Формування ефективного стилю лідерства

Серед соціально-психологічних факторів успішного менеджменту чільне місце належить стилю лідерства. В літе­ратурі називаються негативні типи стилів, такі як волюнта­ристський, бюрократичний, пасивний та інші. Справі шко­дять деякі негативні риси лідерів: гордощі і постійне демонстрування зверхності у спілкуванні, зайва самовпев­неність, фаворитизм, а також відсутність особистої культури та вміння поводитися.

Передумовою ефективної діяльності керівників організацій є формування у кожного з них необ­хідних професійно-ділових, організаторських і особистих якостей. Встановлено, що різні якості керівників займають неоднакові рангові місця. На першому місці підлеглі ставлять ввічливість, а далі — справедливість, працьовитість, чесність, принциповість.

Конкретизуємо специфічні вимоги до сучасного керівника організації з урахуванням виконуваних ним рольових функцій. Деякі якості у частини керівників розвинуті гірше, ніж потрібно для ефективного співробітництва з підлеглими. На думку опитуваних підлеглих, у керівників підприємств особливо не вистачає таких якостей, як ввічливість і тактовність, обгрунто­вана сміливість при прийнятті рішень, справедливість при розгляді конфліктних ситуацій, уміння враховувати можли­вості виконавців.

Важливою характеристикою є діловитість лідера, яка проявляється у плановості, чіткій регламентації діяльності, високій організованості, підприємливості, конкретності і оперативності в роботі, продуманому розпорядництві і гнуч­кості у розв'язанні поточних питань, умінні правильно манев­рувати виробничими ресурсами і швидко перебудовуватися, якщо цього вимагають інтереси справи.

Діловитість означає деяку практичність, уміння одержувати максимум користі для загальної справи при наявних ресурсах, здатність твердо оцінювати виробничу ситуацію і прогнозу­вати результати намічених дій. Діловий лідер ставить завдання для підлеглих з чіткими цілями, вміло підбирає виконавців, чітко розмежовує їх обов'язки, права і відповідальність, здійс­нює систематичний контроль, ефективно стимулює за хорошу роботу.



Рисою ділового стилю лідерства є професійне здійснення розпорядчої діяльності, наукова обгрунтованість рішень, що грунтується на високому рівні знань і розвинутому інтелекті керівника. Високий демократизм управлінського процесу за ринкової економіки не може супроводжуватися створенням багаточисельних рад, комісій та засідательською метушнею, що нерідко веде до бюрократизму в роботі і втрати відповідальності посадових осіб за доручену ділянку роботи.

За свідченням Лі Якокки, всім підручникам наперекір "... у корпораціях основну частину важливих рішень приймають окремі особи, а не комісії і комітети. Комісії необхідні — в них люди діляться один з одним своїми знаннями і намірами. Але коли комісії підмінюють індивідуальності — продуктив­ність значно знижується".

Діловий керівник вміло користується різноманітними методами і прийомами стимулювання за високоякісну роботу і скупий на стягнення. До того ж пам'ятає, що, накладаючи стягнення на людину, не можна її принижувати. Відомий такий приклад з історії Французької революції, що прого­лосила свободу особистості і коли на повний голос заговорили про людську гідність. Шарлота Корде, що вбила одного із вождів революції — Марата була заарештована і страчена гільотині. Коли її відрублена голова впала в корзину, кат Сансон підняв її і дав декілька ляпасів за вбивство Марата. За це кат був звільнений з посади, оскільки порушив закон: "Караючи, не принижувати".

Ефективність лідерства залежить і від поведінки лідера, специфічні риси поведінки роблять одних лідерів більш ефективними, ніж інших. Оскільки певні риси характеру важ­ко змінювати, то мабуть легше знайти ефективну поведінку, навички, засвоїти певні правила, перевірені багаторічною практикою.

Нині в засобах масової інформації багато пишуть про корумпованість владних структур і окремих керівників. У цьому зв'язку слушні зауваження про Макнамару (колишній міністр оборони СІНА) висловив відомий американський менеджер Лі Якокка: "Макнамара постійно стверджував, що босу слід бути більшим католиком, ніж сам Папа Римський і кришталево чистим". На час відпустки він категорично відмовляється використати службовий автомобіль, хоча кожен уїк-енд надавались сотні прогулянкових машин іншим високопоставленим особам.

Лідер своєю поведінкою повинен постійно демонструвати чесність, певну мужність говорити правду підлеглим, колегам на роботі і вищестоячим керівникам, не боятися признатися у здійсненні помилки. Про це дуже виразно писала відома письменниця Маріета Шагинян: "... люди, не бійтеся помилок, чесних помилок у своїй творчості, ми всі не Боги, ми живемо довге життя і не можемо не помилятися на важкому шляху життя. Але люди! Бійтеся брехні. Тому що брехня — це не помилка, це проступок проти самого себе і проти правди, переліт через ціль, свого роду лихвацтво думки — і у брехні, у допущенні брехні людина допускає нечесність"

Відомий російський політичний діяч Є.Гайдар якось зауважив, що коли про щось промовчати, підчистити, пересмикнути, то відверта брехня може виглядіти досить правдоподібною. Причиною зниження самооцінки керівни­ків, спеціалістів та інших працівників, відчуття невпевненості в собі іноді стають численні негаразди у нашому житті, зневіра від визначенності у завтрашньому дні, стресові ситуації та невдачі.

Соціальна психологія розробила чимало слушних реко­мендацій, як перебороти в собі негативні наслідки цього явища. У цьому зв'язку потрібно, насамперед провівши самоа­наліз, виявити свої сильні і слабкі сторони і відповідно сформулювати власні перспективні і найближчі цілі, а потім плани і задачі їх реалізації. При позитивних результатах це стане додатковим мотивом продуктивної роботи, підвищить рейтинг працівника у власних очах, заставить думати про себе лише добре. Якщо ж фактичні результати не відповідають намірам і сподіванням працівника, то це стане сигналом того, що слід внести корективи у його діяльність, замість того, щоб нарікати на свою долю і неповноцінність.

Лідер повинен постійно розвивати уміння управляти своїми психічними і біофізіологічними механізмами, власти­востями емоційно-вольової сфери, можливостями пам'яті та іншими властивостями організму. У цьому зв'язку заслуго­вують на увагу такі психологічні методи, як ауторинг, медитація, рефлексія, уроки релаксації, оволодіння вмінням знімати емоційне, психічне, інтелектуальне, біологічне та інші види навантажень, при необхідності включати компенса­торно-адаптаційний механізм особистості.

Відомий педагог А.С.Макаренко вважав неприпустимим появу заклопотаного педагога на роботі. На його думку, він завжди повинен передавати своїм підопічним мажорність настрою, заряд бадьорості і впевненості. Тобто лідер повинен постійно демонструвати спокій, урівноваженість, впевненість у собі. Ще Марк Твен радив уникати людей, які стараються підірвати віру в себе. На його думку, ця риса властива дрібним людям. Керівник повинен вірити у свою справу, бути сміли­вим, цілеспрямованим, рішучим і вміти ці якості демонст­рувати підлеглим. Суворість і вимогливість керівника ніколи не повинна переходити до причепливості, зайвої прискіпли­вості і жорсткості.

Зарубіжні дослідники стверджують, що навіть в інженер­ній, чисто технічній сфері діяльності часто тільки 15% успіху залежать від технічних знань керівника, а 85% — від особистих якостей, його поведінки.

Ефективному стилю лідерства притаманний високий рівень особистої культури керівника (лідера), знання норм міжособового спілкування і дотримання правил службової етики. Такий лідер шанобливий до людей, особливо до жінок і досвідчених працівників, терпеливо відноситися до їх потреб, прагнень і запитів, вміє радитися з людьми і довіряє їм, критично оцінює власні досягнення.

Видний американський психолог Д.Карнегі вважає, що необхідно виражати задоволення при зустрічі з людьми, якщо ви хочете, шоб вони були задоволені, зустрічаючись з вами. "Усмішка нічого не коштує, але робить багато. Вона збагачує тих, хто її одержує, і в той же час ті, хто її віддає, не бідніють. Вона приносить щастя в дім, здійснює добрий вплив на справу і зміцнює дружбу. Вона є відпочинком при втомі, сонячним світлом при журбі і кращим протиотрутним засобом при нещасті" (Карнегі Дейл. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей (Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1989, с. 99— 100).

В управлінській діяльності велику (чудодійну) силу має особиста привабливість лідера, складовими якої є:

1. Високі моральні якості і характеристики.

2. Психологічні знання і уміння: комунікабельність і емпатичність, правильний підхід до зіркових і референтних груп, інтуїтивне вловлювання настання конфлікту.

3. Техніка самопрезентації — це вміння себе показати. Крім природного дару, треба мати спеціальні знання, оволодіти певними навичками самопрезентації, тобто технікою особистої чарівності.

Успішне лідерство вимагає добре знання підлеглих, усього колективу працюючих, що дозволяє вибирати саме ті методи впливу на працівника, які відповідають його психологічній структурі, цінним орієнтаціям^ потребам і інтересам.

До того ж Ф.Тейлор зауважував, що помилка, якої припус­каються 99 керівників із 100, полягає у спробі впливати зразу на велику групу людей, замість того, щоб впливати на них поодинці.

Формування ринкових умов господарювання вимагає відмовитись від багатьох психологічних стереотипів взаємовід­носин в системі "керівник — підлеглий", ретельного вивчення і оволодіння нормами і правилами діяльності, що позитивно зарекомендували себе у вітчизняній та зарубіжній практиці.

1. Здійснювати загальну економічну і соціальну політику, усувати труднощі, що виникають у повсякденній роботі, та розв'язувати перспективні питання.

2. Постійно демонструвати високу організаційну культуру: плановість, точність у всьому, самодисципліну, бережливе відношення не тільки до свого, але й до чужого часу.

3. Навчитись бути рішучим, не відкладати важливих справ з дня на день, а прийняте рішення неухильно впроваджувати в життя.

4. Бути справедливим, особливо до підлеглих, і вимогли­вим. Не допускати фаворитизму, завищених оцінок одних і принизливого, зарозумілого відношення до інших.

5. Завжди заохочувати підлеглого за добру роботу, але ніколи не робити того, що вони можуть зробити, за винятком вкрай необхідного. Навчити підлеглого виконувати роботу завжди більш виправдано, ніж робити її самому.

6. Надавати максимальну самостійність співробітникам, якщо їх дії і думки суттєво не розходяться з думками керівни­ка. Не сперечатися щодо дрібниць.

7. Не користуватися владою до тих пір, поки можна діяти іншими способами. Не підкреслювати службову вищість, своє становище.

8. Щоб запобігти непорозумінню, у деяких випадках давати письмові розпорядження, особливо коли мова йде про відповідальні задачі. Якщо розпорядження виявилося помил­ковим, визнати помилку, попросити вибачення.

9. Не карати підлеглого, якщо він припустився помилки при виконанні корисної справи, щоб не позбавити його ініціативи на майбутнє.

10. Позитивно сприймати критику та ділові пропозиції, на нарадах, на зборах і засіданнях не виступати першим.

11. Поважати чужу думку, якщо вона навіть не співпадає з твоєю, а свою думку висловлювати стисло.

12. Бути ввічливим, безмежно терплячим, ніколи не вияв­ляти роздратованості.

13. Пам'ятати, що керівництво — це мистецтво заставляти інших робити всю роботу.

14. Бути доброзичливим до колег по службі і підлеглих, завжди робити людям добро.

15. Зберігати почуття відповідальності за доручену справу. Згадувати про свої обов'язки раніше, ніж про права.

16. Шукати і розробляти найкращі рішення і старатися їх реалізувати, як би це важко не було.

17. Завжди виконувати своєї обіцянки дотримуватися даного слова.

18. Бути чесним, правдивим у вчинках і міркуваннях.

19. Цікавитися всім новим, передовим і прагнути досягти успіху в роботі. Для цього постійно вчитися і самоудоско-налюватися.

20. Дбати про власне здоров'я і здоров'я підлеглих, систе­матично займатися фізкультурою.

Щоб успішно здійснювати управління сучасними підприємствами, всі менеджери повинні мати необхідну підготовку з основ службової етики, спілкування із працівниками, що мають неоднакові службові права і обов'язки тощо.

В пригоді може стати вивчення японського стилю, що одержав широке поширення в практиці світового менедж­менту.

1) розвиток "колективного духу", колективної відпові­дальності замість персональної;

2) широка участь працівників у "гуртках якості" та в інших формах участі в управлінні промисловістю. Прийняття рішення за пропозицією "знизу";

3) повага до ритуалів, звичаїв, традицій (щоденна фіззарядка і співання гімну фірми, декларування заповідей, вступна промова низового керівника);

4) культ вірності слову, виробничо-економічні зв'язки часто здійснюються без будь-яких документів (договорів);

5) виховання у кожного працівника почуття обов'язку, відданості "своїй фірмі";

6) не висуватись, зростати професійно тільки разом з усіма;

7) общинний принцип підпорядкування лідеру, ватажку; виключення з общини як вища форма стягнення;

8) мотивація досягнень групових цілей;

9) "доступність" керівника, відмова від окремих кабінетів, безпосередня участь у виробничих процесах;

10) велика увага неформальним контактам;

11) оцінка працівника залежно від ставлення до нього інших працівників;

12) повічне наймання на роботу;

13) оплата праці залежно від стажу і віку;

14) приймання на роботу за рекомендаційним листом, матеріальна відповідальність особи, що дала рекомендацію;

15) повне охоплення навчанням усіх працюючих;

16) створення "банків талантів", за допомогою яких підшу­кують роботу адміністративному персоналу, інженерам, технікам та іншим спеціалістам.

Дотримання вкладених і деяких інших рекомендацій може сприяти здійсненню ефективно лідерства за умов ринкового механізму господарювання, підвищенню мотивованості під­леглих у досягненні поставлених цілей.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 381; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2017 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.014 сек.