Плити стародавніх і молодих платформ

Плити стародавніх і молодих платформ характеризуються широким розвитком на поверхні слабо і помірно літіфіцированих відкладів. На значних площах поширені новітні відклади і акумулятивний рельєф, які згладжують особливості геологічної будови не тільки складчастих порід фундаменту, але й відкладів нижньої частини осадового чохла (рис. 15.6).

Рис. 15.6. Східноєвропейська платформа. Ріка Волга. Самарська лука. Космічний знімок. На протяжних лінеаментах північно-східного-і широтного простягання спостерігаються переломлення русла р. Волги і зміна напрямку її течії

Наземними спостереженнями в цих районах одержують відомості головним чином про літологію і генезис четвертинних утворень, які виходять на денну поверхню корінних породах чохла. Тому дані, що отримуються при аналізі МДЗ, становлять велику цінність.

На КЗ континентального рівня генералізації проявлені крупні і глибинні елементи геологічної будови платформ. Нову інформацію для цих областей дали космічні знімки, перед усім при дешифруванні лінеаментів. Найбільш інформативними виявилися дрібномасштабні КЗ, які дозволили виявити на всіх плитах платформ чисельні і часто попередньо невідомі лінійні аномалії (рис. 15.7).

Рис. 15.7. Лінеаменти Туранської плити, за результатами дешифрування дрібномасштабних космічних зображеннях, одержаних з ШСЗ ”Метеор” (за П. В. Флоренським і В. П. Крючковим:

1,2 – лінеаменти: 1 – січні структури першого і більш високих порядків,

2 – що не виходять за межі структурних елементів першого порядку

Лінеаментами виражаються розривні порушення фундаменту і/або осадового чохла. До 60-70 % лінійних структур, дешифрованих за знімками, не знаходять відповідності в геологічній будові і не підтверджуються геофізичними даними. Лінеаментами проявляються системи крайових розломів плит по обрамленню щитів, на границях зі складчастими областями, а також границі розломів крупних тектонічних елементів в межах плит, зони розломів, пов’язані з авлакогенами, що мають ознаки новітньої активізації і відображення в ландшафті.

Розмаїтість крупних кільцевих структур представляють зводові підняття фундаменту, ”що просвічують” з-під платформного чохла. Площинні об’єкти відповідають головним чином неотектонічним блокам з різним режимом розвитку, що розвиваються успадкована від стародавніх (рис. 15.8).

Рис. 15.8. Структурно-тектонічна схема Приуральської частини Західносибірської плити, що складена на основі дешифрування космічних знімків з ШСЗ ”Метеор-29” (за Г. С. Бурлаковою):

1-3 – кільцеві структури і їх фрагменти: 1 – першого класу, що відповідають новітнім мегаскліпінням, 2 – другого класу, що відповідають склепінним підняттям і які мають прямий вираз у рельєфі, 3 – другого порядку, що відповідають підняттям і які мають зворотний вираз у рельєфі; 4 – осьові частини новітніх долин грабенів, що відображають зони розтягування; 5 – лінеаменти, що інтерпретуються як розломи;

6 – нафтові родовища; 7 – газові родовища; 8 – контури Красноленінського склепіння і Шаімського мегавалу; 9 – Ханти-Мансійське мегасклепіння; 10 – Сосьвинсько-Білгородське мегасклепінняд. Цифрами позначені кільцеві структури другого порядку

Доволі часто успадкованість носить складний характер, зі зміною активності рухів від етапу до етапу, зміною планових обрисів структур і інверсією.

На регіональних і локальних КЗ дешифруються лінеаменти, які зазвичай інтерпретуються розломами і зонами тріщинуватості в породах осадочного чохла і/або фундаменту. Вони обумовлюють сітчастий або мозаїчний рисунок. Крупні склепіння і мульди осадочного чохла виражаються кільцевими об’єктами, контури яких мають зазвичай менш складну форму і великі розміри, на відміну від реальних структур чим реальні структури. Численні локальні структури (брахіскладки, вали, соляні купола, депресії, котловини тощо) відрізняються розмаїттям розмірів і характером прояву (рис. 15.9) і виявляються на космознімках за непрямими ознаками – геоіндикаторами.

Рис. 15.9. Космічний знімок басейна р. Вілюй.

В межах низької залісеної рівнини, перекритої алювіальними і озерно-алювіальними четвертинними відкладами, виявляється Улахське напівскліпінне підняття (1), яке огинають притоки р. Вілюй, субширотна Вілюйська зона дислокацій (2), що проявляється лінеаментами, і Тюкянський грабен (3), що відрізняється на КЗ темним тоном і виражений в рельєфі пониженням. Темні плями у правій частині знімка – гари від пожеж. Дрібні світлі і темні ізометричні плями – аласи, що перебувають на різній стадії розвитку (темні – з водою)

Різка зміна характеру ерозійного розчленування на денудаційних рівнинах нерідко є відображенням блоків, що розвиваються диференційовано. Площинні об’єкти, що виявляються за фототоном і будовою рельєфу, відповідають різноамплітудним блокам і розвиненим на земній поверхні літолого-генетичним типам рихлих відкладів.

На детальних знімках в межах акумулятивних рівнин дешифруються генетичні типи четвертинних відкладів, а там, де виведені на земну поверхню корінні породи, – їх літологічні різниці, а також локальні структури і розривні порушення.