Виникнення в СРСР науки спілкування – соціоніки

Освіта набувається читанням книг,

але інша, важливіша освіта – знання світу

– набувається лише читанням людей.

Лорд У. Черчилль.

Отже, ще в 70-х роках ХХ-го сторіччя соціолог за інтересами А.Аугустінáвичуте виявила, що в міжлюдському спілкуванні, окрім економічних, існують ще якісь, не менш суворі закономірності. Кожен хоче взаєморозуміння і доброзичливості, і кожному в цьому заважають Інші. Але чому? Який механізм цього? [4: 194].

Вивчивши відповідні (типологічні) праці зарубіжних і радянських авторів, Аугуста (як вона себе сама називала) дійшла ще висновку, що різні стосунки між людьми, що знаходяться в одних і тих самих соціальних умовах, могли пояснюватися лише різними властивостями або психологічними структурами контактуючих людей. Все інше – необ’єктивне. Це обов'язково дуже стійкі структури, якими і можна було б пояснити, чому з одними людьми складаються одні, з іншими – інші стосунки.

Згідно з К. Марксом, взагалі людина – це її стосунки з іншими людьми, і це положення ще ніхто не опротестував. Головним надбанням соціоніки (за створення якої саме Аугуста отримала в 1995 році патент в РАПН і медаль ім. П. Капіци) якраз і є відкриття об'єктивності міжтипних стосунків і побудова Таблиці інтертипних стосунків (Додаток 2.В). Оскільки соціонічний тип (соціотип, тип ІМ, ТІМ) є ядром людської особистості, то й інтертипні стосунки – стосунки між носіями різних ТІМів – є об'єктивною основою будь-яких інших людських взаємин: ділових, сімейних, дружніх, особистих тощо. Традиційна ж психологія особистості і соціальна психологія бачили в них лише хаос.

Недосвідчений читач, погано знайомий із станом гуманітарних знань, мабуть вже завагався, чи правомірно відокремлювати соціоніку від психології [16]. Життя вирішило це питання однозначно, направивши ці науки все-таки різними шляхами.

Сучасна наука неможлива без суворої класифікації основних категорій, якими вона оперує, пояснюючи явища. Категоріальний апарат у психології нагадує зведення банальностей (за виразом соціоника-психолога Гуленка В.): даються окремі визначення описового характеру на рівні здорового глузду. До того ж вони системно не пов'язані між собою.

У подібному стані знаходилася хімічна наука в середині ХІХ століття. K тому часу накопичилася велика кількість емпіричного матеріалу про речовини та їхні властивості, частки якого були узагальнені, але ці узагальнення суперечили одне одному. "Знадобився інтуїтивний геній Менделєєва" (В. Гуленко), щоб привести все це в систему. Таким чином був відкритий періодичний закон.

Таку ж роботу в психологічних знаннях виконав швейцарський психотерапевт і психолог К.Г. Юнг (1875-1961), який побудував струнку типологію особистості, використавши дедуктивний метод, тобто пояснення наявних фактів через логічно несуперечливу систему апріорних психічних функцій і законів їх з'єднання.

Отже, підвалини науки спілкування народилися не з поступових осмислень і довготривалих спостережень (тобто не еволюційним шляхом), а раптовим поштовхом, що перевернув в одну мить всю масу застарілих догм і погано пов'язаних між собою поодиноких індуктивних припущень. Як казав ще пацієнт і учень К. Юнга Е. Метнер, це був „цілковитий переворот у психології”[54, Вступ (рос.)].

Соціоніка, впевнений директор Міжнародного інституту соціоніки Олександр Валентинович Букалов,з погляду історії і методології науки – це радикальний і революційний крок у розвитку гуманітарних і соціальних наук [9]. Йому, інтуїтивно-логічному ірраціональному екстравертові (ІЛЕ), головному соціоникові світу (Аугусти вже немає з нами), доктору філософії у галузі соціоніки та доктору філософії в галузі психології, теж добре відомо, що розрив між можливостями соціоніки– стрункої, логічної, концептуальної та емпірично підтверджуваної на кожному кроці науки – тапсихології особистості і соціології суспільства величезний.Для всього ж людства цю відмінність він порівнює лише з відмінністю між ієрогліфічним письмом та алфавітним. Це так само несподівано, як 25-30 букв абетки, що дозволяють передати будь-яку інформацію і будь-яке почуття, та як сім нот, достатніх для запису будь-якої мелодії!

Відкриття того, що стосунки між людьми визначаються їхнімиприродженими типами (навіть апріорі, тобто в поведінці людини дуже мало випадкового), стало принципово новим кроком у збагненні людини, що доцільно враховувати всім наукам про людину і суспільство.

Вступаючи в спілкування, співбесідники так чи інакше обмінюються інформацією (тобто включається механізм інформаційного метаболізму між "Я" та "Інший"). Також вони, звичайно, вступають і у стосунки, та яким (наскільки підходящим) партнером буде ваш співбесідник, залежить від того, який тип стосунків об'єктивно існує між вашими двома ТІМами. Таким чином, соціоніка відкрила й об'єктивні типи співбесідників: їх назви просто збігаються з назвами типів об'єктивних стосунків. Так, співбесідники (партнери) однакового типу називаються "тотожні", протилежного – "конфліктні", взаємно доповнюючі – "дуали" (соціоніка як наука почалася з праці Аугусти "Дуальна природа людини"), "активатори" і так далі. Одні із стосунків (як і відповідний співбесідник!) діють на психіку позитивно, як, наприклад, стосунки активації, інші – стосунки конфлікту, контролю – здебільшого негативно.