Експерт не має права

1. самостійно збирати необхідні для експертизи матеріали, наприклад, проводити з цією метою опитування, отримувати зразки для порівняння, вимагати і вилучати документи.

2. Згідно закону, експерт не має права давати висновки по питаннях, що виходять за межі спеціальних знань. У разі відмови або ухилення експерта від виконання своїх обов'язків без поважних причин він несе відповідальність, за дачу ним свідомо помилкового висновку по відповідній статті УК України.

За необхідності слідчий попереджає експерта про неприпустимість розголошування даних попереднього слідства без його дозволу, і у експерта береться підписка з попередженням про відповідальність згідно Кримінального Кодексу.

Експерт зобов'язаний:

1.Провести повне дослідження і дати обгрунтований і об'єктивний письмовий висновок.

2. На вимогу органу дізнання і ін. дати роз'яснення щодо зробленого ним висновку.

3. Заявляти самовідвід за наявності підстав, які виключають його участь в справі.

4. Експерт зобов'язаний з'явитися по виклику особи, що проводить дізнання, прокурора чи суду і дати об'єктивний висновок на поставлені перед ним питання.

Якщо питання виходить за межі спеціальних знань експерта або представлені йому матеріали недостатні для надання висновку, то експерт в письмовій формі повідомляє особу, що призначила експертизу, про неможливість дати висновок.

5. На експертові лежить також об‘язок оповістити висновок, даний їм в судовому засіданні.

ЛЕКЦІЯ 4-6

ТЕМА: ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА В РІЗНИХ ГАЛУЗЯХ

1.Судово-психологічна експертиза в кримінальному процесі

2. Судово-психологічна експертиза в цивільному процесі

3. Судово-психологічна експертиза у справах, пов‘язаних із керуванням технікою

4. Психологічна експертиза в сфері освіти

1. СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

При розслідуванні злочинів і розгляді справ у суді виникає потреба у використанні спеціальних психологічних знань.

Кримінально-процесуальний закон установлює дві основні форми використання спеціальних знань:

1) участь спеціаліста у слідчих діях (наприклад, участь психолога при проведенні допиту неповнолітнього);

2) призначення і провадження судових експертиз. Ці форми мають певну подібність; відрізняються ж вони процесуальними особливостями, повноваженнями і статусом особи, запрошеної до участі як спеціаліст чи експерт.

Слід зазначити, що судово-психологічна експертиза досліджує прояви людської психіки, які не виходять за межі норми (дослідження проводиться щодо психічно здорових людей). Тому необхідно відмежовувати предмет судово-психологічної експертизи від судово-психіатричної, яка досліджує певні порушення чи психічні захворювання.

Об’єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психічні прояви людини, які не виходять за межі норми, тобто не викликають сумнівів в її психічній повноцінності.

Судово-психологічна експертиза спрямована на дослідження змісту і структури індивідуальної свідомості й поведінки людей у процесі здійснення тих чи інших дій або відображення явищ навколишньої дійсності.

За допомогою судово-психологічної експертизи можна отримати дані, які дозволяють зрозуміти і правильно оцінити особливості психічної діяльності й проявів людей, що мають значення для висновків правового характеру.

Зокрема, висновки експертів-психологів сприяють правильній оцінці показань свідків, потерпілих, обвинувачених у разі, якщо вони викликають сумніви у своїй достовірності;

неповнолітніх — коли передбачається, що їх показання мають фантастичні нашарування;

обвинувачених — коли їхні дії неадекватні їх станам і властивостям тощо.

Широке коло питань, вирішення яких потребує наявності спеціальних психологічних знань, відносить призначення судово-психологічної експертизи до дій, найбільш важливих і досить поширених у практиці судово-слідчої діяльності.

Нині існують широкі можливості у проведенні судово-психологічної експертизи.

До компетенції (основних напрямів) судово-психологічної експертизи можуть належати:

1) встановлення здатності неповнолітніх обвинувачених, які мають ознаки не пов’язаного з психічними захворюваннями відставання (тимчасової затримки) у психічному розвитку, цілком усвідомлювати значення своїх дій і визначення ступеня їх здатності керувати цими діями;

2) встановлення принципової здатності психічно здорових свідків і потерпілих (з урахуванням їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, рівня психічного розвитку) правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них правильні показання;

3) встановлення, чи перебував обвинувачений у момент вчинення злочину в стані фізіологічного афекту;

4) встановлення, чи перебував обвинувачений у період, який передував вчиненню злочину, або в момент вчинення злочину, в емоційному стані, який істотно впливає на здатність правильно усвідомлювати явища дійсності, зміст конкретної ситуації і на здатність довільно регулювати свою поведінку (емоційні стани типу великого нервово-психічного напруження);

5) встановлення здатності психічно здорових потерпілих у справах про зґвалтування (передусім неповнолітніх) розуміти характер і значення дій, які застосовані до них, і чинити опір;

6) установлення принципової можливості виникнення у суб’єкта в конкретній ситуації різноманітних психічних станів, які роблять неможливим або істотно утруднюють виконання професійних функцій у галузі управління сучасною технікою; визначення, чи перебував суб’єкт у такому психічному стані в момент вчинення конкретних дій; встановлення у суб’єкта індивідуально-психологічних особливостей, які не дають змоги виконувати професійні функції на досить високому рівні у разі виникнення несподіваних перешкод у його діяльності, ускладнення ситуації і у зв’язку з цим — підвищення вимог до психологічних можливостей людини;

7) встановлення у суб’єкта індивідуально-психологічних особливостей, здатних істотно впливати на зміст і спрямованість дій у конкретній ситуації;

8) встановлення, чи перебував померлий у період, який передував смерті, у психічному стані, що схилив до самогубства, і, якщо перебував у цьому стані, чим він міг бути викликаний.

Наведений перелік не вичерпує всього кола питань, що можуть виникнути в процесі судочинства. Обставини, з’ясування яких може мати значення для розслідування і судового розгляду, різноманітні й нерідко диктуються конкретною ситуацією.

Так, досить часто призначається судово-психологічна експертиза для визначення наявності чи відсутності фізіологічного афекту в момент вчинення злочину. У кримінальному праві використовується термін «сильне душевне хвилювання», яке викликане неправомірними або аморальними діями потерпілого і вважається обставиною, що пом’якшує покарання (ст. 66 КК України). Сильне душевне хвилювання вживається як синонім психологічного поняття фізіологічного афекту.

У психології та психіатрії розрізняють фізіологічні й патологічні афекти.

Афект— це відносно короткочасні й сильні емоційні переживання (яскрава короткочасна емоційна реакція). Виникнення афекту — це критична точка переживання.

У літературних джерелах зазначається, що афект — це надзвичайно сильне, бурхливе переживання (гнів, що переходить у лють, страх, що доходить до жаху, туга, що перетворюється на розпач, тощо).