ТЕМА: СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

1. Компетенція судово-психологічної експертизи

2.Межі компетенції експерта – психолога

1. Компетенція судово-психологічної експертизи

Найбільш розробленою в теоретичному та практичному сенсі серед існуючих видів психологічних експертиз є судова психологічна експертиза.

На сьогодні більшість дослідників розділяють позицію, що предмет судової психологічної експертизи складають фактичні дані (обставини справи), що досліджуються і встановлюються при розслідуванні і розгляді кримінальної або цивільної справи на основі спеціальних пізнань.

Під компетенцією психологічної экспертизи слід розуміти сукупність поставлених перед экспертами завдань, їх можливостей і повноважень.

Щодо визначення компетенції судово-психологічної експертизи, то, ґрунтовнішою є тенденція, що вироблена останнім часом у спеціальній літературі, – це обмеження меж компетенції судово-психологічної експертизи певними критеріями. Таких критеріїв є три – юридичний, гносеологічний і моральний.

Юридичний критерій не допускає встановлення через судово-психологічне дослідження правових питань "винний – невинний", а також усі інші відповіді, що з такими питаннями пов’язані: мета скоєного проступку, ступінь вини, оцінка скоєного, міра покарання тощо. Про цей критерій говорять постійно щонайменше останні 50 років. Однак, як не дивно, на практиці трапляються випадки, коли перед психологами ставляться запитання, що не належать до їх компетенції, з вимогою дати суто правову оцінку діям піддослідного. Наприклад, про наявність в особи певного наміру, стану сильного душевного хвилювання, про моральність, мотиви та мету дій, а також про достовірність показів. Добре, якщо експертизу проводить експерт, який знає межі своєї компетенції. Проте, як свідчить практика, бувають випадки, коли судове дослідження проводить працівник приватної фірми, який не має досвіду проведення психологічних експертиз, і тоді відповідь такого "спеціаліста" на запитання, що не належать до його компетенції, в кращому випадку призведе до призначення повторної судово-психологічної експертизи.

Предметомсудово-психологічної експертизи можуть бути лише специфічні особливості мотиваційної сфери, що включають актуальні та потенційні мотиви, а також процес мотивації (вплив на цей процес певних психічних станів) учасників процесу, але не самі мотиви правопорушення. Отже, з точки зору сучасної психологічної теорії до компетенції судово-психологічної експертизи належить встановлення лише сталих і узагальнених мотиваційних утворень, але не конкретно-ситуативних, існування яких обмежено часом підготовки і скоєння проступку. М.М. Коченов вважає: якщо експерт-психолог, не виходячи за межі своєї компетенції, визначає психологічні мотиви конкретного проступку, аналізує особливості мотиваційної сфери піддослідного, то такого роду дослідження не суперечать загальним принципам судової експертизи. Однак тут знову виникає запитання: де є та межа, за яку експерт-психолог не повинен виходити, аналізуючи психологічні мотиви проступку? Можливо, йому не варто балансувати на грані між компетенцією суду і психолога? Достатньо дати експерту завдання намалювати психологічний портрет піддослідного, на основі якого суд самостійно зможе визначити причини, що спонукали правопорушника до скоєння конкретного проступку.

Зрозуміло, що можливості судово-психологічного дослідження обмежені можливостями наукових досягнень як у галузі самої психології, так і інших наук, що допомагають у її технологічному вдосконаленні (інформатики і програмування, статистики тощо). Тому другий –гносеологічний – критерій, що встановлює межі проведення судово-психологічної експертизи, тісно пов’язаний з науково-технічним прогресом. Межі цього критерію будуть розширюватися прямо пропорційно зростанню числа нових методів збирання і опрацювання даних, які необхідні для проведення психологічного дослідження.

Гносеологічний критерій означає те, що окремим предметом судово-психологічної експертизи можуть бути лише обставини, що мають психологічну природу (процеси, стани, властивості) і їм дане наукове пояснення, а також вироблені надійні наукові методики. Т.В. Сахнова, наприклад, слушно зауважує, що психологам відомо, що механізм поведінки людини багато в чому зумовлений несвідомими факторами, однак їх виявлення у конкретній дії – завдання майбутнього. Тому встановлення несвідомих психологічних обставин, як це практикується у деяких країнах, не може бути предметом експертизи. Наприклад, у Німеччині проводилися психоаналітичні експертизи на предмет встановлення паранормальних властивостей відповідача за позовом про обман.

Третій моральний критерій меж судово-психологічної експертизи є більше етичним, аніж науковим. Експерт-психолог не повинен давати моральну оцінку діям піддослідного чи визначати моральний рівень його особистості. Оцінка соціальних дій піддослідного – це виключно компетенція суду. Психолог обмежується лише психологічним портретом, який, до речі, варто було б складати при проведенні будь-якого виду судово-психологічної експертизи. Це, з одного боку, буде реалізацією особистісного підходу як основного принципу психології, а з іншого – дасть можливість повно і всебічно дослідити обставини справи, оскільки особистість іноді наділена деякими психічними особливостями, що сприяють вчиненню протиправних дій. Дехто вважає, що експерту недоцільно проводити загальне дослідження особистості, оскільки пізнати характер особи та її особистість можна і без спеціальних психологічних досліджень, у процесі особистого контакту і спостереження. Однак така позиція порушує принцип особистісного підходу дослідження, тим більше, що не можна говорити про окремо взяті психічні явища людини, не дослідивши особливості темпераменту, рис характеру, інших властивостей піддослідного.

Помилковим також є ототожнення соціальної і психологічної оцінок, що є результатом нерозділеності методів та мети експертної і судової діяльності при оцінці особистості. В.В. Романов та В.В. Мельник на підставі своїх досліджень роблять висновок, що один з недоліків судово-психологічної експертизи, що має загальний характер, є оцінка правових, морально-етичних питань експертами. Це, звичайно, в першу чергу характеризує рівень непідготовленості суддів, що часто не знають мети призначення судово-психологічної експертизи. Власне, це і стало причиною формулювання морального критерію як самостійного, хоча його виокремлення є доволі умовним, бо за змістом він входить у рамки гносеологічного критерію, що окреслює компетенцію експертизи як спеціального дослідження.

Керуючись одночасно всіма трьома вищезгаданими критеріями, можна легко визначити, чи належать те чи інше запитання, що поставлено судом перед експертом, до сфери компетенції судово-психологічної експертизи.

Зокрема:

1. До компетенції судово-психологічної експертизи відноситься:

1. дослідження різних проявів психіки, психічних процесів, емоційних станів, індивідуально-психологічних особливостей психічно здорових осіб (свідків, потерпілих, обвинувачених, підсудних і так далі), що беруть участь в кримінальному, цивільному судочинстві, чинників психологічної дії на їх поведінку, на ухвалення ними рішень в різних конфліктних, екстремальних ситуаціях, що стали предметом розгляду суду.

2. вивчення “психологічного змісту деяких юридичних понять, що описують поведінку людей і його внутрішні механізми, що фіксують тимчасові психічні стани, зміни свідомості під впливом різних чинників”. Зокрема, при розслідуванні, розгляді кримінальних справ в суді до компетенції судово-психологічної експертизи слід віднести: