Основні законодавчі акти, що регулюють ринок цінних паперів в Україні


Таблиця 6


 

Законодавчий акт Основний зміст
Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" (1991 р.) Визначає поняття цінних паперів, їх види; регулює діяльність щодо емісії та обігу цінних паперів; визначає правовий статус і організаційні засади фондових бірж
Закон України "Про госпо­дарські товариства" (1991 р.) Визначає поняття і види АТ, правила їх створення та діяльності; права й обов'язки учасників і засновників
Закон України "Про прива­тизаційні папери" (1992 р.) Визначає поняття і види приватизаційних паперів, порядок їх випуску, розміщення, використання та погашення
Закон України "Про банки та банківську діяльність" (1991 р.) Встановлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами
Декрет КМУ "Про довірчі товариства" (1993 р.) Визначає поняття довірчого товариства як інституціона-льного інвестора, особливості їх створення і діяльності
Указ ПУ "Положення про інвестиційні фонди та інвес­тиційні компанії" (1994 р.) Визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок їх створення, умови діяльності; вводить поняття "інвестиційний сертифікат" як вид цінних паперів

 


 

Продовження табл. 6

 

Законодавчий акт Основний зміст
Постанова ВРУ "Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України" (1995р.) Визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України
Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (1996 р.) Визначає напрями державного регулювання ринку цінних паперів в Україні
Закон України "Про націона­льну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (1997р.) Визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу

 

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект держрегулювання, тобто впроваджених правил , обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Однак існує і конкретний аспект регулювання - конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку (реєстрація емісії, ліцензування діяльності тощо).



2. У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою.

У більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні - це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основними завданнями якої є:

- формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо
розвитку і функціонування ринку цінних паперів в країні, сприяння адаптації
українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

- координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з
питань функціонування в Україні фондового ринку;

- забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України
з питань функціонування фондового ринку;

- організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту
інтересів суб'єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців
цінними паперами та інших фінансових посередників;

- підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку,
створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового
ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

- узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску
та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо його вдосконалення;

- узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування
та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок е:

- податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у
фінансових ресурсах;

- регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового
відсотка;

- зовнішньоекономічна політика ~ регулювання операцій з іноземними
валютами, експортно-імпортних операцій тощо,

- гарантії держави за позиками приватного сектора;

- вихід держави на ринок позикових кап/талів, що створюють пряму
конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами,

Загалом засадами державного регулювання фондового ринку є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Механізм конролю за учасниками фондового ринку містить такі заходи:

- проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників,

- на підставі аналізу різноманітної інформації з'ясування всіх обставин
порушення законодавства;

- створення системи внутрішнього контролю за допомогою впровадження в
діяльність професійних учасників процедур самоконтролю.

Світовий фондовий ринок знає такі види контролю

- перевірка учасників "на вході" до ринку;

- реєстрація приватних осіб на "відфільтровування" потенційних порушників;

- моніторинг фондової діяльності;

- виїзди на місця та надання права співробітникам контролюючих органів
самостійно вирішувати питання проведення перевірок.

Саморегулювання фондового ринку- це нормативне регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (Інститутами).


 


Саморегулювальні організації фондового ринку - це об'єднання суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основними рисами саморегулювання фондового ринку є;

- саморегулювання здійснюється на підставі або відповідно до державного
регулювання, але не замінює останнього;

- саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності та вигідності
участі;

- самоорганізація і владні повноваження, які виходять із самоуправлінських
початків - це основа саморегулювання фондового ринку.

Головними функціями саморегулювання фондового ринку є:

1) виступає допоміжним засобом (щодо державного регулювання)
впорядкування фондового ринку;

2) здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні
делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;

3) сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;

4) інші.

Для того, щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам, як:

- послідовність;
- раціональність;

- концептуальність.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок: - - добровільність об'єднання;

- наявність різноманітних видів діяльності;

- захист інтересів членів організації;

- встановлення для своїх членів "правил гри" на ринку;

- виконання низки регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювальна організація:


- забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;

- розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення
операцій з цінними паперами;

- здійснює контроль за виконанням санкцій та заходів, що застосовуються
до учасників СРО;

 


- розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками професійної
діяльності і проводить контроль за їх дотриманням.

Учасники СРО мають право.

- брати у встановленому порядку участь у роботі СРО;

- виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов'язаними з діяльністю СРО,
її органів;

- безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих
підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;

- бути звільненими від сплати разового абонемента споживача на первинних
торгах ФДМУ;

- бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацію брокерської
контори на фондовій біржі;

- довгострокової оренди брокерського місця на пільгових умовах.

До саморегулювальних організацій належать: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та Інших (на середину 1999 року в Україні було 9 СРО: Донецька фондова біржа, Київська МФ6, Позабіржова фондова торговельна система, Придніпровська ФБ, Українська ФБ, Південно­українська торговельно-інформаційна система, Асоціація учасників фондового ринку, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу).

Біржове регулювання фондового ринку здійснюється за допомогою фондових бірж, головним принципом роботи яких є забезпечення ліквідності ринку за рахунок укладання масових угод, встановлення незначної відмінності між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами, серед яких:

- порядок допуску цінних паперів до торгів;

- порядок торгівлі;

- умови і порядок оплати цінних паперів;

- зобов'язання членів біржі щодо організації належної інформації;

- внутрішній розпорядок роботи тощо.

Великий досвід операцій з цінними паперами, що нагромаджуються протягом століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку та особливості національної політики й менталітету нації.

 

8.3. Інструментарій фондового ринку

Державні (муніципальні) цінні папери - це боргові зобов'язання держави (місцевих органів влади) у формі цінних паперів. Основні цілі випуску державних ЦП;

- фінансування поточного бюджетного дефіциту (з метою залучення коштів на
покриття дефіциту випускаються ЦП);

- регулювання грошової маси в обігу (випуск державних ЦП є інструментом
для зменшення маси грошей в обігу; скупка державою своїх боргових зобов'язань
означає збільшення грошової маси);

- касове виконання державного бюджету (передбачає використання
короткострокових ЦП для того, щоб в межах одного бюджетного року ліквідувати
короткостроковий розрив між доходами і видатками);

- згладжування нерівномірного надходження податкових платежів (у деяких
випадках розрив між доходами і видатками бюджету зумовлений незбалансованістю
надходжень податкових платежів, а випуск державних ЦП може усунути цю причину);

- забезпечення комерційних банків ліквідними активами (розміщуючи свої
активи у державні ЦП, комерційні банки отримують не лише високоліквідний, а й
безризиковий товар).

Існує кілька способів первинного розміщення державних ЦП; -аукціон;

- відкритий продаж (ЦП продаються всім, хто бажає);

- індивідуальне розміщення (продаж державних ЦЛ окремим
інституціональним інвесторам або приватним особам).

Муніципальні ЦП випускаються місцевими органами влади з метою мобілізації коштів для виконання місцевих програм, пов'язаних з об'єктами громадського користування.

Характерні особливості муніципальних ЦП.

- за надійністю і безризиковістю поступаються лише державним ЦП, але різні
їх види мають різну надійність залежно від джерела забезпечення боргу,

- за первинного розміщення продаються переважно на аукціонах;

 

- здебільшого мають неринковий характер;
- доходи на такі ЦП, як правило, не оподатковуються;

- можуть бути іменними і на пред'явника;

- під час випуску може передбачатися право дострокового погашення їх
емітентом.

За типом забезпечення МЦП класифікуються:

- облігації підзагальне зобов'язання (це незабезпечені боргові зобов'язання, тобто заставних зобов'язань емітент на себе не бере. Випускаються для фінансування проектів, що не приносять доходів);

- облігації під дохід від проекту (погашаються за рахунок доходів від проекту, для фінансування якого їх було випущено);

- облігації під конкретний податок (гарантією виконання зобов'язань за цими облігаціями є надходження до місцевого бюджету певного виду податку);

- облігації під заставу нерухомості (забезпечуються будівлями, спорудами, земельними ділянками, що перебувають у комунальній власності).






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 712; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2017 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.019 сек.