Книжниця в 10 розділах.

11 червня 1598 р. у Острозі була надрукована невелика за форматом «Книжниця», на титульному аркуші якої було зазначено: «З друкарни Острозскоє в лћто от созданіа мира З PS (7106),а от плоти рож єства Господа Бога и спаса нашего Іисуса Христа лћта афти (1598) месяца июня 11 сіа книжица выдана». Це – збірник, що складається з передмови, змісту та 10 розділів. Вісім перших розділв книги – це вісім послань Олександрійського патріарха Мелетія Пігаса із закликом не приймати унію. Дев’ятий розділ – «Обвіщеня» (Звернення) князя К.-В.Острозького до українського народу із закликом вести антиунійну боротьбу, (вперше було опубліковане в острозькій друкарні 25 червня 1595 року 1595 р.) Десятий розділ – це послання видатного письменника-полеміста Івана Вишенського до Костянтина-Василя Острозького, написане від ченців Афонської гори. – «Благочестивому господару Василию, княжати Острозькому, а всім православным христианом Малое России… от святоє Афонскоє горы скитствующих». Це єдиний твір Вишенського, який був виданий за його життя.

На початку свого послання Вишенський пише, що він прочитав відповідь «от вас правосланых на собор выданную книжку противко вас в Берестию через того то поминеного дћеписца», очевидно маючи на увазі «Апокрисис» Христофора Філарета, що був відповіддю на книгу Петра Скарги «Собор Берестейський та його оборона», перекладену українською книжною мовою Іпатієм Потієм під назвою «Описання і оборона собору руського Берестейського». «Апокрисис» Христофора Філалета був перемогою православних над унією. Цією перемогою православних, Господь, за уявою автора, карає гордого папу та його слугу Петра Скаргу, якого називає «рапсаком (рапсодом, вістуном, гарольдом) папежского гласа» і якого вважає духовно мертвим, отже закликає православних християн прийти подивитися на його труп і оплакати його. «Чи не ліпше было вћрою живым быти, нежели невћріем здохнути?... Чи не ліпше было в едности с нами быти и вћчне жити, нежеле отлучившися от нас нагле здохнути и погибнути?...»[58].

У своїй книжці Петро Скарга – «тот выналћзок», як пише Вишенський, намагався обплутати православних «безсилными вымыслы», але це йому не вдалося: «вас правовћрных тою сћтию умотати не могл», «сћть гнилых словес к вам мощи пристати не мћла». Отже, він дякує Богові «за твердость и сталость вашу»[59]. Далі Вишенський пише, що осмислюючи книгу Скарги, він знайшов у ній «яму глубокую», духовну прірву, що веде до погибелі. Ця прірва – гордість, яка «истћкает от высокого сердца и изрыгается нагло кгвалтовным языком», коли людина, а не Бог, сама себе підносить і вихваляє, вважаючи себе «ліпшим, годнћйшим, зацнћйшим и мудрћйшим от других», приписує собі те, «чого в мощи привлащати собћ не мает»[60]. Таким, на думку Вишенського, є «езуита» Петро Скарга, який від свого «мудрования», а найбільше від «грћдого духа» пише, що «вћру грецкую врата адова одолћли, а рымское не одолћли»[61]. Скарга намагався довести, що Православну Церкву поглинули пекельні брами, оскільки Константинополь захопили турки і тому Православна Церква в Візантії перебуває в полоні агарянському, під владою Туреччини. Своє твердження він підкріплює наступними доводами: «…над греки турчин владћет, патриархи патриаршество у турка купуют, в неволи рук поганских сут, волности не единое не мают, бћду трћпят, страждут, пуркгаторицм в жизни сей в тћлћ проходять». Навпаки, Римська церква, на думку Скарги, має великий авторитет і силу і брами пекельні не перемогли її: «…папћж ест от неволћ свободен, власт нћ от кого не куплет, сам доброволне на папежство вступует, никому ся не поклоняет, ни покаряет, еще всћ ему поклоняют и почитают, яко голову и намћстника святого Петра, бћд, зас утрапеня, недостатку, скръби и вшелякого утиску в жизни сей не тръпит – оттоля вижу, иж браны пекельне вћру папежскую не премогли» [62]. На ці доводи монах з Вішен закликає православних відповідати такими словами: «То ли твоя вћра, римлянине, як в мирћ сем славен и велик еси?...як над всћми връх погонити хощеши, … як в жизни сей чести и славы ищеши,…як всћх под собою нижчих…имћти прагнеш?»[63]. Істинність церкви визначається не земною славою і силою, а тільки вірністю вченню Христа. Отже, Вишенський переконливо доводить, що Скарга помиляється. Православна Церква перебуваючи в агарянському полоні, бідна і принижена, залишилась чистою і непорочною, гоніння лише згуртували православних. Навпаки, Західна церква, глава якої спокусився на показне багатство і владу світу цього, якими володіє диявол, переможена брамами пекельними.

Як окрема частина «Посланія до князя Острозького» була опублікована «Порада», в якій Вишенський захищає обряди Православної Церкви і радить всім їх дотримуватись: очистити Церкву «от всяких прелестей и забобонов єретических», поклонятися іконам, хреститися «…и не толко в церкви, але и на трапезу сћдаючи», жити «по уставу церковному (ни прилагающе от свого умысла что, ни оъимающе безстудіем, ни раздирающе мнћніем)». «…ибо нашея вћры таинства увесь мир вмћстити не может, іншие вћры всћ суть прелести»[64]. Вишенський радить православним читати Євангеліє і Апостол на літургії церковнослов’янською мовою: «Євангелія и апостола в церкви на літургіи простым языком не выворочайте; по літургіи же для вырозумћнья людского, попросту толкуйте и выкладайте. Книги церковне всћ и уставы словенським язиком друкуйте»[65]. На думку Вишенського церковнослов’янську мову особливо не любить диявол, і якщо деякі люди «на словенській язик хулят», то це справа рук «того майстра». Церковнослов’янска мова найулюбленіша Богом, тому що «без всякого ухищрения к Богу приводит, простоту и смиреніе будует и Духа Святого подъемлет»[66]. Навпаки, у латинській церкві велика увага приділяється вивченню мирських наук: риторики, філософії, які дають людям мирську мудрість, розвивають розум і дають для нього готові раціональні формули, але це не розвиває душі людини і вона втрачає істинне благочестя. Мирська мудрість не приведе до спасіння. Отже, вважає автор краще « …изучити Часословец, Псалтир, Октоих, Апостол и Євангеліе… и быти простым богоугодником и жизнь вћчную получити, нежели постигнути Аристотеля и Платона и філософом мудрым в жизни сей знати, и в геену отъити?»[67].

У свій «Пораді» Вишенський наставляє вірних, щоб вони не йшли за тими священиками, які отримали свій сан не по правилам церковним, а по своїй волі. «На священическій степень по правилу святых отец да въсходят, а не по своїх волях похоты плотскія ради, имћнія и панства сан да въсхищають» «Ліпше бо вам безъ владык и без попов, от діавола поставлених, до церкви ходити и Православіе хранити, нежели с владыками и попами, не от Бога званными, у церкви быти и с той ся ругаты и Православіе попирати. Не попы бо вас спасут или владыки или митрополиты, но вћры таинство нашея православныя с храненіем заповідей Божих – тое нас спасти мает» «Сих проклятих владык никакоже не прыймуйте и молћтеся, да отгнаны будут»[68].

У вигляді окремої частини «Посланія до князя Острозького» була надрукована також «Апологія» чернецтва. У «Апології» Вишенський застосовує діалогічну форму розповіді, ніби він відповідає на питання латинянина, який сміється над одягом монаха. Тому автор докладно роз’яснює йому значення кожної частини чернечого вбрання. Клобук, який латинянин називає «страшилом» дійсно страшить бісів, які всіляко намагаються спокусити монаха «прєлєстями» цього світу. Клобук свідчить, що монах відрікається від земного світу «… иж крест Христов на рамо взял, из міра вызулся, и печать на головћ поставил, што юж в мир обратитися не мает, тым клобуком знати даючи». Довге волосся монах носить для того, щоб відрізнятися від світських людей («он бо із міра изыйде и к будущему вћку мыслію пелгримуе»), а також щоб не приваблювати жінок, «…на спробного, косматого и неумитого и к любви неприкислого, если и позрить, однак от мерзняки некрасного образа помыслом скоро отскочить и не согрћшить»[69]. На звинувачення латинянина, що є монахи які по корчмам ходять і «упиваються», гроші збирають, Вишенський відповідає, що ці монахи відрікаються від обітниці свого постригу. І далі пише, що серед ченців трапляються різні люди, «Не все бо пшеница в посћваню ся знаходит, але знайдеш другую ниву, которая болшей куколю, нежели пшениццы народит. Также и межи иноки в доспћяню на звћтяжство того чрева мало их есть; тому не дивуйся, абовћм подвиг и борба есть жизнь тая, которое ты не знаєш, бо еще еси на войну не выбрался»[70]. Отже Вишенський звертається до свого уявного опонента і до всіх мирян з порадою не судити ченців, оскільки їхнє життя мирським людям невідоме і не зрозуміле. «Якоже ты смћеш прежде судіи суд на Божія раба чинити? Не суди ж, брате, да не осужден будеш, и обрати свои очи, помысли на себе самого…»[71]. Якщо і трапляється монахові згрішити, він гірко спокутує свою провину, «на покуту и плач в келію бћжит и за зле два дни 40 дній добрых намћщаеть, постит, алчет и страждет, за долг грћховный покутою платит и отмщает»[72]. Мирські люди вважають себе шляхтичами, але вони підневільні цього світу, «иж міра сего хлопи и невольницы есте и ему вћк свой в службћ аж до смерти изгубляете и сами с ним погибаете» А монах «з неволћ мірской к Богу вырнет и съвышше ся от Духа Святого породит, по Іоанну: елициже, рече, пріяше Его, частим власть чадом Божіим быти, вћрующим в имя Его, иже не от крови, ни от похоти плотскія, ни от похоти мужескія, но от Бога родишася. Видиши ли шляхетство вћры вашея? Который от Бога ся породит, то тесть шляхтич!»[73]. На закінчення своєї «Апології» Іван Вишенський радить очистити Православну Церкву від обрядів і звичаїв, які мають своє коріння в язичництві. До них він зараховує святкові ярмарки, колядки, щедрівки, волочільне, пісні і танці в полі на Св. Георгія, купання та переплигування через вогнище, пов’язане з язичницьким богом Купалом, в день Іоанна Хрестителя, поганські обряди з колосками на Петра й Павла, покладення пасхальних яєць і куличів на могилах. «Пироги и яица надгробне в Острозі и гдћ бы ся знаходили упраздните, да ся в христіанствћ тот квас поганській не знаходить»[74]. Всі ці язичницькі звичаї Вишенський вважає «діаволскими прєлєстями», які безчестять Православну Церкву.

У недалеко розташованому від Острога Дерманському монастирі В. Малющицьким (Суразьким) був написаний «Діалог або розмова папежника з православным» (1603), надруковані полемічні твори М. Пігаса: «Діаолог альбо розмова о Православной вере… свєтло сіяющему князю Костянтину Василеви Острожскому» та «Листъ…Іпатею Потею єпископу Володимирському о отступлении его…» (1605), перекладений з грецької мови колишнім вихованцем академії – Іовом Борецьким.

Полемічні праці острозьких просвітників відіграли неоціненну роль у захисті Православної Церкви в Речі Посполитій, яка після Берестейської унії 1596 р. опинилась на грані знищення. Православні полемісти відстояли її істинні, незмінні догмати, блискуче розбили догми католиків, довели нездоланність Церкви і всієї греко-візантійської духовності, яка була основою вітчизняної культури.

7.Занепад і закриття академії.

Занепад Острозької академії після смерті К.-В. Острозького (1608 р.) та остаточна ліквідація академії онукою князя – Анною-Алоїзою Ходкевич у 1636 р. були значною мірою результатом діяльності єзуїтів, які близько п'ятдесяти років займались «наверненням зі схизми» родини Острозьких. Щоб мати вагому підставу для закриття академії, княгиня Анна-Алоїза Ходкевич спровокувала виступ острозьких міщан. У пасхальну ніч 1636 p., профануючи батьківське поховання, вона разом з єзуїтами перенесла труну з тілом князя Олександра з Богоявленської церкви до костьолу, де єзуїти перехрестили князя, що помер 33 роки тому, на католика. Не дочекавшись сподіваного вибуху протесту, княгиня під час хресного ходу, коли міщани йшли з Богоявленського собору до церкви Воскресіння Христового, «каретою, шестьма коньми, наїхала на тот гмін людей. На мосту прудко женучи, бичем затинаючи по людех. Коньми потрунила людей, а інії з мосту попадали в ріку»[75]. Чаша народного терпіння переповнилась, стався вибух народного гніву, якого домагалась Анна-Алоїза. Після сутички міщан із шляхетським оточенням княгині, відбувся суд над багатьма острожанами, яких піддали тортурам. Суд ухвалив введення унії на Острожчині, в Острозі було закрито три православних церкви (Богоявленська, Воскресенська та Онуфріївська), а з Острозького повіту вислано 100 православних священиків. Невдовзі була остаточно закрита слов'яно-греко-латинська академія і ліквідований весь культурно-ідеологічний центр у Острозі. Острозька академія припинила своє існування на 360 років.

Значення академії важко переоцінити. У переламний момент історії, на рубежі XVI-XVII ст., коли перед українською культурою постала загроза розчинитись у більш розвинутій культурі З.Європи, академія стала осередком захисту національної самобутності і разом з тим – центром засвоєння здобутків латинського Заходу, вона прорвала павутину ізоляції української культури, сприяла синтезуванню слов’янської та візантійської спадщини з надбаннями Ренесансу. Тим самим відбувалось самоствердження української культури, її внутрішній творчий потенціал відкривався назустріч світові і зважувався на порівняння. Це викликало її могутній злет, що був би неможливим у тому разі, якби боротьба за самоствердження йшла тільки шляхом заперечень, а не шляхом з’єднання з духовною спадщиною З.Європи. Цей напрямок культурного розвитку був продовжений у діяльності І.Борецького, І.Плетенецького, З.Копистенського, П.Могили та багатьох інших діячів київського осередку, до якого у 20-х роках XVII ст. перейшла з Острога естафета культурного поступу України.

[1] Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. –К.:Наукова думка, 1990. – 192 с. – 103.

[2] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.213.

[3] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.219..

[4] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.220.

[5] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.223.

[6] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.213.

[7] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.221.

[8] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.225.

[9] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.228.

[10] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.228–229.

[11] Смотрицький Г.Д. Ключ царства небесного // Українська література XIV–XVI ст.. (гол. ред. Микитьсь В.Л.) –К.,1988. С.229.

[12] Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. –К.:Наукова думка, 1990. – 192 с. – 100.

[13] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.401.

[14] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.402.

[15] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.403.

[16] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.404.

[17] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.405.

[18] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.406.

[19] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.408.

[20] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.408.

[21] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.409.

[22] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.409.

[23] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.411.

[24] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.412.

[25] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.414.

[26] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.414.

[27] Христофор Філарет. Апокрисис або відповідь на книжки про Берестейській собор, від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філарета нашвидку подана // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. – С.415.

[28] Потій Іпатій. Лист до князя Костянтина Острозького // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 418–431. – С.418.

[29] Потій Іпатій. Лист до князя Костянтина Острозького // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 418–431. – С.419.

[30] Потій Іпатій. Лист до князя Костянтина Острозького // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 418–431. – С.420.

[31] Там само. С.424.

[32] Потій Іпатій. Лист до князя Костянтина Острозького // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 418–431. – С.426..

[33] Там спмо. С.426.

[34] Там спмо. С.327.

[35] Там само. С.328.

[36] Там само. С.328.

[37] Потій Іпатій. Лист до князя Костянтина Острозького // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 418–431. – С.429.

[38] Потій Іпатій. Лист до князя Костянтина Острозького // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 418–431. – С.424.

[39] Потій Іпатій. Лист до князя Костянтина Острозького // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 418–431. – С.433–434.

[40] Клірик Острозький. Відпис на листа в Бозі превелебного отця Іпатія…// Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 432–443. – С.430.

[41] Клірик Острозький. Відпис на листа в Бозі превелебного отця Іпатія…// Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 432–443. – С.436.

[42] Клірик Острозький. Відпис на листа в Бозі превелебного отця Іпатія…// Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 432–443. – С.443.

[43] Клірик Острозький. Історія про листрійський, тобто розбійницький, феррарський, або флорентійський собор // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 443–458. – С.444.

[44] Клірик Острозький. Історія про листрійський, тобто розбійницький, феррарський, або флорентійський собор // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 443–458. – С.447.

[45] Клірик Острозький. Історія про листрійський, тобто розбійницький, феррарський, або флорентійський собор // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 443–458. – С.448.

[46] Клірик Острозький. Історія про листрійський, тобто розбійницький, феррарський, або флорентійський собор // Слово многоцінне (упорядники В.Шевчук, В. Яременко. Література епохи Ренесансу (др.. пол.. XV –XVI ст..) Література раннього бароко (80-ті рр.. XVI ст. –1632 р.). – К.: Аконіт,2006. С. 443–458. – С.449.

[47] Там само.

[48] Там само. С.351.

[49] Там само. С.352.

[50] Клірик Острозький. Опис на другий лист велебного отца Іпатія…// Українська література XIV–XVI ст. (Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література). –К.: Наукова думка, 1988. – С. 279–305. – С.279.

[51] Клірик Острозький. Опис на другий лист велебного отца Іпатія…// Українська література XIV–XVI ст. (Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література). –К. :Наукова думка, 1988. – С. 279–305. – С.280.

[52] Клірик Острозький. Опис на другий лист велебного отца Іпатія…// Українська література XIV–XVI ст. (Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література). –К. :Наукова думка, 1988. – С. 279–305. – С.282.

[53] Там само. – С. 284.

[54] Там само. – С.284.

[55] Там само. – С.286.

[56] Клірик Острозький. Опис на другий лист велебного отца Іпатія…// Українська література XIV–XVI ст. (Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література). –К. :Наукова думка, 1988. – С. 279–305. – С.287.

[57] Там само. – С. 288.

[58] Іван Вишенський. Благочестивому господару Василию, княжати Острожскому а всћм Християном Малое Россіи // Українська література XVII ст. – К.: Наукова думка, 1987. – С.112–117. – С.113.

[59] Вишенський І. Твори. (Переклад Валерія шевчука) .– Львів: Каменяр, 1980. – 247 с. – С. 34..

[60] Там спмо. – С.35.

[61] Там самл. – С.38.

[62] Вишенський І. Твори. (Переклад Валерія шевчука) .– Львів: Каменяр, 1980. – 247 с. – С. 38..

[63] Там само.

[64] Іван Вишенський. Благочестивому господару Василию, княжати Острожскому а всћм Християном Малое Россіи // Українська література XVII ст. – К.: Наукова думка, 1987. – С.112–117. – С.113.

[65] Там само. – С.114.

[66] Там само. – С.114.

[67] Іван Вишенський. Благочестивому господару Василию, княжати Острожскому а всћм Християном Малое Россіи // Українська література XVII ст. – К.: Наукова думка, 1987. – С.112–117. – С.114.

[68] Там само.

[69] Там само. – С.115.

[70] Іван Вишенський. Благочестивому господару Василию, княжати Острожскому а всћм Християном Малое Россіи // Українська література XVII ст. – К.: Наукова думка, 1987. – С.112–117. – С.116.

[71] Там само.

[72] Там само.

[73] Там само. – С. 117.

[74] Там само.

[75] Бевзо О.А. Львівський літопис і острозький літописець. Джерелознавче дослідження. – 2-ге вид. – К.: Наукова думка, 1971. – С.138.