Тема 14. Суспільно-політичний, соціально-економічний розвиток Україні від


Другої половини 40-х до початку 80-х років XX ст.

 

План

1. Післявоєнна відбудова та нова хвиля масових репресій другої половини 40-х-початку 50-х років в Україні

2. Голод 1946-1947рр. в Україні

3. Спроба здійснення нової політики (середина 50-х-перша половина 60-х років)

4. Наростання кризових явищ у соціально-економічному, політичному і культурному житті (друга половина 60-х-середина 80-х років)

5. Розгортання правозахисного і дисидентського руху

 

1. Післявоєнна відбудова та нова хвиля масових репресій другої половини 40 х-початку 50-х років в Україні.

 

Війна призвела до небаченого руйнування економіки України. Після війни її промислово-виробничий потенціал становив 20% проти рівня 1940 р.

Відбудова господарства починалася відразу ж після визволення українських земель, а вже в травні 1945 р. було відбудовано 30% зруйнованих промислових потужностей.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п’ятирічний план (1946-1950 рр.) відбудови народного господарства, що передбачав доведення на кінець п’ятирічки валової промислової продукції до 113% проти 1940 р.

Відбудова народного господарства здійснювалася по кількох основних напрямках. Найбільша увага приділялася відбудові промисловості. Серед її особливостей можна виділити наступні: по-перше, важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу, який не став учасником плану Маршалла. Поставки за рахунок репарацій із Німеччини, допомога з-за кордону були незначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

По-друге, відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити такий воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і базою перемоги світового соціалізму над капіталізмом. В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес і великі теплові електростанції, металургійні заводи. У 1948 р. машинобудівних заводів працювало більше, ніж до війни.

По-третє, розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансувалися за залишковим принципом. Так, інвестиції в легку промисловість складали 12-15% усіх промислових капіталовкладень.

По-четверте, посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.

По-п’яте, якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки, то в СРСР досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися повільно. Підприємства працювали за старими технологіями, надзвичайно високими були енерго-і матеріаломісткість виробів. Цим було обумовлене технічне відставання Радянського Союзу від Заходу.

І, нарешті, по-шосте, важливими джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання.

У результаті: в 1950 р. важка промисловість перевершила, а легка-ледве досягла 80% довоєнного рівня у вартісних показниках. За фізичними обсягами рівня 1940 р. вдалося досягти лише в середині 50-х років. Проте Україна знову зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу.

Відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах:

-скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней;

-важким було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, на них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;

-ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку 1946-1947 рр.(це питання буде розглядатися окремо).

Крім того, капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань. Здійснювалася політика «ножиць» цін стосовно сільського господарства. Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20-ть разів.

У результаті: на кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерна становило 77%, врожайність зернових - 82% від рівня 1940 р.

З метою стабілізації фінансової системи у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, під час якої вилучено гроші в усіх, хто якимось чином зміг їх заощадити. За банківськими вкладами до 3 тис. крб. обмін грошових знаків відбувався у співвідношенні 1:1, вклади від 3 до 10 тис. крб. скорочувалися на 1/3, а вклади понад 10 тис. – на 2/3. Найбільше постраждали ті, хто зберігав гроші на руках: вони отримали лише один новий карбованець за 10 старих. Водночас зі здійсненням грошової реформи у країні було скасовано карткову систему і підвищено ціни.

У Західній Україні продовжувалася політика «радянізації», перервана війною.

Процес відбудови у «воз’єднаних» районах УРСР відбувався набагато складніше, ніж на сході республіки. Характер змін, що відбулись у процесі відбудови в Західній Україні, суперечливий і неоднозначний. Було докорінно модернізовано економічний потенціал району, реконструйовано старі заводи і фабрики, відбудовано і споруджено 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Упродовж 1945-1946 рр. у Львові стали до ладу заводи – електроламповий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. До Львова прибуло 14 тис. робітників і майже 2 тис. інженерів для надання допомоги місцевим кадрам. Обсяг валової продукції промисловості за п’ять років (1946-1950 рр.) збільшився в 3,2 рази.

Однак радянська модель індустріалізації переносила на західноукраїнські землі диспропорції в розвитку окремих галузей: легка і харчова відставали, важка і хімічна домінували. Крім того, галузі були не самостійними, замкненими й самодостатніми, з цілковитою залежністю від союзного центру. Під час спорудження нових об’єктів, як і раніше, майже не враховувались екологічні аспекти функціонування підприємств.

Радикальні аграрні реформи в Західній Україні здійснювались без урахування місцевої специфіки, політичної ситуації в областях. Державні органи широко використовували звичні та перевірені раніше заходи проти тих, хто не бажав ставати членом колгоспів – здійснювалося так зване розкуркулювання – виселення у віддалені райони СРСР заможних селян із сім’ями, а також тих, хто їх підтримував. Примусову колективізацію було здійснено в основному протягом 1948-1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об’єднали 98% селянських господарств. Факти свідчать про те, що протягом 1945-1950 рр. з політичних міркувань було репресовано, здебільшого депортовано без суду і слідства й навіть без письмового рішення , 300-500 тис. західних українців. Це викликало обурення і опір. Дехто втікав в ліси й приєднувався до загонів УПА, вступав до підпільних організацій ОУН, які вели боротьбу проти радянської влади.

Цю боротьбу крім ОУН - УПА очолювала також греко–католицька церква. Тому вона була ліквідована більшовиками в 1946 р. Боротьба ж проти ОУН - УПА виявилася надзвичайно кровопролитною і тривала до сер. 50-х рр.

Українську повстанську армію тривалий час очолював Р. Шухевич, а політичне керівництво здійснювала Організація українських націоналістів (ОУН) на чолі з С. Бандерою. УПА користувалася широкою підтримкою місцевого населення, проти якого апарат НКВС розгорнув масові каральні акції. Лише після загибелі у 1950 р. головнокомандувача УПА Р. Шухевича її діяльність починає занепадати. Хоча, як зазначалося вище , окремі загони повстанців діяли до середини 50-х рр. Але і після цього опір тоталітарному режиму не припинявся. Він почав набувати інших форм.

Соціально-політичне та культурне життя в Україні в повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. Ключові позиції лишалися в Комуністичної партії, яка на січень 1946 р. налічувала 320 тис. членів. Морально-політична ситуація в Україні в повоєнні роки визначалася подальшим посиленням культу особи Й. Сталіна. Розпочинався новий виток репресій: проти військових і військовополонених, проти діячів науки й культури, державних працівників. Становище в Україні особливо загострилося, коли в березні 1947 р. з ініціативи Й. Сталіна з поста Першого секретаря ЦК КП(б)У було усунуто М. Хрущова і на його місце було поставлено Л. Кагановича (очолював найвище керівництво республіки з березня по грудень 1947 р.). Обіймаючи посаду Першого секретаря ЦК КП(б)У , Л. Каганович намагався довести, нібито «боротьба з українським буржуазним націоналізмом» не завершилась і її необхідно продовжувати. При цьому Л. Каганович використовував досвід, набутий ще у 20-ті роки, коли він уперше очолював республіканську парторганізацію.

Розгорнулася нещадна боротьба з «українським націоналізмом», безперервно мінялися й зазнавали утисків керівні кадри, серед яких було чимало колишніх партизанів і воїнів, що відзначилися на фронтах. Так, у 1949-1952 рр. за звинуваченнями в українському націоналізмі з КП(б)У було виключено понад 22 тис. членів партії, або 3% загальної чисельності.

Слід відзначити, що ця боротьба розгорталася в умовах ідеологічної кампанії по «наведенню порядку» в галузі науки, культури, літератури і мистецтва, розпочатої в 1946-1947 рр. під керівництвом секретаря ЦК ВКП(б) А. Жданова.

Розгорнулася нищівна критика інститутів історії України та історії української літератури Академії Наук, творчих спілок, редакцій ряду газет і журналів. Здійснювалися кампанії проти видатних діячів української культури - письменників М. Рильського, В. Сосюри, Ю. Яновського, композиторів В. Данькевича, кінорежисера О. Довженка та інших, яких звинувачували в «ідеологічних помилках» і «українському буржуазному націоналізмі».

Після серпневої (1948 р.) сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна в Україні почалися «чистки» серед науковців. Тих, хто не поділяв поглядів академіка Т. Лисенка, було звільнено з кафедр вузів, установ АН УРСР. Серед них академік АН УРСР М. Гришко, професори С. Гершензон, І. Поляков, Л. Делоне та ін.

У 1948 р. розгорнулась кампанія боротьби з «низькопоклонством перед Заходом», а згодом - з «космополітизмом». Наприкінці 40-х – на початку 50-х років розпочалися репресії проти єврейських літераторів, митців, учених, діяльність яких була пов’язана з Україною. Часто сфабриковані справи, судові процеси закінчувались для звинувачених не лише тривалими ув’язненнями, а й розстрілами

Вороже ставлення до діячів науки, освіти, літератури, музичного мистецтва було характерною ознакою того часу. Переважну більшість митців було офіційно реабілітовано лише наприкінці 1980-х рр. під час горбачовської перебудови.

Таким чином, історичний розвиток України в 1945-1953 рр. відбувався в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму.

 



Дата добавления: 2016-09-06; просмотров: 1781;


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2024 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.009 сек.