, властива патологічному афекту, характеризується незавершеністю, малою виразністю, відсутністю зв'язку між окремими психопатологічними феноменами. Вона визначається, як правило, короткочасними розладами сприйняття у вигляді гипоакузій (звуки віддаляються), гіперакузій (звуки сприймаються як дуже голосні), ілюзорних сприйняттів. Окремі розлади сприйняття можуть бути кваліфіковані як афективні функціональні галюцинації. Значно більш цілісно буває представлена клініка психосенсорних розладів, порушень схеми тіла (голова стала великий, руки довгими), стану гострого страху й розгубленості. Маревні переживання носять нестійкий характер, і їхній зміст може відбивати реальну конфліктну ситуацію.

До другої групи симптомів відносяться експресивні характеристики й вазо-вегетативні реакції, властиві афективній напрузі й вибуху, зміни моторики у вигляді рухових стереотипій, постаффективні астенічні явища з амнезією на вчинені дії, а також суб'єктивна раптовість зміни стану при переході від першої до другої фази афективної реакції, особлива жорстокість агресії, невідповідність її по змісту й силі приводу виникнення, а також невідповідність провідним мотивам, ціннісним ориентаціям, установкам особистості.

Моторні дії при патологічному афекті тривають і після того, як жертва перестає подавати ознаки опору або життя, без якого-небудь зворотного зв'язку із ситуацією. Ці дії носять характер невмотивованих автоматичних моторних розрядів з ознаками рухових стереотипій.

Про порушення свідомості й патологічний характер афекту свідчать також надзвичайно різкий перехід інтенсивного рухового порушення, властивого другій фазі, у психомоторну загальмованість.

3. Третя фаза (заключна)характеризується відсутністю яких-небудь реакцій на вчинене, неможливістю контакту, термінальним сном або хворобливою прострацією, що представляє собою одну з форм оглушення.

При диференціальній діагностиці патологічного й фізіологічного афектів необхідно враховувати, що, являючи собою якісно різні стани, вони мають ряд загальних ознак.

До загального для фізіологічного й патологічного афектів ознакам відносяться: короткочасність, гострота, яскравість вираження, зв'язок із зовнішнім психотравмуючим фактором, трьохфазність плину; характерні експресивні, вазо-вегетативні прояви, що свідчать про виражене афективне порушення, вибуховий характер реакції в другій фазі, виснаження фізичних і психічних сил, часткова амнезія - у заключній фазі.

Основним критерієм розмежування патологічного й фізіологічного афектів служить установлення симптомів психогенно обумовленого сутінкового стану свідомості при патологічному афекті або аффективно-звуженого, але не психотичного стану свідомості при фізіологічному афекті.

Судово-психіатрична оцінка патологічного й фізіологічного афектів різна. При здійсненні афективного делікту неосудність визначається тільки наявністю ознак патологічного афекту в момент правопорушення. Даний стан підпадає під поняття тимчасового розладу психічної діяльності медичного критерію неосудності, тому що виключає можливість такої особи в момент здійснення протиправних дій усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій.

1. Приклад:Так, у кримінальній справі щодо Т., обвинуваченого у вчиненні вбивства, була призначена судово-психологічна експертиза з метою визначення, чи перебував обвинувачений у момент вчинення злочину в стані фізіологічного афекту. З матеріалів кримінальної справи було відомо, що 7 січня 1998 р. близько 4 год. 30 хв. біля ресторану «Ювілейний» у м. Харкові під час сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, що згодом переросла в бійку між Т. і П., з одного боку, і Б., В. — з іншого, Т., вважаючи Л. одним із нападників на нього і на його брата (П.), завдав останньому удару в груди кухонним ножем, що був у нього, від якого Л. через незначний проміжок часу помер.

Т. народився 11 червня 1974 р. першим із двох дітей у родині (має молодшого брата П., 1979 року народження). У дитинстві розвивався без особливостей.

У 1981 р. пішов до школи, в 1989 р. закінчив 8 класів середньої школи. У цьому ж році вступив до машинобудівного технікуму, де провчився півроку, далі вступив до МПТУ-11, яке також не закінчив. У 1991 р. вступив до вечірньої школи, де провчився півроку і не закінчив освіту. Пізніше працював реалізатором. Т. раніше притягувався до кримінальної відповідальності за крадіжку і хуліганство.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Т. ознак психозу, недоумства, інших психічних розладів не виявляє, може усвідомлювати власні дії й керувати ними.

Випробуваний Т. під час бесіди контактний, мету дослідження розуміє правильно, тримається вільно, на запитання відповідає адекватно. У бесіді оцінює свою особистість як конфліктну, що претендує на лідерство.

Встановлення психічного стану Т. у момент вчинення злочину передбачає здійснення ретроспективного психологічного аналізу протиправної поведінки за матеріалами справи.

Т. прибув до ресторану «Ювілейний», де проводилася дискотека, о 00 год. 30 хв. 7 січня 1998 р. для того, щоб відвідати брата, — П. Т. разом із присутніми розпивав спиртні напої. З показань Т.: «...Я випив близько 100 г коньяку». Сварка сталася між П. і Б., у ході якої останній порізав шию П. З показань Т.: «...я підійшов до них і сказав, щоб вони припинили сварку, на що незнайомий відповів мені в грубій формі, щоб я йшов подалі». Ситуація, що призвела до вчинення протиправних дій, повністю контролювалася й усвідомлювалася з боку Т. Так, у цей час Т. заявив, що «...сьогодні свято і ніякі конфлікти ні з чиєї сторони створювати не потрібно...». Крім того, ситуація контролювалася й іншими людьми. З показань Т.: «...мого брата і незнайомця розборонив охоронець». Після сварки, що сталася, Т., П., Л. та інші «продовжили сидіти за столом, розпивати спиртні напої, танцювати».

Посилання на реальність погрози з боку Б. і його компанії є непереконливими. Тому що Т. безперешкодно залишив дискотеку, пішов додому за рушницею і ножем і повернувся назад. Дії Т. мали цілеспрямований характер. З показань Т.: «Вони пригрозили нам розправою... Після цього я пішов, узяв рушницю і кухонний ніж... підійшов до кінотеатру, де сховав рушницю і ніж на спортмайданчику біля паркану».

Аналіз ситуації показує, що сварка між Б. і Р. не містила безпосередньої погрози Т. З показань Т.: «...Я пішов додому і хотів там залишитися, однак подумавши, що на дискотеці мій брат, я взяв рушницю мого батька, а також кухонний ніж великих розмірів і повернувся назад». Характер конфліктної ситуації показує відсутність суб’єктивної неможливості знайти вихід з неї в даний момент. Дана ситуація не була афективною, вона не містила насильства чи образи на адресу Т. Афектогенною є ситуація, що характеризується тим, що людина, яка перебуває в ній, повинна обов’язково діяти і відчувати майже нездоланну потребу, однак придатних способів дії не знаходить.

Аналіз поведінки Т. показує певну підготовку до вчинення злочину. Він пішов додому, узяв рушницю і кухонний ніж, сховав їх на вулиці. З показань Т.: «...Прийшовши до ресторану «Ювілейний», я сховав рушницю і ніж на вулиці, а сам пішов на дискотеку. Зайшовши туди, я сів за стіл, за яким сидів раніше... Ніж я взяв, щоб налякати незнайомців».

Т. через брата запропонував Б. вийти розібратися і привів його до місця, де зберігалася рушниця і ніж. З показань Т.: «...На вулицю хлопця невисокого зросту вивів мій брат. Про це його попросив я. Для того, щоб розібратися, а саме, щоб побити». З показань Б.: «...Старший Т. про щось поговорив з молодшим і вони разом попрямували в мій бік. Старший пройшов мимо до виходу, нічого не говорячи, а молодший, підійшовши до мене, сказав: «Підемо, поговоримо».

Т., вийшовши на вулицю, повів їх до місця, де зберігалася рушниця. З показань Б.: «...Старший Т. йшов попереду приблизно за 15 м від нас з молодшим П., ми йшли слідом за ним... Озирнувшись, я побачив, що за нами йдуть В., К. і Д., а також ще хтось...». З показань Т.: «...Я попрямував у бік кінотеатру, а інші за мною...» Аналіз ситуації показує відсутність підготовчої (1-ї) стадії афекту в Т., тобто дії при розгортанні в часі були цілеспрямованими, послідовними. Стадія афективного вибуху (2-га стадія) також була відсутня, тому що Л. участі в бійці не брав і не становив загрози для Т. З показань Т.: «Л. я знав як однокласника мого брата, ми з ним ніколи не сварилися». Тому Л. не міг виступати афектогенним подразником. Т. добре пам’ятає послідовність своїх дій і механізм завдання ударів. Аналіз поведінки Т. у момент завдання ударів ножем Л. і В. показує відсутність суб’єктивної раптовості виникнення емоційного напруження, характерних для афективного збудження.

Поведінка Т. не є типовою для фізіологічного афекту в 3-й стадії (післяемоційний період). Після вчинення злочину Т. виконує послідовні і доцільні дії. З показань Т.: «...Я забрав у нього рушницю і поклав її в чохол, що був зі мною. Після цього я пішов додому й у підвалі сховав її». Після вчинення діяння Т. і його брат П. їдуть до тітки в село. У цей період відсутні ознаки емоційного, інтелектуального або фізіологічного виснаження, характерного для глибокого фізіологічного афекту. Післякримінальна поведінка свідчить про здатність контролювати свої дії, про їхню доцільність і спрямованість.

2. Клінічне спостереження. Випробувана Ц., 48 років, обвинувачується в убивстві чоловіка. З матеріалів кримінальної справи, медичної документації, зі слів випробуваної відомо, що спадковість випробуваної психічними захворюваннями не обтяжена. Ранній розвиток без особливостей. По характеру формувалася тривожною, зайво недовірливою, вразливою. Закінчила 8 класів загальноосвітньої школи й торгово-економічний технікум. Одержала спеціальність бухгалтера. Надалі вона працювала за спеціальністю, зарекомендувала себе сумлінною, витриманою, серйозно ставиться до справи. В 1994 р. перенесла операцію - ампутація матки у зв'язку з міомою. З 1965 р. заміжня, має дочку. Чоловік випробуваної протягом багатьох років зловживав алкоголем, вдома часто скандалив, знущався з неї, виганяв з дому. На обліку в психіатра, нарколога вона не знаходиться. З матеріалів кримінальної справи відомо, що 13.10.96 Ц. нанесла ножове поранення своєму чоловіку в грудну клітку з ушкодженням артерій і вен лівої легені, від яких він помер. 14.10.96 в 0 ч. 45 хв. вона була оглянута в наркологічній лікарні, ознак алкогольного сп'яніння не виявлено. При судово-медичному огляді у випробуваного минулого виявлена подряпина на верхнім віці лівого ока, синці на лівому ліктьовому суглобі, грудній клітці спереду, ссадина пальця правої кисті.

При огляді випробуваної в центрі встановлено наступне. Соматичний стан без ознак патології. Неврологічний стан: знаків очагового ураження головного мозку не виявлено. Психічний стан: свідомість ясна. Всі види орієнтувань збережені. Зовні охайна. Емоційно лабільна, при згадуванні про суб'єктивно значимі події легко починає плакати. Рівень настрою знижений. Важко переживає те, що сталося. Голос тихий. Ціль експертизи пояснює правильно. Психічно хворою себе не вважає. Анамнестичні відомості викладає в хронологічній послідовності. Зловживання алкоголем і вживання наркотиків заперечує. При з'ясуванні подробиць того, що сталося вона легко починає плакати, помітно хвилюється. Розповідає, що протягом багатьох років чоловік зловживав алкоголем. Удома постійно дебоширив, неодноразово бив її. Останнім часом став поводитися більш агресивно, намагалася закриватися від нього в іншій кімнаті (урізала замок). Однак це його не зупиняло, навпаки, «дратувало» ще дужче. З її слів, життя перетворилася в кошмар, з роботи додому верталася в страху. Очікувала чогось «страшного», почала серйозно побоюватися за своє життя. Настрій був подавленим, погано спала по ночах. Напередодні події в чоловіка почався черговий запій. У той день він зустрів її в стані сильного алкогольного сп'яніння, вигляд у нього був «божевільного». Відразу ж повівся агресивно, кричав: «Уб'ю, сука». Коли він схопив ніж, її «охопив жах, сильний страх». У голові «пульсувала» лише одна думка: «Все, це кінець». Те, що відбулося надалі пам'ятає смутно, «уривчасто». Те, як намагалася вирватися, вибігти, відсторонялася від нього. Раптово побачила в себе в руці ніж. Чоловік же в цей час став осідати. Вона ж не могла зрозуміти, що відбулося. Коли на підлогу стала капати кров, то її охопила паніка. Розуміла, що треба щось робити. Металася по квартирі, то доставала ганчірку підтирати плями крові, то намагалася термосити чоловіка. Відзначає, що потім «налягла» утома, ноги стали як «ватяні». Не могла стояти, тому сіла й «тупо», без «єдиної думки в голові» дивилася на чоловіка, як з нього струменіє кров. Стурбована результатом кримінальної справи, своєю долею. Мислення, пам'ять не порушені. Психотичних розладів (марення, галюцинацій та ін.) не виявлено. Критичні здатності не порушені. При експериментально-психологічному дослідженні порушень розумової діяльності, пам'яті, уваги, процесів сприйняття не виявлено. При дослідженні особистості виявляються такі індивідуальні особливості, як емоційна стійкість, стриманість, обов'язковість, відповідальність, розвинене почуття обов‘язку, эмпатії (співпереживання, чуйність), товариськість, схильність до альтруїстичних проявів, трохи залежна позиція, прагнення уникати конфліктів, які переживаються болісно, відзначається фіксація на психотравмуючих переживаннях.

Висновок комісії: Ц. хронічним психічним захворюванням не страждає й не страждала таким раніше. У період здійснення правопорушення Ц. не виявляла й ознак якого-небудь тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, оскільки її дії носили цілеспрямований характер, вона підтримувала адекватний контакт із навколишніми, а в її діях були відсутні ознаки марення, галюцинацій, розладу свідомості. Осудна. Психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи, даних експериментально-психологічного дослідження дозволяє зробити висновок про те, що Ц. у момент здійснення інкримінованого їй діяння перебувала в стані фізіологічного афекту, виникненню якого сприяла тривала, психотравмуюча ситуація в сім'ї. Систематичні образи й приниження з боку чоловіка сприяли, у силу властивих Ц. особистісних особливостей нагромадженню аффективно-значимих переживань і фіксації на них.

Найбільш адекватним видом експертизи при оцінці афективних деліктів варто вважати судово-психологічну або комплексну судову психолого-психіатричну експертизи.

Діагностика фізіологічного афекту, наявність якого в момент здійснення злочину не виключає осудності. При оцінці ступеня виразності емоційної реакції висновок судово-психіатричної експертизи може не обмежуватися констатацією або запереченням фізіологічного афекту, але й вимагає діагностики інших видів нехворобливих емоційних станів, які могли б істотно впливати на поведінку обвинувачуваного в досліджуваній ситуації. Необхідність констатації афективного стану в момент здійснення правопорушень передбачена ст. 107, 113 КК, при цьому «поняття афекту» поширюється на осіб, що здійснили правопорушення в стані фізіологічного афекту й афективної реакції, що істотно вплинула на поведінку обвинувачуваного в досліджуваній ситуації.

2. Судово-психологічна експертиза потерпілих у справах про сексу­альні злочини проводиться, як правило, стосовно малолітніх і непо­внолітніх жертв сексуальних злочинів.

У цьому разі в компетенцію судово-психологічної експертизи входить оцінка здатності психіч­но здорових потерпілих розуміти характер і значення злочинних дій винного, а також оцінка здатності чинити йому опір. При цьому здатність розуміти характер і значення вчинених дій означає досяг­нення потерпілою (потерпілим) такого рівня психічного розвитку, який дає змогу правильно розкрити справжні наміри злочинця, оці­нити небезпечність ситуації, зрозуміти моральний бік того, що від­бувається, і його наслідки.

Що стосується оцінки здатності потерпі­лої (потерпілого) чинити опір злочинцю, то дослідники виділяють дві групи:

а)перша група потерпілих характеризується такими рисами, як побоювання, лякливість, підлеглість, навіюваність, довірливість, несамостійність. Стан страху і розгубленості приводить їх до пасивного підкорення волі ґвалтівника;

б)друга група потерпілих найчастіше володіє рисами істеричного типу характеру- для них характерні збудливість, уразливість, слабий вольовий контроль поведінки, що не дозволяє їм своєчасно усвідомити небезпеку ситуації і вжити заходів безпеки.

Одним із напрямів судово-психологічної експертизи є встановлення у суб’єкта індивідуально-психологічних особливостей, здатних істотно впливати на зміст і спрямованість дій у конкретній ситуації.

Так, уночі 18 жовтня 1997 р. М., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, з автостоянки, де він працював охоронцем-контролером, вчинив викрадення автомобіля ВАЗ-21093, що належав гр. Ш. У процесі викрадення на окружній дорозі М. не справився з керуванням автомобілем, внаслідок чого відбулася дорожньо-транспортна подія. У зв’язку з ДТП М. були отримані ушкодження, садна м’яких тканин голови. М. пояснює свою поведінку у такий спосіб: «Вирішив під час чергування помити автомобіль, а що було далі, не пам’ятаю». М. скаржиться на головний біль і погану пам’ять і як причину цього пояснює, що у віці 5 років упав і вдарився головою об землю. Указує на «провал» пам’яті з моменту виїзду з автостоянки. З огляду на це була призначена судово-психологічна експертиза з метою визначення особливостей пам’яті випробовуваного і наявності або відсутності порушень пам’яті на події, що становили інтерес.

Якщо відносно психічно здорових свідків, потерпілих, обвинувачених у слідчого чи судді виникає сумнів у їхній здатності через індивідуально-психологічні особливості давати правильні показання, може бути призначена судово-психологічна експертиза. Зазвичай така судова експертиза призначається щодо неповнолітніх. Приводами до її призначення можуть бути неадекватність поведінки неповнолітніх щодо їх вікових характеристик, примхливість мотивації вчинених ними вчинків, неправильна, незвична інтерпретація звичайних обставин і фактів, схильність до фантазування за відсутності для цього яких-небудь реальних передумов, «дитячість» поведінки при досить високому інтелектуальному розвитку й ін. На особливу увагу заслуговують підлітки віком 14–16 років, тобто у віці, коли настає кримінальна відповідальність за вчинений злочин.

Найраціональнішим у цьому відношенні є призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи, яка покликана вирішувати суміжні питання, що стосуються характеристики здорової психіки і психіки, яка викликає сумнів щодо повноцінності.

Дослідження, наприклад, ступеня інтелектуального розвитку у неповнолітніх, які страждають на олігофренію в ступені дебільності, специфіки їхньої пізнавальної діяльності, здатності правильно сприймати й оцінювати явища й обставини навколишньої дійсності дає змогу дійти висновків, що нерідко спричиняють й певні юридичні наслідки. Такими можуть бути звільнення від кримінальної відповідальності, встановлення обмови або самообмови, виявлення того, що характер тих чи інших проявів зумовлений фантастичними нашаруваннями або схильністю до навіювання. У таких випадках на вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені різні питання, у тому числі питання про те, чи відповідає інтелектуальний розвиток особи, яку випробовують, віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Так, судом розглядалася кримінальна справа за обвинуваченням 16-літнього С. та інших осіб у тому, що вони за попередньою змовою, зламавши вітрину магазину, вилучили дорогу радіотехніку. Обвинувачений на слідстві й у суді свою вину визнав і пояснив, що викрадене він мав намір продати і на виручені гроші купити собі автомашину «Волга». Про свій намір він розповідав товаришам і раніше, до вчинення крадіжки. Судово-психіатрична експертиза дійшла висновку, що у С. спостерігається зниження рівня інтелектуального розвитку у формі олігофренії в стадії слабко вираженої дебільності. Суд призначив судово-психологічну експертизу, оскільки був установлений знижений рівень інтелектуального розвитку С. Наприклад, вислів «золота голова», використовуване обвинуваченим, розумілося ним буквально, як голова, зроблена з золота, тощо. На вирішення судово-психологічної експертизи серед інших було поставлене запитання про те, чи адекватний інтелектуальний розвиток С. його віку. Судово-психологічна експертиза дійшла висновку, що у С. відсутні загальні поняття, є примітивні уявлення про все і його інтелектуальний розвиток відповідає 13-літньому віку. У процесі судового розгляду з’ясувалося, що підсудний хотів купити собі іграшку «Волга» з дистанційним управлінням. Дані судово-психологічної експертизи стали підставою для закриття кримінальної справи щодо С.

Одним із важливих питань, що вирішуються судово-психологічною експертизою, є питання про здатність неповнолітніх обвинувачених, які страждають на розумову відсталість, не пов’язану з психічними захворюваннями, цілком усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Нерідко такі питання ставляться судовому експерту при розслідуванні зґвалтування. Поведінка потерпілих у такій ситуації, відсутність адекватних емоційних реакцій у зв’язку з подією злочину або навпаки, прагнення його інтерпретувати неправдиво є приводами для призначення судово-психологічної експертизи.

При розгляді кримінальної справи за обвинуваченням Т. й інших у груповому зґвалтуванні 15-літньої К. і задоволенні статевої пристрасті в розбещеній формі ніхто з підсудних себе винним не визнав, пояснюючи показання потерпілої обмовою. Потерпіла, за висновком судово-медичної експертизи, досягла статевої зрілості і вже жила статевим життям. Під час судового розгляду було встановлено, що останні два роки К. втікала з дому, бродяжила. У школі, де вона навчалася, її вважали брехливою і хитрою, вольовою і впертою. Жодні заходи на К. позитивно не впливали. У бесідах з нею був помічений низький інтелектуальний рівень. На вирішення судово-психологічної експертизи було поставлене питання про відповідність інтелекту К. її віку, стан емоційної сфери, схильність до фантазування і неправди. Експерт у своєму висновку зазначив, що емоційна сфера К. порушена, вона є шизоїдною особистістю, стурбованою своєю відгородженістю від колективу, не здатною правильно оцінювати значення власних дій і організовувати контакти, центричною, сварливою, брехливою. Розгляд усіх матеріалів у суді, їх ретельний аналіз і оцінка дали змогу зробити висновок про обмову підсудних і закрити кримінальну справу.

ПОСМЕРТНА: Досить складним напрямом судово-психологічної експертизи є встановлення наявності чи відсутності в період, що передував смерті, психічного стану, що призводить до самогубства. Необхідно зазначити, що відповідно до чинного кримінального законодавства передбачено відповідальність за доведення до самогубства (ст. 120 КК України). Самогубство (суїцид) — надзвичайний, винятковий акт людської поведінки, який свідчить про те, що психогенні чинники виявилися сильніші за інстинкт самозбереження, інстинкт життя. У психології суїцид визначається як акт позбавлення життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій. Існують різні причини суїциду. Психологічні стани у людини в період, що передує самогубству, характеризуються афективною реакцією, глибокою фрустрацією чи депресією. Судово-психологічна експертиза (посмертна)призначається з приводу поведінки психічно здорових людей. Складність її проведення полягає в тому, що немає особи, яку слід випробувати, дослідження здійснюється за результатами діяльності, поведінки, даних, що зафіксовані в різних джерелах. Немає можливості досліджувати психіку людини «безпосередньо» (наприклад, за допомогою тестових методик або проведення бесіди), її вивчення у таких випадках завжди передбачає опосередкований характер.

До питань, що вирішуються судово-психологічною експертизою, належить і питання про можливість виникнення різних психічних явищ, які перешкоджають нормальному здійсненню професійних функцій (в авіації, автомобільному, залізничному і морському транспорті, у роботі оператора автоматизованих систем на виробництві).

Широкий розвиток техніки, її повсюдне впровадження у виробництво значно впливають на психологічну характеристику трудових процесів у позиції «людина — машина», де окремі стани людини, яка здійснює певні професійні функції, можуть бути пов’язані із ситуаціями, що призводять до протиправних дій. Рівень психіки індивіда не завжди відповідає напруженню і складності розумових процесів, які необхідно виконати у зв’язку з виробничими або професійними діями. Характер виробництва, однотипність розв’язуваних завдань або ситуацій можуть зумовити позамежне гальмування, прояви якого викликають найнесприятливіші наслідки. У цьому відношенні технізація високого рівня викликає чи може викликати негативні прояви, у тому числі такі психічні стани, які перешкоджають виконанню певних функцій. У таких ситуаціях призначається судово-психологічна експертиза, яка може визначити можливості людини (психічні і фізичні) у складних (екстремальних) ситуаціях, особливості, що характеризують рівень її сприйняття, мислення, темперамент, тип вищої нервової діяльності, стан емоційної напруженості та ін. Зокрема, на вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені питання про те, який вплив могли чинити психологічні особливості особистості на її дії в незвичайній обстановці, яка створилася, чи могла особа в результаті перевтоми виконувати свої професійні функції тощо. Судовій практиці відомий випадок, коли за допомогою судово-психологічної експертизи потрібно було досліджувати питання про можливий стан інтелектуальної перевтоми людини в момент вчинення інкримінованого їй діяння.

У Ленінграді притягувався до кримінальної відповідальності капітан суховантажного теплохода С. за обвинуваченням у тому, що він допустив порушення правил техніки безпеки й експлуатації транспорту, які спричинили шкідливі наслідки. Теплохід, приписаний до Ленінградського порту, йшов із Кронштадта до югославського порту Дубровник. Підійшовши до Гібралтару, теплохід повинен був пройти через цю протоку і вийти в Середземне море. Капітан С. не користувався послугами лоцманської служби, оскільки плавав у цьому районі більше 20 років. При підході до протоки капітан перебував на містку, і коли штурман вчасно подав сигнал: «Капітан, протока!», команди «Ліво стерна» чомусь не надійшло. Штурман подав сигнал удруге, однак капітан не відреагував на нього. Теплохід продовжував рухатися тим самим курсом, наближаючись до високих і гострих рифів при вході в протоку. Нарешті, через 1 хв. і 14 с після першого сигналу штурмана капітан дав команду про входження в протоку, але було вже пізно. Теплохід сів на мілину, утворилася пробоїна, і дорогий вантаж затонув. Своєї вини капітан С. не заперечував, стверджуючи, що був у звичайному нормальному психічному і фізичному стані. Єдине, про що він згадав, — це про почуття перевтоми (він давно не відпочивав від тривалих морських рейсів). Запитом до науково-дослідного інституту морського флоту було встановлено, що для капітанів морських і океанських судів граничним безперервним часом перебування в плаванні є термін у 4 місяці, після чого необхідний відпочинок на суші. У противному разі можлива уповільнена реакція психіки людини на явища і події навколишнього середовища. Капітан С. перебував безупинно в рейсах протягом 11 місяців. Суд призначив судово-психологічну експертизу, яка дійшла висновку, що в результаті сильної перевтоми можлива значна загальмованість реакцій капітана С. в обставинах, зазначених у справі. Ленінградський міський суд виправдав С. через відсутність у його діях складу злочину.

Розвиток судово-психологічної експертизи пов’язаний із появою її нових напрямів (видів). Так, до нових напрямів може належати судово-психологічна експертиза злочинного угруповання, судово-психологічна експертиза фонограм і відеозапису, судово-психологічна експертиза визначення морального збитку тощо. Викликають інтерес і сучасні комплексні дослідження (наприклад, інженерно-психологічна (техніко-психологічна експертиза), психолінгвістична, патопсихологічна та ін.).

3. Експертиза соціально-психологічних особливостей членів злочин­ної групи спрямована на виявлення структури злочинного угрупован­ня, визначення ролі кожного її учасника й особливостей зв'язку між ними. Експерт-психолог може дати висновок про те, яким є вплив групи на окремого учасника, встановити неформальних лідерів зло­чинного угруповання, розкрити найтиповіші форми взаємозв'язку між членами групи при підготовці злочину, в ході його скоєння і в процесі розкриття.

5. Комплексна психолого-психіатрична експертиза. Її основне завдання — визначення психічних аномалій (що не виключають осудність), які суттєво впливають на пі­знавальну діяльність осіб, яких обстежують і які можуть бути виявлені тільки на підставі загальних знань психології і психіатрії. На вирішен­ня комплексної психолого-психіатричної експертизи можуть бути по­ставлені такі завдання:

1. визначити тип і вид психічної аномалії досліджуваної особи;

2. визначити, чи є в неї такі особливості розумової діяльності, які можуть перешкоджати усвідомленню нею значення протиправ­них дій і керувати своєю поведінкою і діями в ситуації скоєння злочину;

3. оцінити ступінь впливу особливостей характеру особи, яку об­стежують, її акцентуації на реалізацію протиправної поведінки;

4. діагностувати стан афекту у психопатичних особистостей.

Підставами для призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи є такі особливості поведінки обвинуваченого в момент ско­єння злочину, як:

ü підривний характер вчинків і вияв інших ознак психічної ано­малії;

ü вияв особливої жорстокості;

ü алкоголізм і т. д.

Результати судово-психологічної експертизи будь-якого виду оформляються у вигляді письмового виснов<