ПЛАТІЖНИЙ ОБОРОТ, ЙОГО СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

 

 

1. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи

За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності

Платіжна система в широкому розумінні — це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб’єктами грошового обороту.

Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних кар­ток тощо). Такі інструменти, що виготовлені з паперу за строго стан­дартизованою формою, заведено називати розрахунковими докумен­тами. Інструменти, що застосовуються для здійснення платежів на електронній основі, заведено називати платіжними картками.

Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:

· економічні агенти (юридичні особи) — власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою чи безготів­ково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;

· зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний клієнт має право відкрити кілька рахунків у різних банках та право на збереження в таємниці стану його рахунків;

· переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку.



· форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними;

· строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі.

Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими.

Стосовно господарської операції, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний строк після такої операції; відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов’язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень.

 

2. Весь процес ведення рахунків умовно можна розділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків

Відкриття рахунків. Для зберігання грошових коштів та здій­снення всіх видів операцій банки відкривають своїм клієнтам кілька видів рахунків: поточні, депозитні (вкладні), бюджетні. Пер­ші два види рахунків можуть відкриватися в національній та іноземній валюті, а останній — тільки в національній

Банки відкривають рахунки у національній валюті для таких груп клієнтів:

· юридичні особи та фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності (далі — підприємства) — резиденти, зареєстровані в установленому порядку;

· філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи підприємств-резидентів, зареєстровані в установленому порядку (далі — підрозділи підприємств);

· представництва юридичних осіб-нерезидентів, іноземні інвес­тори;

· фізичні особи (резиденти та нерезиденти).

Поточні рахунки в національній валюті банки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, представництвам фірм-нерезидентів, фізичним осо­бам для приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними

Підприємство, одержавши згоду вибраного банку на розрахунково-касове обслуговування, подає йому такі документи для від­криття рахунку:

1) заяву за встановленою формою, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;

2) засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну реєстрацію;

3) засвідчену нотаріально копію зареєстрованого статуту;

4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік податковим органом;

5) картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи (див. рис. 3.2);

6) нотаріально засвідчену копію документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України

Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що пра­цюють без створення юридичної особи, відкривають поточні рахунки на своє ім’я, для чого подають банкам:

¾ заяву;

¾ копію свідоцтва про державну реєстрацію;

¾ картку зі зразком підпису, засвідчену працівником банку, що відкриває рахунок, чи нотаріально;

¾ документ, що засвідчує особу; копії документів про взяття на податковий облік та про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, засвідчені нотаріально чи органами, що їх видали. Такі підприємці можуть надавати право іншим особам розпоряджатися своїм рахунком за довіреністю, що засвідчена нотаріально.

Фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, відкривають поточні рахунки у національній валюті для зберігання вкладів «до запитання» та здійснення розрахунково-касо­вих операцій за ними. Ці рахунки відкриваються для таких категорій фізичних осіб:

· резидентам: громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, що мають посвідку на проживання в Україні;

· нерезидентам: громадянам України, що постійно проживають за межами України; іноземцям та особам без громадянства, що проживають в Україні за відкритою візою строком до одного року та одержують платню за свою працю згідно з трудовою угодою (контрактом) у гривнях або отримали спадщину в Україні чи прибуток від своїх інвестицій в Україні.

Для відкриття поточного рахунку фізична особа подає банку такі документи: заяву за встановленою формою; документ, що засвідчує особу (паспорт або документ, що його замінює); картку зі зразком підпису, який учиняють у присутності працівника банку, що відкриває рахунок; довідки податкового органу про ідентифікаційний номер; договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку.

Власник рахунку (резидент) може давати довіреність іншій особі (резиденту) на здійснення операцій за його рахунком

Депозитні (вкладні) рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі депозитного договору, укладеного між банком і його клієнтом на певний строк

Депозитні рахунки для фізичних осіб заведено називати вклад­ними. Вони відкриваються тим самим категоріям фізичних осіб, що й поточні рахунки. Для осіб-нерезидентів вкладні рахунки відкриваються за умови підтвердження джерел походження готівки в гривнях, що вкладається, чи перерахування коштів з власного поточного рахунку.

Для відкриття вкладного рахунку банк укладає з клієнтом договір з видачею йому вкладного документа. Ним може бути ощадна книжна (іменна чи на пред’явника) або окремий документ, що засвідчує укладення договору. Фізичним особам-нерезиден­там видається лише іменна ощадна книжка.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), військовим частинам, установам та організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих бюджетів для цільового їх використання. Відкриття бюджетних рахунків здійснюється на підставі дозволів, які видаються фінансовими органами — розпорядниками бюджетних кош­тів, а також заяви клієнта про відкриття рахунку, картки зі зразками підписів осіб — розпорядників рахунків та відбитком печатки. Якщо даний клієнт має в цій установі банку поточний рахунок, то бюджетний рахунок йому може бути відкритий лише на підставі заяви без подання інших документів.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються для тих категорій фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), що й поточні рахунки, на підставі договору між банком та клієнтом і за умови подання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Протягом трьох робочих днів з дати відкриття рахунку установа банку має повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації клієнта (для підприємств та їх відокремлених підрозділів) чи за місцезнаходженням цього банку (для деяких інших установ). Про відкриття рахунків банк також повідомляє Національний банк України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

Податкові органи, одержавши вказані повідомлення, реєструють власників рахунків, роблять про це відповідний запис на повідомленні і повертають його банку.

При відкритті кількох рахунків у національній валюті їх власник повинен визначити протягом трьох робочих днів один з них як основний і обліковувати на ньому заборгованість, що списується у безспірному порядку. Номер цього рахунку його власник повідомляє податковому органу, в якому він зареєстрований як платник податку, податковому органу за місцем своєї реєстрації та банкам, де відкриті додаткові поточні рахунки в національній та іноземній валюті. Банки, що відкривають клієнту додаткові рахунки та рахунки в іноземній валюті, мусять повідомити про це протягом трьох робочих днів банк, в якому відкрито основний рахунок, та податковий орган.

Грошові кошти, що надійшли на адресу клієнта, банк зобов’я­заний не пізніше наступного робочого дня зарахувати на його рахунок

Якщо на рахунки підприємства помилково зараховані кошти, воно повинно повернути їх платникам в п’ятиденний строк

Закриття рахунків. Банки закривають поточні рахунки підприємств у національній та іноземній валюті на підставі:

· заяви власника рахунку;

· рішення органу, на який покладено обов’язки щодо ліквідації підприємства;

· рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства;

· інших обставин, передбачених чинним законодавством чи договором між банком та клієнтом.

У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на ім’я ліквідаційної комісії, а всі додаткові рахунки закриваються.

Закриття депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті юридичних та фізичних осіб здійснюється:

· при закінченні строку депозиту (вкладу), на який був укладений договір;

· при достроковому розірванні договору однією зі сторін, якщо така можливість передбачена договором;

· у разі смерті власника (для фізичних осіб).

 

3. Розрахунковими документами звичайно називають складе­ні на папері за встановленою формою документи, які подаються банкам юридичними та фізичними особами з дорученням (чи з вимогою) переказати з їхніх рахунків (чи зарахувати на їхні рахунки) певну суму грошей. Вони строго уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, визначений набір рек­візитів. Значна частина реквізитів є спільною і обов’язковою для всіх документів.

До обов’язкових реквізитів належать:

— назва документа;

— номер, число, місяць та рік виписки документа;

— повна та скорочена назва платника і одержувача грошей, номери їхніх рахунків та ідентифікаційних кодів за ЄДРПОУ; якщо платник є нерезидентом, то вказується країна його реєстрації;

— назва та місцезнаходження банків платника й одержувача, умовні номери за МФО (коди банків);

— сума платежу (словами та цифрами);

— призначення платежу — для перерахування чи одержання грошей, посилання на документ, на підставі якого здійснюється платіж (договір, рахунок тощо);

— підписи керівника та головного бухгалтера платника (чи одержувача) та відбиток печатки;

— коди бюджетної класифікації та строк платежу (при перерахуванні коштів до бюджету);

— сума податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість».

Правильному оформленню розрахункових документів банківські установи приділяють велику увагу, щоб захистити інтереси учасників платіжних відносин. Чинним положенням про безготівкові розрахунки визначені основні вимоги до їх оформ­лення:

— мають бути заповнені всі реквізити кожного документа;

— кількість виписаних копій документів має відповідати (дорівнювати) числу учасників розрахунково-платіжного процесу

жодні виправлення і підчистки, факсимільні підписи не допускаються;

— в даті документа число і рік проставляються цифрами, а місяць — словами;

— назва платника повинна точно збігатися з указаною в його зареєстрованому статуті;

— розрахунковий документ повинні підписувати особи, яким надано таке право статутом і підписи яких є в картці зразків, поданій банку при відкритті рахунку.

Відповідно до видів розрахункових документів та порядку їх обороту розрізняють кілька форм безготівкових розрахунків: пла­тіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, че­ками, акредитивами, платіжними вимогами, інкасовими дорученнями, векселями.

Платіжне доручення — це письмовий документ стандартної форми з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача

За товарними операціями платіжними дорученнями здійснюються платежі з попередньою, негайною, достроковою і відстроченою оплатою. За нетоварними операціями платіжними дорученнями здійснюються, власне, всі платежі.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій: 1) вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені то­вари; 2) доручення покупця (платника) своєму банку оплатити вказані документи і перерахувати кошти продавцю. Це не дуже поширена форма розрахунків. Звичайно вона застосовується в розрахунках за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Вимогу-доручення виписує продавець і разом з комерційними документами пересилає безпосередньо покупцеві

Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунку (чекодавця) банку, в якому рахунок відкрито (банку-емітенту), виплатити вказану суму грошей пред’явнику чека (чекодержателю). Чеки, які застосовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими

Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України чеки можуть використовуватися в розрахунках між юридичними особами та між фізичними і юридичними особами. Розрахунки чеками між фізичними особами не допускаються.

Оплата чеками гарантована, що забезпечується депонуванням чекодавцем потрібної суми коштів на окремому рахунку «Розрахункові чеки» у банку-емітенті. Заяву на депонування коштів платник подає банку одночасно з заявою на одержання чекової книжки.

Розрахункові чеки виписуються на конкретних одержувачів платежу, тобто є іменними, на бланках, виготовлених на спеціальному папері за зразками, затвердженими НБУ. Чеки брошуруються в чекові книжки по 10, 20, 25 штук, які є бланками суворої звітності. Строк дії чекової книжки — один рік.

Підприємства одержують чекові книжки в банках, які ведуть їхні рахунки, на підставі заяв установленого зразка.

При видачі чекової книжки банк проставляє на ній суму заброньованих коштів для оплати чеків (ліміт чекової книжки). Виписуючи розрахункові чеки, чекодавець заповнює корінець до нього, в якому проставляється сума невикористаного ліміту. Кожний наступний чек може виписуватися тільки в межах наявного ліміту чекової книжки

Виписаний чек передається платником представнику одержувача коштів за отримані від нього товари чи надані послуги. Чекодавцеві забороняється передавати чекову книжку іншій особі чи видавати не заповнені, але підписані чеки з відбитками печатки платника.

Одержуючи чек від платника, чекодержатель повинен уважно його перевірити, переконатися в особі пред’явника чека за його паспортом, поставити підпис, що засвідчує прийняття чека на його звороті та на корінці чека, а також занести основні дані про чек та про особу чекодавця в спеціальну відомість. Така обережність потрібна для того, щоб уникнути оплати підроблених та неправильно оформлених чеків. Чек має бути пред’явлений банку до оплати протягом 10 днів, не враховуючи дня виписки.

Упевнившись у справжності та правильності оформлення чека, чекодержатель пред’являє його (разом з іншими чеками та реєстром на всю кількість наявних чеків) у свій банк для оплати. Банк чекодержателя теж уважно перевіряє кожний поданий чек та їх реєстр і, якщо виявить дефектні чеки, викреслює їх з реєст­ру і повертає клієнту.

Акредитив — це зобов’язання банку оплатити платіжну вимогу, яке він дає на прохання свого клієнта-платника його контр­агенту-постачальнику (бенефіціару) за умови дотримання остан­нім передбачених в акредитиві умов поставки та платежу

При покритому акредитиві сума його при відкритті списується з поточного рахунку платника і бронюється на окремому рахунку «Розрахунки акредитивами», відкритому в банку-емітен­ті або у виконуючому банку. Цей акредитив не вигідний платнику, оскільки відволікає кошти з його обороту на певний період.

При непокритому акредитиві кошти платника попередньо не бронюються, платежі здійснюються з його поточного рахунку під гарантію банку-емітента, що в разі відсутності коштів на цьому рахунку банк надасть позичку для здійснення платежів за акредитивом. Тому цей вид акредитиву називають ще гарантованим. Такий акредитив дуже зручний і вигідний для платника.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу платника без попереднього погодження з бенефіціаром. Зміна або анулювання акредитива здійснюється тільки через банк-емітент. Цей акредитив не зручний для бенефіціара, оскільки не виключає ризику неплатежу.

Безвідкличний акредитив не може бути змінений чи анульований без попередньої згоди бенефіціара, що дає йому можливість захистити себе від ризику неплатежу

Платіжна вимога — це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок. Зараз ця форма розрахунків застосовується рідко — лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди (акцепту) з рахунків їх власників. Такі випадки можуть передбачатися законами України, а також визначатися рішеннями суду, арбітражного суду, виконавчими надписами нотаріусів. У всіх таких випадках стягувач коштів подає своєму банку платіжну вимогу, в якій має бути посилання на підставу платежу — назва і стаття закону, постанова суду тощо.

1.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Тэхналогія развядзення птушак | ПРОИЗВОДСТВО ПО ДЕЛАМ ОБ АДМИНИСТРАТИВНЫХ ПРАВОНАРУШЕНИЯХ


Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 303; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2017 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.016 сек.