Зниження забруднення сировини та продуктів важкими металами.

Науково-технічна революція та індустріалізація, пов’язані з інтенсивним видобуванням i використанням металів, призвели до порушення природної рівноваги у навколишньому середовищі. Деякі метали, що виконують важливі для життя i здоров’я людини функції, є важливою складовою частиною живої матерії. Хром, марганець, цинк, кобальт, мідь, залізо, молібден, селен, нікель і ванадій названі ессенціальними мікроелементами. При порушенні рівноваги i метаболізму у складових частинах біосфери метали i металоїди надходять в організм людини в підвищеній кількості).

За певних умов ессенціальні і неессенціальні метали i металоїди при критичному рівні проявляють токсичну дію. Для деяких встановлені як безпосередні, так i віддалені токсичні ефекти на індивід (канцерогенний ефект – для хрому, миш’яку, кадмію, берилію, нікелю) i його потомство (ембріотоксичний, тератогенний). Особливо небезпечні для здоров’я людини елементи, які кумулюються в opганізмі. До неессенціальних металів належать кадмій, свинець, ртуть, миш’як, берилій, титан, алюміній, барій, телур, олово, сурма. При значному надходженні їх в організм спостерігається хронічна інтоксикація, яка має своєрідний для кожного металу характер i патогенез (критичні ефекти та органи).

Розглядаючи токсичність металів i металоїдів, необхідно підкреслити, що у природі вони перебувають не у чистому вигляді, як самостійні елементи, а частіше у вигляді різноманітних сполук. Токсичні ефекти, властиві металам і меланоїдам, можуть виникати як при їх прямому зв’язуванні з певними складовими частинами організму, так і внаслідок антагонізму між ними або іншими елементами. Токсичні елементи витісняють ессенціальні, порушуючи тим самим ті функції організму, які від них залежать. Такий біологічний антагонізм існує, наприклад, між вольфрамом і молібденом, сріблом та міддю, кадмієм і цинком, миш’яком та фосфором, селеном і сіркою, літієм та натрієм і рубідієм, кальцієм, барієм та стронцієм; ніобієм і ванадієм, нікелем та міддю, міддю і молібденом, селеном та кадмієм, миш’яком і селеном.

Підвищення концентрації важких і рідкісних металів у ґрунті та воді зумовлює підвищення їх фону в харчових продуктах рослинного і тваринного походження, а звідси і в організмі.

Основну масу забруднювачів становлять токсичні елементи: фтор, миш’як, алюміній, хром, кадмій, олово, мідь, свинець, цинк, сурма і ртуть. Деякі з них навіть необхідні для нормальної життєдіяльності людини і тварин. Все залежить від концентрації. Тому потрібно враховувати, що при кумуляції елемента в організмі, яка перевищує оптимальну фізіологічну норму, може настати інтоксикація, а дефіцит багатьох елементів у їжі може спричинити захворювання недостатності, які важко розпізнати.

Фтор. Підвищений вміст фтору негативно діє на навколишнє середовище i здоров’я населення. Його сполуки токсичні для ряду рослин. Під впливом фтору знижується вміст хлорофілу. Токсичність цього елемента залежить від стану ґрунту, вмісту вапна (кальцію) i виду рослин. У корів, яких утримують поблизу джерел забруднення фтором, розвиваються симптоми флюорозу. Дія фтору на людину ідентична його дії на експериментальних тварин.

Миш'як. При переробці деяких руд спостерігаються значні забруднення об’єктів навколишнього середовища миш’яком. У чистому вигляді цей елемент отруйний лише при високій концентрації. Останнім часом використовують миш’яковмісні пестициди. Джерелами забруднення води, ґрунту i повітря миш’яком є також мідеплавильні заводи та електростанції, які працюють на бурому вугіллі. При годівлі корів сіном, заготовленим поблизу цих джерел, за короткий період розвивались такі симптоми отруєння, як відсутність апетиту, зниження маси i надою. Крім того, підвищувався вміст миш’яку в молоці.