МОТИВУЮЧА ЧАСТИНА АКТУ ЕКСПЕРТИЗИ

У|біля| мотивуючій| частині| акту проводяться| аналіз|, співставлення| і узагальнення| фактів|, отриманих| експертом| при дослідженні| поданих| об’єктів| експертизи|. Оскільки висновки| СПЕ є одним із доказів| у|біля| суді|, до них ставляться| вимоги|, як і до інших доказів|. Це означає|, що| висновки| експерта| не можуть| грунтуватися| тільки| на його| внутрішньому| переконанні| у|біля| наявності| чи| відсутності| у|біля| підекспертного| психічних| розладів|. Вони повинні| логічно| випливати| з фактів|, виявлених| експертом| при дослідженні| поданих| матеріалів| і підекспертного|, тобто| бути| доведеними|.

На відміну| від| досліджувальної| частини|, де| викладаються| особливості| поведінки|, висловлювання|, скарги| підекспертного| та інші прояви|виявляй|, що| несуть у|біля| собі| ознаки| психічних| розладів|, у|біля| мотивуючій| частині| даються| аналіз| клінічних| фактів| та їх | кваліфікація| за допомогою| термінів| і діючої| класифікації| психічних| розладів|, проводитися диференціальна| діагностика| між| станами здоров’я| і хвороби| та між| різними| варіантами| психічних| розладів|.

Цим досягається| мета| дослідження|: встановлення| характеристик медичного| і психологічного| критеріїв| осудності-неосудності| на той час, який| становить інтерес для слідства і суду і їх відношення до певного часу, коли відбувалися події, що мають юридичне значення.

При обгрунтуванні| висновків|, що| є головним| змістом| мотивуючої| частини|, слід| враховувати| дві| обставини|, тісно| пов’язані| між| собою.

Перша полягає| у|біля| тому, що| немає| будь-яких| самостійних| ознак|, які| б характеризували| окремо| медичний| і психологічний| критерії|, що необхідні| для вирішення| питання| про осудність–неосудність| особи|особи|.

А здатність усвідомлювати| свої| дії| та свідомо| керувати| ними характеризує| психіку| особистості і|особи| її функціонування|. Тому визначаючи| стан цієї| здатності|, спираючись| на конкретні| ознаки|, виявлені| при експертному| досліджені|, експерт| | визначає| психічний стан цієї особи|особи|.

Друга обставина| полягає| у|біля| тому, що|, доводячи| хворобливу| природу втрати| здатності| особи|особи| усвідомлювати| свої| дії| та свідомо| керувати| ними, експерт| фактично повинний розмежувати| три групи| психічних| розладів|:

- хворобливі| розлади|свідомості| та психози| в активній| фазі| на період| часу, що| становить| інтерес для слідства| і суду, які| характеризується| продуктивними| психопатологічними| проявами| та втратою| критики до свого| стану і однозначно виключають| здатність| особи|особи| усвідомлювати| свої| дії| та свідомо| керувати| ними. До цієї| ж групи| включаються| як преморбідно| психічно| здорові| особи|особи|, так і особи|особи|, що| виявляли| раніше| суміжні| психічні| розлади|, які| у вказаний період| часу перебувають| у|біля| стані| декомпенсації|, що| досягає| рівня| психозу;

- стан недоумства| незалежно| від| його| походження| (постпсихотичний|, органічний|, вроджений|) і постпсихотичні| зміни| особистості| (стан постпсихотичного| дефекту) такого рівня|, що| виключає| здатність особи| |особ усвідомлювати| свої| дії| та свідомо| керувати| ними;

- стан розумового відставання, що не досягає ступеня недоумства та суміжні психічні розлади в різних варіантах динаміки, що не досягають рівня психозу; постпсихотичні ремісії зі змінами особистості, що не досягають ступеня дефекту, і які прирівнюються до стану психічного здоров’я. Віднесені до цієї групи психічні стани не позбавляють особу здатності усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними.

Мотивуюча частина| акту найбільш| докладна і відповідальна|, оскільки| містить| аргументацію| висновків| експерта|. За своїм| змістом| мотивуюча| частина| є доведенням| висновків| експерта|. Тому при її складанні| слід| керуватися| принципом презумпції| психічного| здоров’я|.

Оскільки проблема доведення| висновків| експерта| при проведенні| СПЕ не є повністю| вирішеною| і потребує| спеціального| розгляду|, зупинимося| коротко лише| на кількох| загальних| положеннях|.

Принцип презумпції|, більш| відомий| як принцип презумпції| невинності| є водночас| етичним|, що| спирається| на первісну| цінність| людської| особистості|особи|, та загальнонауковим| як обов’язковий| елемент| процесу| доказу| істинності фактів|. Означаючи припущення|, яке грунтується| на імовірності, стосовно| судової| психіатрії|, цей принцип у|біля| первинному вигляді наголошує, що людина вважається психічно здоровою доти, доки не буде доведене протилежне.

Згідно з цим| правилом стан психічного| здоров’я| не потребує| доведення|. Це повинно робитися| відносно| наявності| ознак| психічної| хвороби|. Якщо таких ознак| виявлено| недостатньо|, особа вважається| психічно| здоровою (спеціального| доказу| це| не потребує|) і може| нести відповідальність| за свої| дії|. Принцип презумпції| є у|біля| повній| мірі| прийнятним| і для оцінки| постпсихотичних| етапів|. Наприклад, якщо| відомо|, що| особа хворіє| на психічні| розлади| і цьому| є достатньо| доказів|, то це| зовсім| не означає|, що| вона| повинна постійно| визнаватися| психічно| хворою і надалі|, без перевірки| її психічного стану. Принцип презумпції потребує доведення наявності ознак психічної хвороби кожного разу, коли перед експертом ставитися таке питання, незалежно від кількості попередніх експертиз.

Окрім зазначеного| вище|, значення| принципу презумпції| для діагностики| обумовлюється| ще| одним правилом: сумніви|, які| неможливо| усунути|, тлумачаться| на користь| даної| особи|особи|. Зважаючи на чітко| виражений| правовий| аспект психіатричної| діагностики|, користь| даної| особи|особи| ототожнюється| з визнанням| наявності| у|біля| неї| стану, який| є більш| вірогідним| і який| менш| за все обмежує| її права.

ВИСНОВКИ

У|біля| цій| частині| акту тільки| формулюються| відповіді| на питання|, які| слідство| і суд поставили перед експертом|. Відповіді повинні| бути| конкретним|, зрозумілими| і повними|, не передбачати| подвійного| тлумачення|. Правильне формулювання| відповідей| на питання| їх відповідність| викладеному| в акті| фактичному матеріалу| і його| аналізу|, мають| вирішальне| значення| для наступної| перевірки| і оцінки| акту і висновків| експерта| слідством| і судом. При цьому| слід| пам’ятати|, що| експерт| може| і повинний дати| категоричні| відповіді| на питання|, що| входять| до його| компетенції|, вона| обмежується предметом СПЕ і включає визначення медичного і психологічного критеріїв осудності–неосудності, тобто діагнозу і здатності особи|особи| усвідомлювати дії та свідомо керувати ними на період часу, що становить інтерес для слідства і суду, а також відношення виявлених особливостей до певних обставин, що мають юридичне значення.

Діагноз формулюється відповідно до діючих в Україні діагностичних стандартів та Міжнародної класифікації психічних розладів. Виходячи з юридичної природи понять осудність — неосудність, дієздатність — недієздатність, безпорадний стан тощо, слід вважати, що експерт не може в категоричній формі давати відповіді на питання з цього приводу. Це зумовлене тим, що в обсяг перелічених юридичних понять входить суспільно-небезпечне діяння або інші юридично значущі дії, які тягнуть за собою певні правові наслідки, а також факт їх скоєння підекспертним (або по відношенню до нього). Ці обставини визначаються тільки слідством і судом, свідчать про наявність причинно-наслідкового зв’язку між, наприклад, обвинуваченим і діянням, що йому інкримінується, доведення якого лежить в основі визнання цієї особи винною і відповідальною.

У зв’язку з цим, якщо експерт доходить висновку, що дана особа внаслідок психічних розладів була нездатною усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними під час скоєння суспільно небезпечного діяння і її слід визнати неосудною, то він виходить за межі своєї компетенції.

По-перше, тому, що в своїх висновках у категоричній формі констатує факт скоєння кримінального діяння даною особою. Тут слід зазначити, що компетенція експерта обмежується констатацією фактів, які можуть бути здобуті за допомогою його спеціальних знань. Факт скоєння суспільно небезпечного діяння і причинний зв’язок між ним і підекспертним не можуть бути здобуті за допомогою психіатричних знань. Внаслідок цього зникають підстави для категоричної відповіді експерта щодо осудності — неосудності. Такого висновку може дійти тільки суд, якщо знайде достатньо доказів того, що дана особа дійсно скоїла суспільно небезпечне діяння, яке їй інкримінується слідством, і це діяння передбачене Кримінальним законодавством, як таке, скоєння якого тягне за собою відповідальність і відповідне покарання.

По-друге, у наведеному вище прикладі висновку експерта дається вказівка слідству і суду, як з цією особою повестися з юридичної точки зору. А це входить в явне протиріччя з принципами незалежності і неупередженості суду, який має діяти в умовах, які виключають сторонній вплив на суддів (ст. 13 КПК України). Крім того, закон не передбачає для акту експертизи і висновків експерта будь-якої упередженої сили, а тому будь-які імперативні вказівки у висновках експерта є зайвими.

Із наведених аргументів видно, що експерт залишиться у межах своєї компетенції, якщо стан медичного і психологічного критеріїв осудності — неосудності буде констатувати у категоричній формі «на період часу, до якого відносяться діяння, що інкримінуються підекспертному», і далі зазначить, що у зв’язку з цим підекспертний «може бути визнаний осудним (неосудним)», «може (не може) приймати участь у слідчих діях (судовому засіданні)» тощо. Таким чином експерт констатує наявність своєї, психіатричної підстави для можливого рішення суду при доведенні наявності юридичних підстав.

Як правило, перед експертом ставиться питання про необхідність застосування до підекспертного примусових заходів медичного характеру і їх вид. У зв’язку з тим, що питання про осудність — неосудність і необхідність примусових медичних заходів йдуть поруч, складається враження, що вони безпосередньо пов’язані між собою. Насправді ж це не так. Підставою для визнання особи такою, що потребує застосування примусових заходів медичного характеру, є не визнання її неосудною, а констатація психічної хвороби, яка позбавляє її здатності віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними під час розгляду справи у суді. Оскільки експерт у своїх висновках може керуватися лише фактами, здобутими за допомогою його спеціальних знань, то слід вважати, що в категоричній формі він може висловитися тільки про необхідність (наявність медичних показань) застосування медичних заходів. Рішення про те, що ці заходи повинні бути примусовими, повністю знаходиться в компетенції суду, тому що вони є заходами державного примусу.

Психіатрії невідомі медичні ознаки, які можуть бути підставою для примусового лікування хворого, тобто для обмеження його свободи. Разом з тим, відомі психопатологічні розлади, які несуть у собі загрозу скоєння суспільно небезпечних діянь. Оскільки експертиза проводиться особі, що звинувачується у скоєнні суспільно небезпечного діяння, можна вважати, що експерт не вийде за межі своєї компетенції, якщо, виходячи з психічного стану підекспертного, висловиться у формі припущення про те, що відносно даної особи «може бути» застосований певний вид примусового заходу медичного характеру. Це буде тільки припущення експерта, яке базується на оцінці психічного стану хворого. На відміну від рішення про нездатність особи усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними у певний відрізок часу, яке не може бути відкинуте судом самостійно без проведення додаткової або повторної експертизи, припущення експерта про можливий вид примусового заходу медичного характеру може бути самостійно змінене судом, виходячи з ступеня суспільної небезпечності скоєння даною особою діяння.

Якщо експерт (комісія) дійде висновку про неможливість дати відповіді на поставлені питання повністю або частково, то таке рішення теж повинно бути мотивоване. Мотивування необхідні і у тих випадках, коли експерт вважає за доцільне провести стаціонарну експертизу або перенести вирішення експертних питань у судове засідання. При цьому слід пам’ятати, що коли експерт, не давши відповіді на питання, рекомендує слідству чи суду іншого експерта або експертну комісію, він тим самим ставить під сумнів рівень своєї кваліфікації і здатність виконувати обов’язки експерта на майбутнє. У висновках даються відповіді і на інші питання слідства і суду, якщо вони не виходять за межі компетенції експерта.

Кожен експерт, що приймав участь у проведенні дослідження, підписує спільний акт, якщо експерти дійшли згоди, або якщо між експертами виникли розбіжності, то кожен з експертів висловлює і підписує свою окрему думку.

Але при цьому слід враховувати, що якщо для остаточного висновку експертів були використані факти, які здобуті окремими дослідженнями, це має бути відображено в акті, а особа, яка їх здобула, повинна підписати акт.