Клітинний склад крові і вік

Концентрація еритроцитів у крові також підлягає віковим змінам. У немовлят ця величина коливається від 4,5 до 7,5 Тер на 1 л крові; очевидно це пов’язано з дефіцитом кисню у плода в останні дні перед народженням. Після пологів умови газообміну поліпшуються, а частина еритроцитів руйнується. Кров немовлят містить значну кількість незрілих форм еритроцитів, що містять ядро. У дітей від 1 до 2 років спостерігаються значні індивідуальні коливання кількості еритроцитів. Подібний широкий розкид індивідуальних даних відзначається також з 5 до 7 і з 12 до 14 років, що, очевидно, прямо пов'язано з періодами прискореного росту.

Мембрана еритроцитів вибірково проникна. Це явище обумовлює те, що при знаходженні еритроцитів у розчинах з різною концентрацією солей, спостерігаються серйозні зміни в їхній структурі. Якщо помістити еритроцити у фізіологічний розчин, осмотичний тиск якого нижче, ніж плазми (гіпотонічний розчин), то за законами осмосу вода починає входити усередину еритроцитів, вони набухають і їхні мембрани розриваються, відбувається гемоліз. У людини гемоліз починається при розміщенні еритроцитів у 0,44-0,48% розчин NaCl. Здатність еритроцитів протистояти гемолізові називається осмотичною резистентністю. Вона значно вище в немовлят і дітей грудного віку, ніж у дорослих. Наприклад, максимальна стійкість еритроцитів у грудних дітей знаходиться в межах 0,24-0,32%. Вміст гемоглобіну в онтогенезі має наступні особливості. У період внутрішньоутробного життя у плода в перші 6 місяців переважає фетальний гемоглобін HbF. Істотним є той факт, що він має більш високу спорідненість до кисню і може насичуватися на 60 % киснем при такій напрузі O₂, за якої гемоглобін матері насичується киснем лише на 30%, тобто при тій самій напрузі О₂ кров плода буде містити більше кисню, ніж материнська кров. Ці особливості гемоглобіну плоду забезпечують можливість транспортувати кисень від крові матері до крові дитини, задовольняючи потреби тканин у кисні. До моменту народження кількість HbF знижується і залишається на рівні 20%, а 80% складає HbА. До 5-го місяця життя гемоглобіну F залишається лише 1 - 2%. Загалом, у новонароджених дітей підвищений зміст гемоглобіну. Але, починаючи з першої доби неонатального періоду кількість гемоглобіну поступово падає, причому це падіння не залежить від ваги дитини. Кількість гемоглобіну у дітей першого року значно знижується до 5 місяця (фізіологічна анемія) і залишається на низькому рівні до кінця 1 року; з віком кількість гемоглобіну збільшується.

4. Лейкоцити

Лейкоцитарна формула. Кількість лейкоцитів у дитини перших днів життя більша, ніж у дорослих, і в середньому коливається в межах 10000-20000 у 1 мкл. Потім кількість лейкоцитів починає падати. Як і для еритроцитів, існують широкі межі коливання числа лейкоцитів у перші дні постнатального життя від 4600 до 28000. Характерним у картині лейкоцитів у дітей цього періоду є наступне. Наростання кількості лейкоцитів протягом 3 годин життя (до 19600), що, очевидно, пов'язано з розсмоктуванням продуктів розпаду тканин дитини, тканинних крововиливів, можливих під час пологів, через 6 годин - 20000, через 24 - 28000, через 48 - 19000. До 7 доби число лейкоцитів наближається до верхньої межі норми для дорослих і становить 8000-11000. У дітей 10-12 років число лейкоцитів у периферичній крові коливається в межах 6-8 тис. у мкл, тобто відповідає кількості лейкоцитів у дорослих.

Також має свої вікові особливості лейкоцитарна формула, тобто співвідношення різних форм лейкоцитів у відсотках. В період новонародженості вона характеризується: 1) послідовним збільшенням числа лімфоцитів від моменту народження до кінця періоду новонародженості (при цьому на 5-у добу відбувається перехрест кривої падіння кількості нейтрофілів і підйому кількості лімфоцитів); 2) значною кількістю юних форм нейтрофілів; 3) великою кількістю мієлоцитів, бластних форм; 4) структурною незрілістю і крихкістю лейкоцитів.

У дітей першого року життя при досить широких межах коливань загальної кількості лейкоцитів спостерігаються і широкі межі варіацій процентного вмісту окремих форм.

Високий вміст лімфоцитів і мала кількість нейтрофілів у перші роки життя поступово вирівнюється, досягаючи до 5 - 6 років майже величин дорослої людини. Після цього частка нетрофілів поступово зростає, а лімфоцитів знижується.

Малим числом нейтрофілів, а також недостатньою їхньою зрілістю і фагоцитарною активністю частково пояснюється висока сприйнятливість дітей молодшого віку до інфекційних захворювань.

Формування імунітету дитини. Як відомо, під імунним процесом розуміють відповідь організму на вторгнення чужорідного агента - антигену. Захищаючи організм від вторгнення антигенів, кров виробляє особливі білкові тіла - антитіла, що знешкоджують антигени, вступаючи з ними в реакції найрізноманітнішого характеру. При цьому активно виробляються антитіла В лімфоцитами, за участі і контролі з боку інших імунних клітин. В ембріональному періоді антитіла в організмі плоду не виробляються, і, незважаючи на це, у перші 3 місяці після народження діти майже цілком несприйнятливі до інфекційних захворювань. Це пояснюється тим, що плід одержує готові антитіла (γ-глобуліни) через плаценту від матері. У грудному періоді частина антитіл дитина одержує з материнським молоком. Крім того, несприйнятливість новонароджених дітей до деяких захворювань пов'язана з недостатньою зрілістю організму, особливо його нервової системи.

В міру дозрівання організму, його нервової системи, дитина поступово набуває усе більш стійкі імунологічні властивості. До другого року життя виробляється вже значна кількість антитіл.

Помічено, що в дітей, які виховуються в колективах, швидше формуються імунні реакції. Це повязано з тим, що в колективі дитина піддається прихованій імунізації: потрапляння від захворілих дітей в організм дитини малих доз збудника не викликає в нього захворювання, але активує вироблення антитіл. Якщо це повторюється кілька разів, то виробляєтться імунітет до даного захворювання.

До десятилітнього віку імунні властивості організму вже добре сформовані і надалі вони підримуються на відносно сталому рівні, а знижуватися починають після 40 років. Важливу роль у формуванні імунних реакцій організму відіграють профілактичні щеплення.

До останнього часу використовували наступну схему основних щеплень і їхньої ревакцинації.

1. Проти туберкульозу - перші щеплення на 5-7 день життя. Ревакцинація в 7, 12 і 17 років.

2. Проти поліомієліту - перше щеплення в 2 місяці. Ревакцинація в 1,2,3,7,15 -16 років.

3. Проти дифтерії, коклюшу - перше щеплення в 5-6 місяців. Ревакцинація в 2-3 і 6 років.

4. Проти віспи - перше щеплення в 1-1,5 року. Ревакцинація в 8 і 15 років.

5. Проти кору щеплення робиться однократно з 10 місяців до 8 років, якщо діти не були вакциновані раніше і не хворіли на кір.

5. Коагуляційна та антикоагуляційна системи

Система згортання крові як одна з фізіологічних систем організму формується і дозріває в період ембріогенезу і раннього постнатального онтогенезу. Під системою згортання крові розуміють сукупність органів (печінка, легені, селезінка, судинна стінка, кістковий мозок), які синтезують та утилізують фактори згортання та протизгортання, що забезпечує динамічну рівновагау цих факторів у крові.

Умовно ферментативний процес згортання крові можна розділити на 3 фази: 1 - утворення тромбопластину, 2 - утворення тромбіну і 3- формування фібрину. Ці фази тісно переплітаються і взаємодіють, а крім того, у процесі згортання крові беруть участь цілий ряд факторів, що позначаються римськими цифрами й об'єднані в 2 групи: прокоагулянти, антикоагулянти.

Згортання крові дітей у перші дні постнатального життя уповільнене: початок згортання настає через 2-3 хвилини. З 2 по 7 день згортання прискорюється і наближається до норми, встановленої для дорослих (початок на 1-2 хв і кінець на 2-4 хв).

У дітей дошкільного періоду, підлітків і юнаків час згортання при широких індивідуальних коливаннях у середньому виражається однаковими цифрами: початок - 1-2 хвилина, кінець через 3-4 хв. Найбільші межі коливань часу згортання крові в препубертатному і пубертатному періодах, мабуть, пов'язані з нестабільним гормональним фоном у цей період життя.

У віці після 50 років у діяльності системи згортання крові відбуваються визначені зміни, а саме - підвищення коагуляційних властивостей крові. Ці зміни, очевидно, пов'язані зі зміною обміну речовин і виникаючими внаслідок цього порушеннями у співвідношеннях білкових фракцій (підвищення рівня глобулінів) і відповідними явищами атеросклерозу. Крім того, відзначається збільшення концентрації гепарину у осіб старше 100 років, за даними Кишидзе, майже вдвічі в порівнянні з його вмістом в крові в осіб зрілого віку. У даному випадку підвищення рівня гепарину, можливо, є захисною, пристосувальною реакцією на підвищення коагуляційних властивостей крові у осіб літнього і старечого віку.

Таким чином, для системи згортання крові людини і тварин характерна гетерохронність дозрівання окремих ланок. Тільки до 14-16 років у людини вміст і активність усіх факторів досягає рівня дорослих.