Основні відмінності FAT і NTFS

FAT відрізняється від NTFS більшою компактністю і меншою складністю. У більшості томів FAT на збереження таблиці розташуівння, що вміщує інформацію про всі файли тому, витрачається менше 1 Мбайт. Настільки низькі накладні витрати дозволяють форматувати у FAT жорсткі диски малого об'єму і флоппі-диски. У NTFS службові дані займають більше місця, ніж у FAT. Так, кожний елемент каталогу займає 2 Кбайт. Але це має і свої переваги, тому що вміст файлів об'ємом 1500 байт і менше може повністю зберігатися в елементі каталогу.

Система NTFS не може використовуватися для форматування флоппі-дисков. Не слід користуватися нею для форматування розділів об'ємом менше 50-100 Мбайт. Відносно високі накладні витрати приводять до того, що для малих розділів службові дані можуть займати до 25 % об'єму носія. Корпорація Microsoft рекомендує використовувати FAT для розділів об'ємом 256 Мбайт і менше, а NTFS - для розділів об'ємом 400 Мбайт і більше.

Наступний критерій порівняння - розмір файлів. Розділи FAT мають об'єм до 2 Гбайт, VFAT — до 4 Гбайт і FAT32 — до 4 Тбайт. Проте через особливості своєї внутрішньої будови розділи FAT найкраще працюють для розділів обсягом 200 Мбайт і менше. Розділи NTFS можуть досягати 16 Ебайт, але у даний час через апаратні та інші системні причини розмір файлів обмежується 2 Тбайт.

Розділи FAT можуть використовуватися практично у всіх операційних системах. За рідкісними винятками, з розділами NTFS можна працювати прямо тільки з Windows NT, хоча і є для ряду ОС відповідні реалізації систем керування файлами для читання файлів з томів NTFS. Так, наприклад, утиліта (драйвер) NTFSDOS дозволяє читати дані NTFS на комп'ютері, завантаженому в режимі MS-DOS. Але повноцінні реалізації для роботи з NTFS поза системою Windows NT поки що відсутні.

Розділи FAT не забезпечують локальної безпеки. З іншого боку, розділи NTFS забезпечують локальну безпеку як файлів, так і каталогів. Для розділів FAT можуть встановлюватися загальні права, пов'язані з загальним доступом до каталогів у мережі. Але такий захист не заважає користувачу з локальним входом одержати доступ до файлів свого комп'ютера. У відношенні безпеки NTFS виявляється кращим варіантом. Розділи NTFS можуть забороняти або обмежувати доступ як віддалених, так і локальних користувачів. Отже, до захищених файлів зможуть звернутися лише ті користувачі, яким були надані відповідні права.

Windows NT містить спеціальну утиліту CONVERT.EXE, що перетворить томи FAT в еквівалентні томи NTFS, але для зворотного перетворення (з NTFS у FAT) подібних утиліт не існує. Щоб виконати таке зворотне перетворення, доведеться створити розділ FAT, скопіювати в нього файли з розділу NTFS і потім видалити оригінали. Важливо при цьому не забувати і про те, що при копіюванні файлів з NTFS у FAT втрачаються всі атрибути безпеки NTFS ( в FAT не передбачені засоби для визначення і наступного збереження цих атрибутів).

Останнім часом з'явилася ще одна дуже важлива обставина, зв'язана з тим, що об'єми дискових механізмів набагато перевищили максимально допустимий розмір, прийнятний для FAT, - 8,4 Гбайт. Ця ліміт пояснюється максимально можливими значеннями в адресі сектора, для якого виділяється всього 3 байти. Тому в переважній більшості випадків при роботі в середовищі Windows-систем використовують або FAT32, або NTFS. Остання, безумовно, краща, але вона не підтримується в розповсюджених ОС Windows 98 і Windows Millenniuin Edition.