Континентальні вулканічні пояси

Континентальні вулканічні пояса складені майже виключно вулканічними породами і широко розповсюдженими комагматичними інтрузіями гранітоїдів. За структурним рисунком області палеовулканізму, неовулканізму і сучасної вулканічної активності чітко відособлюються на КЗ від територій іншої геологічної природи. Своєрідним є внутрішня будова вулканічних товщ, для яких характерні не власне складчасті структури, а тектоновулканічні – депресії, грабени, екструзивні купола, кальдери обвалення тощо.

На КЗ континентального і регіонального рівнів генералізації вулканічні пояса виділяються за особливостями фотозображення. Найбільш упевнено проводяться границі розломів вулканічних поясів. Лінійні структури зазвичай відповідають глибинним розломам, паралельним або поперечним простягань поясів (рис. 15.14).

Рис. 15.14. Ланцюг Охотсько-Чукотського вулканічного поясу на космічних знімках: а – низького, б – середнього просторового розрізнення: 1 – глибинний розлом; чорне поле – Охотське море. На КЗ видні численні вулканічні і вулканотектонічні кільцеві структури різного розміру (стрілкою показана одна й та ж концентрична структура)

Окремі ланцюги вулканічних поясів доволі часто відрізняються рисунками зображення.

Одна з найбільш характерних особливостей вулканогенних поясів – широка гамма різних по розмірах кільцевих структур (рис. 15.15, 15.16).

Рис. 15.15. Будова Верхнеокланської кільцевої мегасистеми і суміжних районів (за Н. І. Филатовою іи Ф. А. Маженштейном): 1 – дугові розломи зовнішнього обрамлення Верхнеокланської кільцевої мегасистеми; 2 – дугові розломи інші; 3 – лінійні розломи; 4 — насуви; 5 – рихлі четвертині відклади; 6 – палеогенові і пізньокрейдові вулканіти переважно основного складу, 7-8 – крейдові вулканіти переважно: 7 – середнього складу, 8 – кислого складу; 9 – нижньокрейдові теригенні відклади; 10 – верхньопалеозойські і нижньотриасові осадові відклади; 11 – крейдові інтрузії кислого складу; 12 – крейдові і палеогенові субвулканічні массиви; 13 — інтрузивні масиви позамасштабні

Рис. 15.16. Морфоструктури молодих вулканічних областей Камчатки. Схема дешифрування КЗ ”Метеор” (за Б. В. Ежовим і С. Є. Апрелковим): 1 – четвертинні щитові вулкани і стратовулкани; 2 – вулкани Східно-Камчатського пояса; 3 – вулкани Центрально-Камчатського пояса; 4 – докайнозойські і крейда-палеогенові комплекси в основі вулканічних поясів; 5 – рихлі і слабо консолідовані відклади в депресіях; 6 – район роз’єднаних виходів порід основи в Західно-Камчатській депресії; 7 – вулкано-тектонічні кільцеві структури депресійного (а) і купольного (б) типів; 8 – магмо-тектонічні кільцеві структури: а – ядра метаморфічних куполів, б – корінні частини вулкано-тектонічних структур; 9 – розриви, що обмежують райони блокових підняттів (а) й інші (б); 10 –кальдера вулкана Опал

Космічні знімки локального рівня генералізації дозволяють дешифрувати кільцеві структурно вулканічного походження, а також лавові потоки, пласти туфів, субвулканічні і екструзивні тіла, вулканічні апарати, кальдери обвалення, корні тріщинних виливів. У вигляді площинних об’єктів виділяються окремі вулкано-тектонічні депресії, грабени і накладені впадини. Вони різняться за рисунком зображення і загальному тону.

Космічні знімки детального рівня генералізації (як і АФЗ) дозволяють дешифрувати пачки вулканогенно-осадових утворень, різної форми і петрографічного складу субвулкнічні і екструзивні тіла, окремі вулканічні апарати, некки, шлакові конуси, що утворюють кільцеві об’єкти діаметром ~10 км (рис. 15.17).

Рис. 15.17. Ланцюги шлакових конусів уздовж розривного порушення, перекритих лавовим потоками

На космічних знімках континентальних вулканічних поясів виявлено величезна кількість кільцевих структур різних розмірів, які значно змінили попередньо план складчастих і блокових деформацій, що існували раніше. Крупні кільцеві об’єкти, що мають у поперечнику ~100 км (наприклад, Омолонська, Пенжинська в Охотсько-Чукотському вулканічному поясі), нерідко виходять за межі вулканічних поясів, перетинаючи структури обрамлення. Серед кільцевих структур середнього розміру (10 – 50 км у поперечнику) переважають додатні вулкано-тектонічні структури, які є дистанційним образом глибинних магматичних осередків; вулкано-тектонічні депресії, що обмежені дуговими скидами, по яких відбувалось просідання центральних частин структури, заповнених переважно вилившимися і субвулканічними фаціями, і крупні інтрузії гранітоїдів. Розміщення кільцевих структур нерідко контролюється крупними розломами (Сихоте-Алиньский ланцюг пояса), особливо вузлами їх перетинання.