Об'єкт і предмет соціології. Місце соціології в системі наук.

Термін «соціологія» був вперше використаний французьким науковцем Огюстом Контом (1798-1857) у роботі “Курс позитивної філософії” (1842 р.). Він походить від латинського слова societal (суспільство) і грецького слова logos (наука, знання). Таким чином, у буквальному розумінні, соціологія – це наука про суспільство. Спочатку Конт називає соціологію соціальною фізикою. Ця наука, на його думку, повинна запозичити в природничих наук об'єктивність, перевіряємість, доказовість. Соціологія в розумінні Конта ототожнювалася із суспільствознавством у цілому. На сучасному етапі за соціологією закріпилося специфічне місце в системі наук, для розуміння якого необхідно, на сам перед, визначити її об'єкт й предмет.

Об'єкт науки – це частина навколишнього світу, на яку спрямований дослідницький інтерес. Об'єкт науки завжди відповідає на запитання «що вивчає наука». Природа, тваринний і рослинний світ, людина, суспільство, культура та інше можуть виступати об'єктом дослідження різних наук. Так, наприклад, тваринний світ може бути об'єктом вивчення біології, зоології, психології, палеонтології й т.д. Людина, суспільство й культура вивчаються соціологією, філософією, історією, психологією, культурологією і т.д. Таким чином, науки часто відрізняються одна від одної не об'єктом, а предметом вивчення.

Предмет науки – сторона об'єкта, кут зору, під яким він вивчається. Виходячи з такої логіки, кожному об'єкту дослідження може відповідати декілька предметів. Наприклад, цегляний будинок як частина навколишнього світу, може виступати об'єктом дослідження багатьох фахівців, але цікавити їх будуть різні аспекти. Економіста можуть зацікавити витрати на його будівництво, архітектора – архітектурний стиль, еколога – вплив на навколишнє середовище й т.д.

Об'єктом соціології виступає суспільство або соціальна реальність, що оточує людей. Оскільки суспільство й соціальна реальність – слова багатозначні, тому потрібно, насамперед, визначитися з їхнім значенням у соціології. Під терміном «суспільство» соціологи зазвичай розуміють історично сформований тип соціальної організації, соціальних зв'язків і відносин між людьми. Така соціальна організація явищ і процесів виникає внаслідок спільного життя й взаємодії людей, впливає на їхній спосіб мислення й поведінки, проявляється в діях, словах, речах, зроблених людьми. Спільне життя людей, або, соціальна реальність виступає для соціологів матеріалом наукового пошуку, або об'єктом.

Об'єкт соціології в цілому збігається з об'єктом інших суспільних наук: демографії, соціальної психології, етнографії, економіки, політології й т.д. Але в кожної суспільної науки є свій специфічний предмет. Саме предмет, а не об'єкт визначає зміст тієї або іншої науки. У випадку соціології предметну царину пізнання створюють явища й процеси, які описуються й пояснюються за допомогою таких понять як «суспільство», «соціальна взаємодія», «соціальні групи», «соціальна структура», «соціальні інститути», «соціальна нерівність», «соціальні конфлікти», «соціальні зміни», «соціальні статуси», «соціальні ролі» і інших.

Визначення предмета соціології шляхом перерахування явищ і процесів, які входять в царину дослідницького інтересу цієї науки, практично неможливо, по-перше, тому що він буде занадто великий, по-друге, він ніколи не буде повним, тому що постійно поповнюється в процесі розвитку соціології. Тому визначення предмета соціології повинне базуватися на розкритті змісту ключового для цієї науки поняття – поняття «соціальне».

У повсякденній мові слово «соціальне» використається в широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні це поняття поєднує всі різновиди явищ, які стосуються спільного життя людей – економічні, політичні, релігійні, правові й т.п. У вузькому значенні воно вживається для виділення поряд з політикою й економікою особливої сфери громадського життя – соціальної, котра містить у собі освіту, охорону здоров'я, допомогу малозабезпеченим і т.п.

Із соціологічної точки зору соціальне в широкому значенні є не просто сума економічних, політичних, правових, релігійних і інших явищ і процесів, а зв'язок, взаємозалежність між ними. Про економічні явища й процеси ми говоримо як про соціальний, коли хочемо підкреслити, наприклад, що способи організації бізнесу в країні залежать не тільки від уявлень про економічну ефективність, але й від політичного устрою й від етичних норм, характерних для пануючої в країні релігії.

Соціальне у вузькому значенні – це не просто сегмент громадського життя, що включає все те, що не ввійшло в сферу політики й економіки, а ті явища й процеси спільного життя людей, які обумовлені не прагненням до влади й керування один одним, не прагненням до багатства й конкуренції один з одним, а прагненням належати до суспільства, прагненням до солідарності один з одним.

Таким чином, соціологічне використання поняття «соціальне» передбачає розгляд явищ і процесів під особливим кутом зору, відповідно до якого вони соціально обумовлені, тобто обумовлені зв'язками, які виникають між різними видами діяльності, подіями й ситуаціями в ході спільного життя людей. Вивчення соціальної обумовленості явищ, що відбуваються в суспільстві можливо тільки через вивчення законів, закономірностей і механізмів його функціонування й розвитку.

Тому,предмет соціологіїможе бути визначений як виявлення соціальної обумовленості явищ соціальної реальності через вивчення законів, закономірностей і механізмів функціонування й розвитку суспільства.

Більш чітко предмет соціології буде визначений при розглядіспіввідношеннясоціології з іншими науками, що вивчають суспільство.

Соціологія і філософія:

Філософія розглядає суспільство як специфічну частину світобудови й користується іншими, більш загальними поняттями й категоріями. Вона розглядає те, як у суспільстві діють загальфілософські закони (наприклад, основний закон філософії стосовно до суспільства розглядається як питання про співвідношення суспільного буття й суспільної свідомості).

Соціологія і історія:

Соціологія і психологія:

Соціологія й інші спеціальні науки(економіка, політологія, право та ін.):

Спеціальні науки вивчають окремі сфери суспільства, окремі види відносин, соціологія ж вивчає суспільство як цілісність, як цілісний функціонуючий і соціальний організм, що розвивається, аналізує взаємодію основних сторін, підструктур суспільства, що дозволяє розкрити особливості суспільства як цілісності. Окремі явища й процеси цікавлять соціологію з погляду їхньої ролі й місця в системі суспільних відносин, у структурі єдиного функціонуючого організму.

2. Структура й функції соціології.Соціологія як наука сьогодні являє собою органічну єдність і збалансованість двох напрямків – теоретичного та емпіричного. На початку третього тисячоріччя соціологічне знання має трехрівневу внутрішню структуру:

1) Загальсоціологічні теорії. Вони описують суспільство як єдину систему у взаємодії основних елементів, механізми функціонування суспільства як цілісного організму.

Однак єдиної загальсоціологічної теорії не існує. Цей факт можна пояснити тим, що соціокультурна система, яку вивчають соціологи, набагато складніша, ніж фізичні або технічні системи. Тому на поведінку людини впливає величезна кількість факторів, які дають можливість різноманітних соціологічних пояснень. Також на формування соціологічних теорій впливають різні філософські, світоглядні, політичні парадигми, які обумовлюють існування різних вихідних тез й підходів до формування теорій. Тому в загальсоціологічній теорії існує декілька конкуруючих між собою теоретичних напрямків – це структурний функціоналізм і теорія конфлікту.

Властивий соціології теоретичний плюралізм, безперечно, ускладнює соціологічне знання, вносить елементи невизначеності, дозволяє по-різному трактувати факти. Але треба пам'ятати, що в науці конкуренція напрямків – явище скоріше позитивне, воно сприяє саморозвитку науки, додає їй гнучкості. Зокрема, більшість соціологів, незалежно від того до яких шкіл і напрямків вони належать, визнають, що теоретичні підходи мають різну ефективність залежно від об'єкта й мети дослідження. Так, функціональний підхід має високу ефективність при вивченні нормально діючих соціальних механізмів і конструкцій в умовах соціальної стабільності. Однак він не дає відповіді на питання: чому відбуваються війни й революції, чому одні імперії гинуть, а на зміну їм з'являються інші? На ці питання намагається відповісти теорія конфлікту, тому її використовують для дослідження соціальних потрясінь, причин революцій, випадків розпаду соціальних систем, класових і національних протиріч і антагонізмів.

Загальсоціологічна теорія існує не як самоціль, а як засіб інтерпретації різноманітних суспільних явищ. Тому наступним кроком розвитку соціології було її наближення до реального життя й розгалуження відповідно до конкретних, поставлених перед нею завдань.

2) Теорії середнього рівня. У ХХ столітті соціологія здебільшого розвивалася за окремими напрямками, які одержали назву галузевої соціології або теорій середнього рівня.

Фактично всі соціальні підсистеми, соціальні спільноти й соціальні процеси описуються відповідною соціологічною теорією. Соціологія сім’ї, соціологія освіти, соціологія політики, соціологія економіки, соціологія культури, соціологія релігії, соціологія молоді, соціологія міста, соціологія злочинності, соціологія організацій – лише деякі з них. Уявлення про різноманіття галузей сучасної соціології дає організаційна структура Міжнародної соціологічної асоціації. В асоціації діє понад 50 дослідницьких комітетів й робочих груп, які об’єднують науковців, що спеціалізуються на дослідженнях в окремих галузях соціології.

Завдяки спеціальним соціологічним теоріям відбувається ефективна взаємодія між загальсоціологічною теорією й емпіричними дослідженнями. Відповідно до вдалого зауваження Р. Мертона, теорії середнього рівня відіграють роль «містка», що поєднує високу теорію та емпіричні дослідження.

3) Емпіричні дослідження. Цей рівень соціологічного знання пов'язаний зі збором, описом, класифікацією й інтерпретацією конкретних фактів. Емпірична соціологія оперує фактами, частотами, відсотками, числовими показниками й математичними індексами, вона відображає соціальну реальність у кількісному вимірі. Частіш за все безпосереднім об'єктом емпіричних досліджень виступає людина або соціальна група як носії первинної соціальної інформації. Найвідомішої й популярнішою формою таких досліджень є анкетне опитування. При зборі первинних даних в соціології використовуються чотири основних методи:

1. Опитування (анкетування або інтерв'ювання);

2. Аналіз документів (якісний і кількісний);

3. Спостереження (не включене й включене);

4. Експеримент (науковий і практичний).

Функції соціології:

1. Теоретико-пізнавальна – соціологія накопичує й систематизує знання про суспільство, його складових, соціальних механізмах, про основні напрямки й тенденції, шляхи, форми і механізми його функціонування й розвитку.

2. Методологічна – соціологія дає вихідні знання про суспільство як цілісну систему, ці положення мають методологічне значення для інших наук про суспільство.

3. Інформаційна – соціологія дає уявлення про стан соціальних процесів; інформаційна функція – це збір, систематизація й накопичення інформації, отриманої в результаті досліджень. Соціологічна інформація – це самий оперативний вид соціальної інформації.

4. Прогностична – видача соціальних прогнозів, короткострокових і довгострокових. Прогноз опирається на відкриту тенденцію розвитку соціальних явищ.

5. Функції соціального проектування й соціальної технології – соціологія визначає оптимальний шлях рішення практичних проблем, розробляє методи, способи, прийоми управлінських рішень, тобто розробляє соціальну технологію.

6. Світоглядна – соціологія виступає основою формування в людини цілісної картини світу, основою його світогляду.

3. Методологічні підходи до аналізу суспільства.Існує два основних підходи до аналізу суспільства: макросоціологічний і мікросоціологічний.

Функціоналізм: Основні ідеї функціоналізму були сформульовані Г. Спенсером, Э. Дюркгеймом, Т. Парсонсом, Р. Мертоном.

Суспільство – єдиний організм, що складається з елементів, які виконують певні функції. Ці функції спрямовані на забезпечення цілісності й стабільності суспільства.

Р.Мертон вважає, що елементи соціальної системи не обов'язково виконують позитивні для всієї системи функції, тобто вони можуть заподіювати системі шкоду. Крім того, не всі функції елементів системи е очевидними. Таким чином, Р.Мертон увів поняття дисфункцій і прихованих (латентних) функцій.

Конфліктний підхід: Р. Дарендорф, Л. Козер.

Якщо функціоналізм наголошує на механізмах, які зберігають суспільство, то конфліктний підхід звертає увагу на механізми, що виводять суспільство з рівноваги.

Основні положення конфліктного підходу:

· Будь-які ресурси в суспільстві обмежені, отже, розподіляються нерівномірно.

· Нерівномірний розподіл ресурсів викликає конфлікт.

· Конфлікти ведуть до реорганізації суспільного устрою.

· У результаті виникає новий вид нерівності.

У конфліктному напрямку існує 2 течії:

1. Представник – Л. Козер: завдяки конфлікту система стає більш стійкою, для цього конфлікт треба направляти по потрібному руслу, конфлікт – природний стан суспільства. Причина конфлікту – боротьба за ресурси.

2. Представник – Р. Дарендорф. Конфлікт приводить до розвалу старих систем і виникнення нових. Головна причина конфлікту – нерівномірний розподіл авторитету або влади.

Символічний інтеракціонізм (або теорії взаємодії): Дж. Мид, Ч. Кулі.

Якщо інші сприймають суспільство як щось споконвічно існуюче, як сукупність готових, закінчених структур, то в символічному інтеракціонізмі суспільство – продукт постійної взаємодії людей, і те, як вони взаємодіють, визначає специфіку суспільства. Основні положення інтеракціонізму:

· Люди живуть і діють не у світі об'єктів, а у світі символів.

· Символи виникають у ході соціальної взаємодії.

· Значення символів можуть змінюватися на основі процесів взаємодії.

Символ – річ, що має значення.

Соціальне життя можливе, тому що деякі групи людей розділяють систему загальних символів. В інших символічних системах взаємодіяти важко.

Теорія ролей: Дж. Морено.

З його погляду життя – це театр.

· Як і актори, члени суспільства займають певні позиції, статуси в суспільстві.

· Актори дотримуються сценарію, а людина – писаних і неписаних норм.

· Актори підкоряються режисерові, а члени суспільства тому, у кого статус, влада.

· Актор реагує на роль партнера, а люди на ролі один одного, і , таким чином, коректують свою поведінку.

· Актори реагують на публіку, а члени суспільства – на інші групи, у першу чергу – на референтну групу.

· Актор програє роль залежно від таланта, а людина від знань ролі, її засвоєння, можливості зрозуміти іншого, увійти в його положення, а також під впливом «Я образу», розуміння самого себе, навичок програвання цих ролей.

Теорії обміну: П. Блау, Дж. Хоманс.

Соціальний світ – це ринок, де люди вступають у складну мережу обмінних операцій. Люди мають у своєму розпорядженні певні ресурси, які можуть бути виміняні на інші ресурси.

Люди розраховують цінність своїх ресурсів і цінність тих ресурсів, які вони можуть одержати замість. На базі цих розрахунків вони обмінюються ресурсами, і система таких обмінів лежить в основі суспільного устрою. Конфлікт пояснюється тим, що одна зі сторін, що обмінюються, вважає угоду для себе невигідної.

Аксіоми теорії обміну:

· Чим більше буде винагороджуватися людська дія, тим вище буде ймовірність повторення цієї дії.

· Якщо одержання винагороди за певні типи поведінки залежить від якихось умов, людина буде прагнути відтворити ці умови.

· Якщо винагорода велика, людина готова затратити більше зусиль для її одержання.

· Коли потреби людини у винагороді близькі до насичення, даний вид діяльності стає менш привабливим

Таким чином, соціологія – це наука про суспільство як цілісний організм, тенденціях, соціальних законах і механізмах функціонування й розвитку суспільства через вивчення його елементів (особистості, соціальних груп і соціальних інститутів), що інтегрує теоретичні й емпіричні знання й методи, спирається на макросоціологічні й мікросоціологічні підходи.