Якісні та кількісні характеристики ділової активності підприємства

 

Оцінка ділової активності – один з основних аспектів аналізу діяльності суб'єкта господарювання, якому належить провідне місце в системі завдань фінансового аналізу. Це зумовлено тим, що такий аналіз дає змогу оцінити внутрішній і зовнішній стан підприємства, визначити рівень прибутковості та перспективи його розвитку, дослідити ефективність використання виробничо-фінансових ресурсів.

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється на якіс­ному та кількісному рівнях. Якісний рівень оцінки може бути отриманий у результаті порівняння діяльності даної компанії з однотипними за сферою застосування капіталу підприємствами. Такими якісними критеріями є:

1) широта ринків збуту продукції;

2) наявність продукції, що експортується;

3)наявність унікальної продукції, техніко-економічні парамет­ри якої перевищують або відповідають світовим аналогам;

4) репутація підприємства;

5) стійкість зв'язків з клієнтами, партнерами тощо.

Кількісну оцінку та аналіз ділової активності здійснюють за двома напрямами:

1) ступенем виконання плану на основі показників, що забез­печують задані темпи їх зростання;

2) рівнем ефективності використання ресурсів.

Найбільш інформативні аналітичні висновки формуються в результаті зіставлення темпів їх змін. У цьому зв'язку найоптимальнішим є зіставлення таких показників:

 

100% < Тск < Тр < Тп, (10.1)

 

де Тск – темп зміни сукупного капіталу, авансованого в діяль­ність підприємства;

Тр – темп зміни обсягів реалізації продукції;

Тп – темп зміни прибутку.

 

Перша нерівність (100% < Тск) означає, що економічний по­тенціал підприємства зростає, тобто розширюються масштаби його діяльності.

Друга нерівність (Тск < Тр) вказує на те, що в порівнянні із збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації підвищу­ється більш високими темпами, тобто ресурси комерційної орга­нізації використовуються більш ефективно, підвищується віддача з кожної грошової одиниці, вкладеної в компанію.

Із третьої нерівності (Тр < Тп) видно, що прибуток зростає ви­переджальними темпами, що свідчить про відносне зниження ви­трат виробництва та обігу як результат дій, спрямованих на оптимізацію технологічного процесу і взаємовідносин з контрагентами.

Однак можливі також відхилення від цієї ідеальної залежнос­ті, які не завжди слід розглядати як негативні. Причинами пору­шення системи нерівності можуть бути освоєння нових перспек­тивних напрямів застосування капіталу, реконструкція та модерні­зація діючих виробництв, упровадження продуктових нововве­день тощо. Така діяльність завжди пов'язана із значним вкладен­ням фінансових, матеріальних, інтелектуальних ресурсів, які по­рушують наведене співвідношення показників, але це не свідчить про зниження ділової активності підприємства.

Важливим етапом аналізу ділової активності є розрахунок допустимих і економічно обґрунтованих темпів зростання підприємства, оскільки перед підприємством стоїть завдання збалансування зростання прибутків, чистого доходу та активів, так як швидке зростання може виснажити ресурси і без вмілого фінансового управління процесами зростання призвести до банкрутства підприємства (наприклад, у економічно розвинених країнах у період стабільності зростання максимум на 4% вважається достатнім).

При цьому під стійким (збалансованим) зростанням підприємства розуміють зростання, за якого підприємство не завдає шкоди своїм фінансовим ресурсам і не змінює фінансового ризику.

Орієнтирами в управлінні стійким зростанням є коефіцієнти зростання.

Можливість підприємств нарощувати оборотні та необоротні активи за рахунок внутрішніх джерел фінансування показує коефіцієнт внутрішнього зростанняВЗ):

 

(10.2)

 

де ЧП – обсяг чистого прибутку, тис. грн.;

Д – дивіденди, виплачені акціонерам, тис. грн.;

Ап – активи на початок звітного періоду (або оборотні активи на початок звітного періоду), тис. грн.

 

Цей коефіцієнт характеризує максимальний темп приросту обсягу реалізації, який може мати підприємство без зовнішнього фінансування.

Якщо коефіцієнт дорівнює 1, то грошовий потік нейтральний, тобто внутрішніх джерел достатньо для потреб підприємства; коефіцієнт більший від 1 вказує на позитивний надлишок і навпаки. Наприклад, якщо коефіцієнт дорівнює 0,3,це означає, що підприємство може розширювати свою діяльність без зовнішнього фінансування з максимальним темпом приросту обсягу реалізації 30%.

В свою чергу вважається, що стійке зростання – це максимально можливе зростання без зміни фінансового ризику. При цьому допускається збільшення зобов’язань, але пропорційно зростанню власного капіталу, що забезпечує незмінність фінансового ризику.

У зв’язку з вищевикладеним виникає необхідність розрахунку ще одного показника – коефіцієнта стійкого зростання (КСЗ) – він дорівнює відношенню реінвестованого прибутку до власного капіталу на початок звітного періоду і характеризує максимальний темп приросту обсягу реалізації, який може мати підприємство без з міни коефіцієнта фінансово ризику:

 

(10.3)

 

де ВКп – обсяг власного капіталу на початок звітного періоду, тис. грн.

 

Розширена факторна модель для розрахунку коефіцієнта стійкості зростання має такий вигляд:

 

(10.4)

 

Ксз = КРП * РЧР * КОРК * КЗРК * КПл * ККЗ * КФЗ , (10.5)

 

де КРП – коефіцієнт реінвестування,

РЧР – чиста рентабельність реалізації;

КОРК – оборотність робочого капіталу;

КЗРК – забезпеченість робочим капіталом,

КПл – коефіцієнт поточної ліквідності;

ККЗ – частка почтових зобов’язань у капіталі підприємства;

КФЗ – коефіцієнт фінансової залежності.

 

 







Дата добавления: 2016-07-22; просмотров: 912; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2017 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.01 сек.