Типологія менеджерів в організації

Стилі керівництва чи їх поєднання, що, в свою чергу, зумовлені ринковими відносинами, культурою, традиціями, менталітетом, по­родили й певні стереотипи поведінки менеджера.

Проведені дослідження сучасної американської корпоративної куль­тури показали, що в ній наявні чотири основних типи менеджерів (Щокін Г. В. Практична психологія менеджменту: Наук.-практ. посібник. -К.: Україна, 1994.-399 с.).

Перший тип - «майстри».Це люди, які дотримуються тради-11 іГшої системи цінностей, включаючи робочу етику і повагу до інших подей. Навколишні оцінюються ними переважно з погляду того, наскільки творчо вони ставляться до своїх обов'язків.

Проте ці люди бувають настільки поглинутими предметом своїх і корчих пошуків, що виявляються не в змозі керувати складними і мінливими організаційними системами.

Другий тип- «борці з джунглями».Це люди, які пристрасно праг-муть до влади. Вони сприймають себе і навколишніх як начебто таких, 11 ю проживають в «людських джунглях», де кожен прагне з'їсти іншого, їхні інтелектуальні та інші психічні ресурси скеровані переважно па забезпечення власної безпеки і благополуччя. Колег по роботі вони чіично розглядають як конкурентів або ворогів, а підлеглих - як засіб чоротьби за владу.

Серед них, у свою чергу, виділяють два підтипи - «леви» і «лисиці».

«Леви»- це переможці, які досягай успіху і будують свою імперію.

«Лисиці»,влаштувавши свої гнізда в корпоративній організації, продовжують спритно і з вигодою просуватися далі. За рахунок підприємливості їм вдається швидко піднятися службовими сходами. Однак їхні плани, як правило, врешті-решт розвалюються через протистояння тих, кого вони в свій час обманули або використали в корисливих цілях.

Третій тип - «люди компанії».Вони ідентифікують себе з орга­нізацією, до якої належать. Якщо вони психологічно слабкі, то праг­нуть підпорядкувати себе іншим і радше досягнути безпеки, ніж успіхів. Найбільш творчі з них створюють у компанії атмосферу співробітництва і доброзичливості, проте не в змозі успішно нала­годжувати справи в умовах жорсткої конкуренції.

Четвертий тип - «гравці».Вони розглядають ділове життя вза­галі і свою роботу зокрема як своєрідну гру, люблять ризикувати, але з розрахунком, і часто захоплюються нововведеннями.

На відміну від «борців із джунглями», вони прагнуть не до ство­рення власної «імперії», а до задоволення від перемоги самої по собі, їхня головна турбота - набути слави переможців.

Серед сучасних корпоративних менеджерів найширше представ­лений саме останній тип. Проте у керівників, які посідають найвищі пости, разом з рисами «гравців» наявні характеристики «людей ком­панії». Вони ведуть гру в основному в інтересах компанії, ідентифі­куючи себе з нею.

Типи керівників у вітчизняній практиці управління, які характери­зуємо нижче.

«Штабісти» - керівники, передусім виконавчі, із чіткою самоорганізованістю, здатні сприймати і скеровувати потоки як стратегіч­ної, так і поточної інформації і згідно з цим керувати виробничим чи організаційним процесом. їм притаманні функціональне мислення і мідповідні розпорядження і вчинки.

Вони добре діють згідно з законом чи інструкцією вищого орга­ну. Можуть виявляти творчу ініціативу в межах заданого згори стра-кгічного плану. Але не можуть приймати самостійних рішень в екстремальних ситуаціях, ризикувати чи брати на себе чужу відпо­їм дальність.

Рівень компетентності «штабістів» буває різним - від керівників (чиновників) нижчої і середньої до найвищої ланки управління. Зде-ошьшого вище заступника (директора, міністра тощо) посад вони не обіймають, хоча трапляються і винятки.

Стосунки з підлеглими рівні, офіційні, ділові, без «панібратства»; і начальниками - офіційні, ділові, підкреслено ввічливі.

«Флюгери» - тримають «ніс за вітром», завжди добре поінфор­мовані в усіх питаннях, які можуть якимось чином вплинути на їхню кар'єру.

Вивчають і знають уподобання і звички вищих прямих началь­ників. Миттєво реагують на політичну, економічну, соціальну кон'­юнктуру суспільства.

Діяльні, енергійні, виявляють ініціативу, але таку, яка б їм не за­шкодила в «утриманні» посади чи просуванні службовими сходами. 11 ідлеглих добирають за особистісними рисами, згідно зі своєю жит-к вою стратегією. Як правило, з підлеглими не конфліктують, в ке­рованих колективах - злагода.

У керівників вищого рангу прагнуть бути «під рукою» і беззапе­речно виконують їхні розпорядження, виявляючи творчий підхід іо вирішення проблем. Цим досягають значних успіхів у побудові кар'єри.

При зміні кон'юнктури «флюгери» можуть стати на бік конкурен-і а чи супротивника свого прямого начальника («поміняти прапор»), чкщо вбачають для себе такий перехід сприятливим. Якщо ж цей перехід невдалий і обставини змінюються до попереднього стану, то кар'єра «флюгерів» на цьому закінчується.

«Борці за справедливість» - ініціативні, добросовісні, часто досить здібні й талановиті службовці і керівники. Досягаючи успіху в роботі, стають конкурентами своїм начальникам, викликають заздрість у колег, які посідають рівноцінні посади. Принципові, до­магаються справедливої оцінки результатів своєї і чужої праці.

В умовах тоталітарної системи і «зрівнялівки» ці якості викликали спротив у вищих начальників, які сприяли утворенню «опозиції» із підлеглих, які за своїми діловими якостями не відповідали посад дам, що їх вони обіймали.

Як правило, таких службовців і керівників мало заохочували, ї часто доводилося міняти місце роботи. Якщо ж без них, як досвідче них фахівців, не можна було обійтися, то їх «надійно блокували», н призначаючи на вищі посади.

«Борців за справедливість» не треба плутати із «скандалістами (від «скандал», «дебош», «бешкет») - працівниками, у яких завище? ний рівень домагань матеріальних благ і статусу, що не відповіла реально вкладеній праці, рівню кваліфікації і здібностям.

УВАГА: не сплутайте! «Скандалісти» часто маскуються під «борців за справедливість».

«Орачі» - це керівники і службовці, які працюють «не покладаючи рук». Для них ретельне виконання своїх службових обов'язків є органічною необхідністю, незалежно від кон'юнктури, платні, стилю керівництва і уподобань вищого начальства. Це свого роду «фа­нати» роботи.

Для цих людей кар'єра - не самоціль. Моральне заохочення для них часто важить більше, ніж матеріальне. І хоча працівники цього типу не завжди відрізняються видатними здібностями і талантами, вони є «золотим фондом» для керівників вищого рангу* З начальниками «орачі» не конфліктують, хоча можуть обережно відстоювати свої позиції. До підлеглих вимогливі, не терплять будь-яких «хитрощів» з їхнього боку, зберігають з ними рівні ділові стосунки.

У керівників і працівників типу «орачі» часом відсутнє критичне мислення щодо доцільності виконуваної роботи. Ризикованість, ініціативність при виконанні складних проблемних завдань часто буває недостатньою. Інколи вони досягають високих посад.

«Конспіратори»- це ті керівники чи службовці, про яких кажуть «сам собі на умі». Вони, як правило, не відкривають нікому своїх справжніх задумів, стратегію і тактику своїх дій; про свої людські якості, близьких чи друзів нікому нічого не розповідають, щоб ніхто не зміг побачити їхні слабкі місця. Працюють успішно, зберігаючи з вищими керівниками і підлеглими «статутні» відносини.

Прагнуть до кар'єри, ретельно зважуючи всі «за» і «проти». Вся ічпя діяльність підпорядкована власним інтересам. Особливо не «прислужують» начальству і не «пригнічують» підлеглих, розуміючи, що і перше, і друге може зашкодити. Стиль керівництва - по «золотій» і ередині між авторитарним і демократичним.

Мислення гнучке, інваріантне, як у шахістів. Вдало уміють зро­бити «добру міну при поганій грі», тобто приховати як негативні, і ак і позитивні емоції, як правило, не «вибухають».

«Імітатори» - керівники, які або випадково потрапили на цю по­саду, або завдяки високим «зв'язкам»; рівень їхньої конкретної ком­петентності недостатній.

Імітують справжню діяльність, виявляючи надмірну активність, часто не до ладу. В очолюваних організаціях буває штурмівщина, паніка. Оскільки працюючий персонал час від часу буває виведеним 11 психічної рівноваги, знервованим, може мати місце необ'єктивне ставлення один до одного, пошук «крайніх», тобто винуватців (прин­цип доміно).

Такий керівник оточує себе ним привілейованими людьми. Утво­рюються два табори - «привілейованих» і «зацькованих». Починаєть­ся «боротьба за владу» через те, що хтось із «сильних» працівників «іачить, що з обов'язками керівника упорався б краще.

Такий підрозділ може деякий час пропрацювати «на автопілоті», поки: або не розбіжаться працівники, або підрозділ не розформують, ібо не замінять керівництво і тих, хто «боровся за владу».

«Світлі голови» - це керівники, які одночасно є висококваліфі­кованими фахівцями. Іншими словами - це ті люди, завдяки яким паша цивілізація досягнула всього того, що ми маємо як у техніці, і ак і в науці чи гуманітарній сфері.

На підприємствах і в організаціях це в основному головні і провідні спеціалісти, консультанти, радники, керівники творчих та експери­ментальних відділів, лабораторій, цехів.

Їхній основний «недолік» - вони, як правило, не прагнуть до вла­чи. І на посади перших керівників потрапляють рідко. Користують­ся повагою і авторитетом у всіх працюючих у цій організації - від робітника чи рядового службовця до генерального директора чи президента фірми.

З підлеглими більш демократичні, ніж авторитарні. Виділяються широким світоглядом, потужним інтелектом, тактовною поведінкою і бажанням прийти на поміч.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 722; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2017 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.007 сек.