Апокрисис» Христофора Філалета 1598 р.




Винятково важливе значення мала опозиційна діяльність острозьких просвітників після Берестейського собору 1596 року. Відразу ж після собору ними був підготовлений збірник матеріалів «Гіпомнімати» («Hipomnimata»). Вони не були видані через свій невеликий обсяг. Проте , у тому ж році острозькі просвітники підготували опис Берестейського собору – «Ектезис» («Ekthesis» або «krotkie zebranie sprav»), який був надрукований у аріанській друкарні Олекси Родецького в1597 році. У «Ектезісі» розповідається цікавий факт, що під час Берестейського собору в коло православних прийшов Петро Скарга і в окремій кімнаті диспутував з ними. Хоча в Ектезисі сказано. що «диспутувати йому треба було з вченими, а не з тими, котрі в теології і в справах науки не дуже добре свідомі», очевидно, цей диспут виграли православні. Про це свідчить лист патріарха Мелетія Пегаса до пресвітера Ігнатія, у якому патріарх хвалить острозького протопопа за те, що не будучи добре теологічно підготовленим, він все ж - таки виграв диспут з відомим польським теологом Скаргою.

Після Берестейського собору Петро Скарга, щоб виправдати його рішення, написав книгу «Собор Берестейський та його оборона», видану польською мовою у Кракові в 1596році. Іпатій Потій переклав трактат Скарги українською книжною мовою і анонімно видав його у Вільно в 1597році під назвою «Описання і оборона собору руського Берестейського». На ці книги відповів один з найвідоміших діячів академії Мартин Броневський під псевдонімом Христофор Філалет (Світлоносець Правдолюб) своїм блискучим трактатом – «Апокрисис» («Apokrysys albo odpowiedz na ksiazki o synodzie brzeskim imieniem ludzi starozytnej religii greckiej, przez Chrystofora Philaleta».

Перші відомості про Броневського зустрічаються в матеріалах протестантського Торунського синоду 1595 року. Автор «Апокрисису» походив з Бронева, був сином реформаційного діяча з Великопольщі – Прокопа Броневського, володів землями в Київському, Волинському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах, а також на Познаньщині – частиною м. Шомотули – центру протестантського руху Чеських Братів. З другої половини 1590-х років він діяв як довірена особа князя К.-В. Острозького в його стосунках з головою реформаційного руху Кшиштофом Радзівілом у справі об’єднання протестантів та православних в боротьбі з католиками. Очевидно, Броневський написав «Апокрисис» за дорученням К.-В. Острозького У 1597 р. книга була надрукована польською мовою у краківській друкарні Олекси Родецького. У 1598-99 рр. твір було перекладено церковнослов’янською мовою та видано в Острозі під назвою «Апокрисис албо отповћдь на книжкы о сборћ бєрєстейскомъ имєнємъ людій старожитной релЂи грєческой чєрєз Христофора Филалєта врихлЂ дана». У острозькому перекладі до розповіді М. Броневського про Флорентійську унію 1439 р. були додані уривки з «Історії о лістрікійском синоді» Клірика Острозького. Це дає підставу припустити його безпосередню причетність до перекладу. На початку книги розміщений вірш: «Книга до минаючих мовить», у якому автор закликав купувати його книгу, не шкодуючи грошей. Після вірша йде присвята коронному канцлеру Янові Замойському та «Предмова до чителника», а далі – чотири частини книги.

«Апокрисис» у перекладі на тогочасну російську мову був виданий в Києві в 1870 році, а в 1882 році опублікований у другій книзі сьомого тому Пам’яток полемічної літератури в Західнй Русі. У наш час перевидання «Апокрисису» польською мовою здійснили Януш Билінський та Юзеф Длугош у Вроцлаві в 1994 р. В Україні вийшли окремі частини твору, а саме Передмова, 8-й і 9-й розділ четвертої частини та Завершення відповіді були опубліковані церковнослов’янською вимовою в збірнику «Українська література XIV–XVI ст..» (К.:Наук. думка,1988), ті самі частини в українському перекладі – в збірнику «Слово многоцінне» (К.:Аконіт,2006).

У Передмові Броневський пише, що невдовзі перед сеймом вийшла книжка П. Скарги «Собор Берестейській», у якій при описі унії, що заключили митрополит і владики з римським костелом «вноситься сила речей…які важко признати свідомими». Автор згаданої книжки про синод приписує людям старожитньої релігії грецької «упір, небачення, гріх супроти Бога, непослушенство супроти помазанця, сіяння поміж братії розсварів, погордження згоди та любові, сліпоту, глупство…» Тому Христофор Філалет пише книгу, «…щоб заткнути вуста супротивникам, котрі мовчання на оказію наклепу за тріумф беруть, і для перестороги і ліків своїм людям …старожитньої релігії грецької». «Ціль, до якої в тій відповіді міримо, – продовжує Броневський, – така є: показ невинності нашої, а переступ супротивного боку, котрий зле, нерозмисльно, без причин, поза відомістю всієї братії, поквапив до віддання послушенства отцю папі римському»[13]. Для кращого розуміння автор вирішив розділити свою відповідь на чотири частини. У першій він засуджує уніатський Берестейський собор, у другій – виправдовує дії антиунійного православного собору, у третій – виступає проти єдиновладдя римського папи, у четвертій – аналізує писання Скарги і Потія, у яких вони ганять царгородського патріарха і вихваляють римського папу, «чи є вони такі, що через них слушна річ відкинути послушенство східним патріархам і віддати його папі»[14]. Далі Броневський пише, що біля цитат з Святого Письма, якими він переконує читачів, на полях книги буде дано посилання, звідки взята цитата. Проти своїх опонентів він буде «здобувати докази» і з «власне римських писань», «бо ми не самою латиною бридимося, як деякі із нас удають, але римського костела блудами». У своєму трактаті буде часто ставити запитання для опонента для того, що як «схоче нам відповідати, нехай на все відповідає – побачимо, як із того вибереться». І в кінці передмови автор просить читача прочитати все уважно, нічого не пропускаючи, бо все у його книзі зв’язано на кшталт «ланцюгових ланок»[15].

У першій частині Броневський уїдливими словами автор картає головних організаторів унії – Київського митрополита Михайла Рогозу, єпископів Кирила Терлецького та Іпатія Потея, які продалися Ватикану – «римським риболовам», що ставлять на непідлеглих їм територіях православних країн сіті «на чужіє гроши», щоб здобути собі «значний облов». М. Броневський використав широке коло сучасних йому матеріалів, що стосувалися Берестейського собору, навіть приватні листи тогочасних діячів. Це дало йому змогу блискуче розкрити незаконність Берестейської унії, спираючись на документальні факти, зокрема на листи самих уніатів. Він пише: «А якож милые справцы, за тые справы свои тепер не встыдитеся?! Якож людем у очи смотрћти смћете, кгды видите, же фальши и зрады ваши на яво за власных листов ваших доводом выходят» .

У другому розділі книги автор стверджує законність православного антиунійного собору, очолюваного протосинкелами Константинопольського та Олександрійського патріархів – Никифором Кантакузеном та Кирилом Лукарісом. М. Броневський пише, що представники православної ієрархії та князь К.-В. Острозький не відкидали унії як узгодженого з патріархами об’єднання всієї Православної церкви з Католицькою але унії, обмеженої Україною і Білорусією, і прийнятою владиками таємно, без згоди патріархів, прийняти не могли, тому що вона фактично розколювала Православну Церкву, підкоряючи частини Церкви римському папі, і вела до посилення релігійної ворожнечі.

У третій частині автор, спростовує ствердження П.Скарги про безальтернативність єдиновладдя Римського папи як Божого намісника на землі. Тут Броневський звертається до церковної історії, до біблійних книг, до творів грецьких та латинських письменників, праць ортодоксальних і аріанських авторів: Руфіна Тирана, Астера Софіста, Еузебія з Цезарем, Дидима Сліпого, Геннадія та інших. Його джерельна база налічує понад 60 праць і три переклади Біблії. На підставі численних свідчень він викриває поведінку і «злочинницькі дії» багатьох римських пап і переконує читачів, що не можна їм вірити, як і єпископам-уніатам, які «злодћйми, разбойниками, албо наемниками, а не пастырями власне мћти бы быти названы». Аргументація Броневського є дуже подібною до аргументації кальвіністського теолога Себранда Люберта, наведеній у книзі «De papa Romano libri decem».

Особливо цікавою є четверта частина книги, у якій Броневський аналізує факти національно-релігійного гніту в Україні. Зокрема у восьмому розділі він виступає проти ствердження Скарги і Потія, що риський папа «беручи людей грецької віри під свою зверхність, шукає не якогось пожитку, а тільки духовної втіх, згоди любові християнської і постраху для єретиків та турок». Він приводить цитату своїх опонентів: «А нам католикам, що з вашого отого з’єднання прибуде? Нічого, а нічого! Окрім духовної втіхи та радості ангельської, якою з ними радіємо від овець прибулих…». Але двір римський, – пише далі Броневський, – як говорить народна приповідка, ніколи «не прагне вівці без вовни». «Свідчать про це всі християнські королівства, підлеглі папському послушенству, з яких щороку й досі вельми багато інтракти (чистого прибутку) та провентів (земельних прибутків) до Риму приходить»[16]. Щоб переконливо довести, що римські папи шукають насамперед матеріальної вигоди, Броневський звертається до історичного прикладу, описуючи подію: коли московський князь Іоанн хотів отримати королівську корону, зваблений до з’єднання з римським костелом, йому були поставлені умови «першого, а згодом щоп’ятого року давати благословенному Петрові королівської вірності і послушенства дар»[17]. На думку Філалета, папи слідують науці свого вчителя, римського оратора Цицерона: «Там працю кладуть, звідки оздоби і пожитку сподіваються». Отже, за гарними словами папи про братську любов і звільнення душ приховуються корисливі прагнення, прикриваючись єдністю, заволодіти власністю грецької церкви. «Побоюємося, – пише Філалет, – аби замість мислення, яке по собі виказуєте, про наше збавлення душ, більше ви не мислили про інше збавлення, тобто про те, щоб збавити нас могли всіх прокомій (власності), на грецьку релігію наданих, фортельно собі їх привласнивши за тим з’єднанням»[18]. У кінці розділу Броневський пише, що Скарга виправдовує унію також необхідністю об’єднання в боротьбі з єретиками і турками, але мав би «ліпше зважити, аніж нам очі милив пострахом турків, що видимо Прийде від того з’єднання до якого намовляє»[19]. На початку дев’ятого розділу Броневський пише, що Іпатій Потій, якого він називає «дієписцем», у своїй книжці радить людям старожитньої релігії грецької, бути вдячними тому, «що їх у такі способи, які є тепер ужиті, до єдності з римським костелом приводять»[20]. «…нічого казати не будемо про саму річ, тобто проте, чи в тім веденні до послушенства папи римського вічне добро залежало б, – пише Філарет, – а зупинимось тільки на осереддях та способах, яких при тому веденні нас до послушенства, досі уживали та вживають, і чи є такі, котрі із вдячністю ліпше, аніж з утиском приймати годилося б?»[21]. Одним з способів навернення православних в унію є королівські універсали, але, на думку Броневського, ці універсали суперечать присязі короля, вони «писані в канцелярії й печатані, не подавалися до підписання його королівській милості із канцелярії». Виправдовуючи короля, Броневський пише, що православні певні, «…що його королівська милість коли візьме від нас подання про те, що його універсали не є згідні із присягою його королівської милості, тим, котрі їх до підписування подавали, дасть за те нагану і звелить сурово наказати і на потім, аби не чинили так»[22]. Далі Броневський коротко пише про всім відому аморальність головного будівничого унії єпископа луцького і острозького Кирила Терлецького та його товаришів, підводячи читачів до питання, «чи могли бути справлені від таких осіб святі речі?». Він зазначає, що у першій та другій частині своєї Відповіді він розповідав, як ініціатори унії «без синоду, без загального порозуміння, найменше нас у тому не звідомили, не тільки без дозволу, але й без відомості нашої….наголошуючи на тому, що від нашого імені ладнали віддати всіх у послушенство Риму й нас, як бидло якесь, за прикладом Юди…не без явного кровоприсяжства віддали новітній зверхності», хоча «слізно й листовно нас упевняли, що про те ані мислять»[23]. Броневський переконливо доводить , що унія стверджується підкупом, обманом і насиллям над вірними Православної Церкви: «… в добрах і містах колорівських, його милості, передусім: церкви на деяких місцях печатаючи, апарати церковні із них беручи, від хвали Божої та набожества в святі дні, які відповідно до старого календаря відправлялися, із церкви людей ґвалтом виганяючи, на пресвітерів та попів наших нападаючи, забороняючи їм з сакраментом у звичайний спосіб до хворих в уборах попівських через ринок ходити, явно мертвих через ринок із процесією, згідно звичаю релігії грецької, провадити, у церквах у свята дзвонити й забороняючи вживати обрядів свого набожества, а тих, котрі тим заказам і заповідям підлягати не хотіли б, удручували взяттям вин, в’язненням, биттям та іншими способами. У тих таки містах королівських, його милості, в тому-таки часі нападали й на школи релігії нашої грецької, дітей та вбогих із них до своїх волочачи, б’ючи, саджаючи і всілякі збитки над ними чинячи»[24]. Далі Броневський пише, яким утискам і наругам піддають уніати православне духовенство. Польським урядом було заарештовано Никифора Кантакузена, який очолював антиунійний Берестейській собор як протосинкел (перший помічник) константинопольського патріарха. Уніати погрожують архімандритові київському Мелетію Хребтовичу забрати Печерський монастир. «Уже і владиці львівському (Гедеону Балабану) через ту ж таки статечність Жидичинського монастиря, якого доти за привілеєм короля, його милості, тримав, ґвалтом наїхавши на нього, через штурм із пролиттям крові видирають! … тож як не протиставлятися і як не нарікати на те, як із того задоволеними маємо бути?»[25]. Як можна мовчати, – запитує автор, коли «…у вірі нашій діється, що відступники не тільки заживають незалежного собі хліба, але й зверхність над нами силоміць чинять, коли через ту зверхність їхню у сумліннях наших нам ґвалт діється. Коли нас, забороняючи нам набожества відправляти і церкви будувати, гірше за безбожних кладуть». Цей розділ Броневський закінчує словами християнського смирення: «… хоча бачимо, що зносячи старі кривди, нові народжуємо, однак на те зло злим не віддаємо, ані до ґвалту супроти ґвалту не підіймаємося»[26]. У «Завершенні відповіді» Броневський звертається до короля, що він знає про утиски православних і може їм запобігти: «Не є вашим милостям таємно і за минулими скаргами і за теперішнім нагадуванням: великі і правдиво невиносні не тільки на маєтності, здоров’я та поштивості, а й на сумління заходять зневолення та утиски наші. А що братією нас своєю звете і членами одного тіла речі Посполитої називаєте, просимо ужальтеся над утисненою братією своєю!...Нехай ваші милості, зрушить вас уваження, що хоча б ви зичили нам відступитися від віри нашої, а ми є людьми, а не скотами, і з ласки Божої людьми вільними, на яких коли б щось через силу і примус зміг би вимучити, даремно собі той щось сподівається!»[27].

Особливістю твору є використання фольклору: прислів’їв, приказок, анекдотів, фразеологізмів, алегорій, метафор. З великою майстерністю включаючи їх у полемічний текст, автор ще більше підсилює його виразність. «Апокрисис» належить до найкращих полемічних трактатів свого часу, вплив якого відчувається в антиуніатських творах І.Вишенського, М.Смотрицького, З.Копистенського та інших полемістів. Особливо високо оцінив «Апокрисис» Іван Вишенський у своєму Посланні «Благочестивому господару Василию, княжати Острозскому и православным христианом Малое России… от святоє афонскоє горы скитствующих». Іван Франко назвав «Апокрисис» – «короною антиуніатської полеміки XVI століття». Примірники цієї книги є у Кракові в бібліотеці Чарторийських, у київській бібліотеці імені В.І.Вернадського, Львівському історичному музеї, Московському університеті, Бібліотеці Академії наук Росії у Санкт-Петербурзі та багатьох інших наукових установах.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1776; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.016 сек.