Діловий етикет країн Сходу

У всіх країнах світу в цивілізованому суспільстві люди при зустрічі вітають одне одного, виражаючи цим симпатію і доброзичливість. Після вітання зазвичай починається нетривала бесіда.

Монголи та індокитайці проявом ввічливості вважають потирання носа, а в Новій Зеландії вітають один одного, дотикаючись носами. Серед народів Нігерії проявом поваги є дотик лобом до підлоги, а ось жителі Тібета, вітаючись, знімають головний убір правою рукою, ліву закладають за вухо і при цьому висовують язик. В Японії застосовуються три види поклонів: найнижчий – сайкейрей, середній – під кутом 30° і легкий – під кутом 15°. На Сході характерною ознакою привітання є нахил корпуса з одночасним викиданням рук. У країнах, де зберігся монархічний чи напівфеодальний режим, існують привітання у вигляді коліносхилення: повного (на обох колінах) і неповного (на одному).

У Таїланді не терплять навіть найскромніших осуджуючих зауважень на адресу їхнього короля, на відміну від українських громадян, які терпимо ставляться до критики свого президента.

Тайці охоче позують перед іноземцями, але "для годиться" слід запитати дозволу відобразити їх фотоапаратом або відеокамерою. Причому, вони не показують на об'єкт, що привернув їхню увагу, вказівним пальцем, а махають у його бік всією рукою.

Якщо у вас немає можливості детально познайомитися зі звичаями того або іншого народу, слідуйте загальноприйнятим нормам.

Чим невідоміша чужа культура, тим незрозуміліші вдачі. Незвичайним може показатися багато що, тому перед подорожжю рекомендуємо здобути якомога більше інформації про незнайому країну. Крім того, дуже допомагає оволодіння прийнятими формами вітання. Також якщо важко сказати цілу фразу на незнайомій мові, добре все ж зуміти висловити, принаймні, прохання і подяку.

Відвідуючи церкви, кафедральні собори, синагоги, мечеті, ввічливі туристи прагнуть нічим не образити почуття віруючих. Жінкам у штанях і з непокритою головою краще в храми не заходити. Згідно з віруванням ісламу, фотографування, наприклад, провіщає нещастя. Слід знати, що в мечеть і багато пагод (буддійські або індуїстські храми) не дозволяється входити у взутті.

Японія

В японському національному характері визначальними є "любов до праці", дуже розвинуте естетичне почуття, вірність традиціям, схильність до запозичування, дисциплінованість, відданість авторитету, почуття обов'язку, ввічливість, аку­ратність, самовладання, бережливість, допитливість, потяг до узгоджених дій у групі. Японська мораль із дитинства вчить: «Знайди групу, до якої б ти належав, будь їй вірний та довірся їй. Без почуття залежності не може бути почуття впевненості».

Японці звикли оцінювати одне одного за належністю до певної групи. Коли два японці зустрічаються вперше, вони перш за все намагаються з'ясувати, до якого з прошарків суспільства кожен із них відноситься та яке становище там займає. Без цих відомостей важко знайти спільні теми для спілкування. Етичні норми в Японії спираються на п'ять «китів»: людяність, обо­в'язок, мудрість, вірність та добра вдача. До того ж, японців відрізняє відсутність почуття гумору, хоча «загадкова усміш­ка» японців увійшла в прислів'я. її призначення може бути досить різним - від виразу незгоди до приховування почуттів у скорботні хвилини. Справа в тому, що усмішка в японців - обов’язковий елемент їх стосунків з іншими людьми без будь-якого зв'язку з настроєм.

Серед інших особливостей - те, що в Японії практично не використовують рукостискання при зустрічі: їм не властива манера торкатися одне до одного. Важливим елементом ґреч­ності є поклони: причому, п'ятнадцять, наприклад, поклонів достатньо лише для тривіального вітання. Щоб справити гар­не враження, треба вклонитися сорок п'ять разів, особливу пошану висловлюють, вклонившись сімдесят разів, а найпо­важнішу особу вітають, уклонившись 90 (!) разів. При пред­ставленні вручайте та намагайтеся брати візитну картку обома рукам та на знак поваги уважно її прочитайте.

Японці почина­ють знайомство з обміну візитними картками, щоб одразу було зрозуміло, хто є хто. Тому на візитці треба чітко формулювати своє звання та посаду за місцем роботи. Не можна носити візитку в задній кишені брюк, у кишені м'ятого піджака: треба носити візитки у спеціальному альбомчику у внутрішній кишені верх­нього одягу. Жінки можуть носити в сумочці.

В японській етиці та культурі мовчання ціниться більше, ніж слова — вважається, що думки краще передаються співроз­мовнику без їх точної артикуляції. Для японця характерно за­лишити речення без закінчення. Викласти ідею до того, як бу­деш точно знати, як її сприймуть оточуючі, вважається агресив­ністю. В цьому ключі діє й закон, за яким японці старанно уникають нав'язувати свою думку. Тому мова японця насичена такими сполученнями, як «мені здається», «можливо, я поми­ляюсь, але...».

Терплячість вважається в Японії однією з голов­них чеснот. Японець набирає смиренної пози, коли європеєць - оборонної. Навіть вставати в цій країні не прийнято, коли вхо­дить старший за віком: у свідомості японця сидіння - це покора, тому він і не піднімається. Якщо входить старший за віком або поважний гість, японець, не встаючи, вклоняється в його сторону і ввічливо схиляє голову.

Велике значення в японській культурі надається пунктуаль­ності, точності. Домовившись про зустріч, японець обов'язково в строк, до хвилини, з'явиться на місці. їм також нерідко при­таманна сором'язливість. Формування емоційного самоконтро­лю, заборона на самовираження, увага до всякого роду правил та ритуалів не тільки гальмують активність та самостійність, але й заважають навітьнеобхідним виявам тривоги та гніву. І постійне стримування емоцій посилюється й іншими культурни­ми цінностями, що підкреслюється почуттям відповідальності перед іншими, покірністю перед авторитетами, особистою відпо­відальністю за невміння жити в гармонії з суспільної думкою. Тому суспільна думка відіграє в житті японця неабияку роль.

Наприклад, жоден чоловік в японських фірмах не підпорядко­вується жінці. Якщо ж начальник - жінка, то в її підпорядку­ванні і знаходяться тільки жінки. Це впливає і на міжнародні ділові відносини: якось одній із директорів американської ком­панії, що випускала спортивний одяг, випало вести переговори з японською торговельною компанією. І вона була дуже неприєм­но вражена, коли всі питання були адресовані до її колеги чоловіка, який займав на фірмі підлегле становище. У кожному випадку він, ніяковіючи, казав, що всі питання слід задавати їй; і хоча угода була підписана, ця жінка-директор дає всім колегам-жінкам пораду: заздалегідь повідомляти про свою посаду та уповноваження і пересвідчуватись, що партнери з Японії отримали листа ще до того, як прибули у гості.

Жінка за японськи­ми традиціями повинна відповідати за справи вдома. Як погано не поводився б чоловік з дружиною, вона не ображається. В традиційній японській родині подружжя дуже рідко виходить із дому разом. Звичайно чоловік йде куди-небудь сам. В буденні дні японці не дуже пориваються додому, віддаючи перевагу відпо­чинку в кафе та клубах. Повестися інакше - означає втратити чоловічу гідність, загубити роль голови родини.

В ділових відносинах головне - інтереси фірми. Про це багато .написано, але потрібно дещо нагадати: японці завжди в ділових переговорах намагаються уникнути «гострих кутів» і ведуть себе згідно з тим «моральним духом», який виховує кожна японська компанія у своїх працівників.

Якщо вас запросили до традиційного японського рестора­ну, необхідно звернути увагу на взуття та шкарпетки - дове­деться розуватися. Коли вас пригощають спиртним, треба підняти свій келих, а потім миттю перехопити у японця пляш­ку та наповнити його келих. Не відмовляйтеся хоча б доторкнутися до келиха губами. Відмова може бути мотивована тільки медичним протипоказанням. Якщо ви не готові скуштувати запропоноване вам блюдо, не відмовляйтесь демонстративно. З'їжте маленький шматочок, що залишилось - просто змішайте на тарілці.

Коли ви спілкуєтесь з японськими бізнесменами, важко обійтись без пауз та мовчання. Не слід робити спроби «забити» ці паузи самому: для японців ця ситуація звична і після такого мовчання бесіда стає більш плідною. Подарунки - звичайна річ у Японії, особливо до та після Нового року, а також в середині літа. Але слід мати на увазі, що людина, яка отримала подарунок, за японськими традиціями зобов'язана віддячити тим же, тому досить дорогий подарунок може поста­вити японця в незручне становище. З тієї ж причини ніколи не розгортайте і не роздивляйтесь подарунок, який ви отрима­ли, в присутності того, хто вам його подарував. Не даруйте квітів, якщо твердо не впевнені в необхідності цього. І ос­таннє: не слід розмовляти за дружнім столом про другу світо­ву війну, а ось обговорення справ, які стосуються роботи, для трудоголиків японців справа цілком нормальна.

Китай

Китай - дуже специфічна країна, в якій під час встанов­лення стосунків головне - формування «духу дружби». Це поняття, по суті, для китайців ототожнюється з добрими взає­минами партнерів. При цьому треба пам'ятати, що під час рукостискань першому потискують руку найбільш високопо­ставленому представнику. Але на початку розмови (перего­ворів) діє правило, за яким гість говорить першим. Ця ки­тайська гостинність має традиційні корені: вас можуть запи­тати про вік, про справи в родині, поцікавитись здоров'ям дітей. Не ображайтесь: це щирий інтерес до вас.

Вас із раді­стю запросять у гості або в ресторан на обід, де подадуть не менше 20 страв. Якщо ви не готові пригоститись запропоно­ваною екзотичною стравою, не відмовляйтесь демонстратив­но. Спробуйте з'їсти хоча б маленький шматочок, а те, що залишилось, змішайте на тарілці. Якщо подають до столу суп. - це знак того, що обід йде до закінчення. Гість встає зі столу першим. Основний алкогольний напій китайців - рисова горілка (55 градусів). Серед народу користується по­питом червоне вино.

В Китаї тости проголошу­ють, але цокатись не прийнято. Якщо ж цокаються, то діє старовинне правило: молодший повинен цокнутися верхньою частиною свого келиха об ніжку келиха, який підіймає старіший, показуючи тим самим, що він ставить себе нижче за того, з ким цокається. Той, хто наповнює келихи, повинен наливати в них по вінця, бо інакше це буде виглядати як неповага. Чаркуючись, виголошують «Кан пей», що співвідно­ситься з нашим «Пий до дна», але в перекладі значить: «Щоб річка зміліла». Подарунки краще робити не комусь особисто, а всій організації, тому що місцеві правила можуть не дозво­ляти приймати особисті дарунки.

Типовою рисою китайців є любов до праці, організованість, дисципліна, терпіння, старанність, акуратність, колективізм, ощадливість, економність у веденні господарства та невибаг­ливість в одязі, вміння утримувати свої емоції, спокій та хо­лоднокровність у стресових ситуаціях. Беручи до уваги вели­кий авторитет старшого, китайці завжди намагаються уникати конфліктів з авторитетною особою, начальником, вчителем або батьком. Якщо ж такий конфлікт виникає, то вважається, що він стався з вини молодшого або підлеглого.

Корея

У корейців багато спільних рис з японцями та китайцями. По-перше, це повага до авторитету старшого та начальника. Мо­лодший за статусом має бути уважним, наприклад, подава­ти цигарки, підносити вогонь. Демонструючи свою повагу, все це він повинен робити двома руками. Молодший ніколи не повинен бути ініціатором розмови на важливу тему - це привілеї старшо­го, навіть коли молодший - господар у домі, він нічого не пови­нен робити без дозволу старшого. При бесіді європейський етикет зобов'язує дивитися в очі співрозмовника; кореєць же не просто уважно заглядає у вічі, а створює враження, ніби хоче «залізти в душу через очі». Конфуціанська мораль, яка є дуже сильною в корейців, не дозволяє в спілкуванні ніяких недомовок. Якщо ви відповіли на прохання про зустріч корейцю не конкретно - не дивуйтесь, якщо наступного дня побачите його в себе.

Корейське суспільство - дуже ієрархічне та авторитарне. Пре­стиж людини залежить від віку та посади, що здобувається не­легкою працею. І якщо іноземець не виявить належної поваги, його шанси на успіх будуть мізерні. Коли вимовляєте імена, то пам'ятайте, що в корейців перше слово в імені - це прізвище, два наступних - особисте ім'я. Корейці не мають звички відкрито не погоджуватися з партнером (наприклад, по бізнесу) Того ж вони чекаютьспівбесідника. Тим більш недопустимо давати не­прямі відповіді на запитання чи пропозиції: в їх розумінні це форма відмови. І ще треба пам'ятати, що корейці дуже вимогливі щодо одягу: це завжди діловий костюм, переважно з білою сороч­кою та краваткою «демократичного» кольору. Для жінок в службовій обстановці брюки неприпустимі. Не допускається палити в присутності старших за віком і соціальним статусом.

ІНДІЯ

Індія - країна, що є центром трьох світових релігій. Це наклало неабиякий відбиток і на світ традицій та звичок. Для людей будь-якої віри та каст, характерні різні правила поведін­ки в цьому основна складність у спілкуванні з індусами... Але що спільне - наприклад те, що під час зустрічі та розста­вання чоловіки обмінюються рукостисканнями, але до жінки навіть торкатися не прийнято... Вітання до жінки-індуски – це легкий уклін з положенням рук «будиночком» перед грудьми. Не прийнято звертатися до жінки на вулиці, якщо вона йде одна. Індуси самі не завжди пунктуальні, але гостей це не звільняє від обов'язку приходити вчасно! Якщо вас запросили додому, слід взяти із собою солодощі. Індуси надягають на шию почесного гостя гірлянди квітів. Їжу треба брати і передавати тільки правою рукою (виняток - якщо вона у вас скалічена). На ділових переговорах слід бути готовим до того, що ваш індійський партнер виявить блискуче знання англійської мови з оксфордською вимовою та глибоке розуміння філософії.

17.5. Статути інших "монастирів"

3а роки незалежності України поїздки за кордон стали звичним явищем діловому, повсякденному і туристичному життю багатьох її громадян. Постійно росте також число іноземців, що приїжджають до нас з-за кордону. Недотримання і тими, й іншими елементарних правил спілкування завжди знижує ефективність фінансової і пізнавальної діяльності.

Найважливіші з цих правил сформульовані Генеральним європейським управлінням з туризму:

o Від вашої особистої поведінки залежить думка про вашу країну.

o У чужій державі не шумлять, не привертають увагу своїм екстравагантним одягом.

o Заходьте в релігійні храми, навіть і туристичною метою, не шокуючи прихожан шортами або надмірно відкритими сукнями.

o Претензії пред'являють в конкретній формі не до коридорного в готелі або кухаря в ресторані, а до тієї організації, яка вас обслуговує: до свого гіда, директора готелю або ресторану.

За кордоном у більшості країн послуговуються золотим правилом: люблячи свої звичаї, необхідно поважати і чужі. Якщо щось вам здасться дивним (наприклад, розмір черевиків і зріст у гренадерів, що охороняють президентський палац в Афінах), не варто подавати виду, а тим більше – робити коментарі навіть на рідній мові.

Само собою зрозуміло, що навіть у спекотну погоду в південно-європейських країнах не дозволяється огляд церков у напіводягненому вигляді. Також корисно знати, що, наприклад, чорний костюм і капелюх у повсякденному ужитку за кордоном використовуються тільки священнослужителями. Такий саме одяг у будь-яку спеку носять і ті, що сповідають іудаїзм.

Арабські країни

В цьому регіоні велике значення мають традиції ісламу. Тому один із найважливіших елементів спілкування у них - встанов­лення довіри. Велике значення мають у спілкуванні прояви дружби, щирості, гостинності та гарного настрою. В мусульманському світі іноземець не повинен звертатись з питаннями до жінки — це непристойно, всі контакти мають здійснюватись із чоловіками. При зустрічі чоловіки обіймаються, торкаючись один до одного злегка щокою, плескаючи при цьому по спині та плечах, але це можливо тільки між своїми і не стосується іно­земців. Якщо європейське вітання сухе та коротке, в арабів це - ціла процедура, де є місце запитанням про сім'ю, дітей. Навіть якщо ви поспішаєте - обов'язково вислухайте арабського співроз­мовника з його нескінченними побажаннями щастя. Промова араба обов'язково супроводжується зверненнями до Аллаха, в арабському світі це звичайна формула чемності.

«Культурна дистанція» в арабів при бесіді коротша за євро­пейську: співбесідники майже торкаються один одного, що свідчить про взаємну довіру. Традиційно арабський співрозмов­ник виражає до вас дружбу та приязнь: це вважається єдино гідною мусульманина поведінкою. Далі спілкування може відбу­ватись менш гладко. Арабські співрозмовники завжди уника­ють певності, полюбляють вирази типу «Іншаала» («Як зволіє Аллах»). Арабське розуміння етикету не дозволяє співрозмов­нику бути категоричним і надто швидким в оціночних су­дженнях. Якщо араб у чомусь відмовляє - зробить він це в максимально м'якій, завуальованій формі.

Ісламська мораль завжди ставила торгівлю в ряд престижних занять, для них це різновид мистецтва. Беручись до торгівлі, араб стає втіленням люб'язності, але перша ціна завжди набага­то вища за остаточну. Процес купівлі часто супроводжується при­гощанням чаєм, кавою, прохолоджуючими напоями. Якщо вам запропонували маленьку чашку кави (вона дуже міцна, без цук­ру, з великою кількістю кардамону), то коли вип'єте - віддаєте її господарю, і він доливатиме вам каву доти, доки вона не закін­читься в кавнику. Але якщо ви більше не хочете кави - похи­тайте чашкою з боку в бік або переверніть догори денцем. Якщо перед кавою пропонують прохолоджуючі напої - це значить, що час, який був відведений для зустрічі, наближається до кінця.

Представники арабських країн під час ділових контактів завжди створюють дружню обстановку, цінують гумор, зверта­ються до партнерів, використовуючи власні імена. Араби часто й подовгу можуть трясти вашу руку, інколи без видимої при­чини. Ноги ж у них вважаються нечистою частиною тіла, тому в їх присутності не бажано класти ногу на ногу.

Араби люблять веселитися, в них існує мало не релігійний культ подарунків, але найбільше цінуються авторські роботи: картина або карбування. В одязі арабів вважається неприпус­тимим поєднання білого з блакитним (це кольори ізраїльсько­го прапора). Під час бесіди араби мають звичку дуже близько схилятися до співрозмовника, що у представників інших націй вважається неетичним. Слід також пам'ятати:правовірні мусульмани 5 разів на день здійснюють «на­маз» - молитву. Під час Рамазану, 9-го місяця ісламського календаря, всі працюючі опівдні завершують свою роботу. Чет­вер чи п'ятниця – вихідний: день, що належить Аллаху. Сьо­годні релігійні традиції, може, й не так суворо шануються, але їх ігнорування може раз і назавжди відвернути від вас араба, з яким ви хочете налагодити добрі партнерські стосунки. Ніколи не приходьте з діловим візитом, не маючи до­статньо часу: діловій зустрічі обов'язково передуватиме те, що вам подадуть чай, каву, запропонують «світську» бесіду. До речі, - за цією дружньою розмовою можливо вирішаться й ваші проблеми.

Росія

Російська людина здебільшого незнайома із золотою сере­диною в проявах своїх почуттів - чи це радість, чи горе [31] . Разом із цим, росіяни люблять і вміють жартувати, часто самі над собою. Іноземців завжди прикро вражають грубість манер та відверте нехтування етикетними правилами. Але при цьому гість, який зайде до росіянина в дім, буде нагодований і йому обов'язково господар наллє чарку горілки. До речі, широта російської натури стоїть поруч із національною бідою - пияц­твом, що здавна є частиною «російського духу»

За натурою своєю росіяни - максималісти. Це проявляєть­ся і в переговорах російських бізнесменів з іноземцями. Росія­нин може заплатити не торгуючись будь-яку суму - і в той же час з недовірою ставитись до партнера по бізнесу. До речі, на Заході більшість бізнесменів з недовірою сприймають так зва­них «нових росіян»: їх насторожує те, з якою легкістю вони кидаються грошима — при укладанні угод, а надто в казино та на інші розваги. Спостерігаючи це, починаєш розуміти вислів І.Канта про те, що російський характер ще не сформувався. Але чи може сформуватись те, що характеризується як «без­межність, безформність, широта, що спрямована у нескінченність» (М. Бердяєв).

Євреї

Почуття власної гідності та відсутність нерішучості - го­ловні риси характеру представників цього народу. Для цього у них є навіть термін: «хуцпа», який практично неможливо перекласти. Для єврея хуцпа - це особлива сміливість і рішучість, яка необхідна в житті. Євреї кажуть, що навіть поява на мапі країни Ізраїль - це є акт прояву хуцпи. Почут­тя хуцпи дає змогу з легкістю запросити до танцю королеву чи вимагати підвищення заробітної платні. Найбільш неприєм­на ситуація для єврея - опинитись у стані незахищеності.

Для єврея безцінний дар - діти. Незалежно від матеріаль­ного чи суспільного становища батьків вважається прийнят­ним, коли на вулиці незнайома людина заговорить з дитиною, надасть його матері корисну пораду щодо її вихованця. Мож­ливо, саме цим пояснюється те, що ізраїльська молодь ,яка вирос­ла на батьківщині, почуває себе центром Всесвіту. Якщо ви запрошені в єврейську сім'ю, не забудьте подарунок для дити­ни, тим більше, що батьки майже напевно попросять її заспі­вати чи станцювати. В кібуці, де діти виховуються всі разом, у них формується впевненість у собі та задатки лідерства, через що в подальшому житті вони ставляться до слабкості і неспроможності протистояти долі як до духовного безсилля.

Для єврейського хлопчика особливою церемонією є бар-міцва, що відповідає християнській конфірмації.

Деякі особливості мають місце і при єврейських похован­нях. Перш за все, вважається, що проявом поваги до покійно­го буде організувати поховання якомога скоріше. Поховання проходить дуже просто, навіть квіти на труну - надмірність, краще використати гроші на благодійні цілі в пам'ять про покійного. На цвинтарі присутні стоять доти, доки могила не буде закидана повністю.