Філософсько-світоглядна підготовка.

Одним із провідних завдань виховання базової культури особистості є формування світогляду школярів. Світогляд - це система поглядів людини (філософських, соціально-політичних, правових, моральних, естетичних) на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому.

Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим ґрунт під собою....

С.Гессен

Світогляд є духовним середовищем людини, її "внутрішнім Я". Осмислюючи свою суб'єктивність і навколишній світ, людина завдяки світогляду починає усвідомлювати себе здатною до його інтелектуального і практичного засвоєння, формуватися як людська індивідуальність.

Водночас світогляд є фактором самосвідомості епохи, складовою культури і тому - необхідним фундаментом освіти. Забезпечуючи осмислення екзистенціальних питань людського буття, культурно-світоглядний контекст освіти орієнтує школу не тільки на оволодіння учнями сучасними знаннями, а й на формування у них необхідних громадянських позицій, ціннісних орієнтацій, готовності і здатності жити повноцінним особистим і соціальним життям. У цьому розумінні формування світогляду - одна з найвищих цілей освіти.

Структуру світогляду складають знання, погляди, переконання. Знання є суб'єктивним відображенням об'єктивної реальності, результатом засвоєння ("присвоєння") знань, які накопичило людство протягом історії в процесі розвитку суспільної практики. У свідомості людини результат пізнання навколишньої дійсності відображається у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій, ідей, норм. Одні з них є актуальними для людини, тобто набувають для неї суб'єктивного, особистісного смислу, інші - залишаються лише словесними знаннями. Погляди і переконання - це прийняті людиною уявлення про світ як достовірні і емоційно пережиті. Переконання - знання, які перейшли у внутрішню позицію особистості. Виконуючи регулятивну функцію, переконання визначають увесь духовний склад особистості: її спрямованість, ціннісні орієнтації, інтереси, бажання, почуття, вчинки.

Сучасна українська школа зорієнтована на формування в учнів науково-матеріалістичних поглядів і переконань. У ст. 35 Конституції України записано: "Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви", що визначає світський характер держави, а також світський характер навчання і виховання у всіх типах навчальних закладів.

У ст. 6 Закону "Про освіту" підкреслено, що одним із основних принципів освіти є "науковий, світський характер", "інтеграція з наукою і виробництвом".

У багатьох провідних країнах світу суспільні навчальні заклади відокремлені від церкви і релігії.

У цивілізованій Франції ще в 1882 році прийняли закон про виключення релігії з навчальних планів. Цей закон не порушується понад 100 років. У США релігійне навчання є приватною справою громадян. Уроки релігії можна одержати лише за стінами навчального закладу. В Японії конституцією "безумовно заборонено викладання будь-якої конфесії" в суспільних школах, водночас законом дозволено включати релігійне навчання до програми приватних навчальних закладів.

Відмова держави і церкви від міцного союзу зовсім не означає, що світова школа відкидає вселюдські ідеали, закладені в релігії. Церква протягом багатьох віків, відповідаючи на питання "Як жити в світі?" зберігала і розвивала тенденції духовної культури, сприяла консолідації сил суспільства. У наш час, коли люди з протилежними переконаннями" приходять до розуміння потреби жити поруч без ворожнечі, а основним питанням філософії стає утвердження миру в світі і в душах людей" (В.Лутай), необхідно у діалоговій взаємодії між концепціями знайти "золоту середину". Це означає, що школа і вчитель повинні формувати науковий світогляд, поважаючи релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставитись до релігії і священних книг, не допустити виникнення конфлікту, образи чи приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

Основними засобами формування світогляду учнів є процес навчання, позакласна діяльність, самостійна робота. Засвоєння світоглядних аспектів знання забезпечується відбором змісту, методами викладання, виділенням фундаментальних ідей у кожній галузі знань і діяльності, міжпредметними зв'язками, створенням інтегрованих курсів.

Формування світогляду залежить від впливу на інтелект, емоції, волю особистості, від її активної практичної діяльності.

Інтелектуальний компонент світогляду передбачає рух від безпосереднього, чуттєвого відображення дійсності до понятійного, абстрактного мислення, а потім - повернення, сходження від абстрактного до конкретного. Останній забезпечує не просте нанизування абстракцій одна на одну, а створює синтез, який сприяє подальшому заглибленню в суть явищ матеріального світу у всіх їх причинних зв'язках і опосередкованостях. Результатом аналітико-синтетичної діяльності є поняття, ідеї, теорії. У них містяться і знання, і способи діяльності. Це вимагає використовувати для розвитку учнів єдність знань і умінь мислити та діяти.

Для того, щоб знання переросли у переконання особистості, вони повинні проникнути у сферу її почуттів і переживань.

Емоційний компонент світогляду спонукає вчителя звертатися до особистого досвіду учнів, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва і под., щоб створити і підтримати сприятливий соціально-психологічний фон для формування переконань.

Погляди і переконання формуються у спілкуванні та власній практичній діяльності школярів.

Практично-дійовий компонент світогляду передбачає включення учнів у досить широку сферу практичних дій: трудову, громадську, художню, технічну та інші види діяльності, в широке коло соціальних відносин, озброєння різнобічною інформацією, досвідом спілкування.

Формуванню в учнів наукового світогляду сприяє наступність у навчанні та здійснення міжпредметних зв 'язків. Ці педагогічні умови дозволяють побачити одне й те ж явище з різних точок зору, одержати про нього цілісне уявлення. Особливо великого значення у світоглядному плані мають такі міжпред-метні взаємодії, які дозволяють учням всебічно охопити всі властивості і зв'язки об'єктів, які вивчаються. Наприклад, на основі міжпредметних зв'язків у школярів формуються такі методологічні ідеї, як єдність живої і неживої природи, спільність приро-дничонаукових і суспільно-історичних основ взаємодії людини, суспільства і природи, єдність антропогенезу і соціогенезу та інші.

У виробленні учнями поглядів і переконань важливу роль відіграє позиція педагога. Він сам повинен мати переконання, жити у відповідності з ними, вміти не нав'язувати їх і одночасно не відмовлятись від них через кон'юктурні міркування. Духовним наставником сучасної молоді може бути лише учитель, який сприйняв передові ідеї нового тисячоліття, смисл науки, учитель, який сформований як творча особистість.