ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

1. У більшості країн світового співтовариства провідним інституційним учасником ринку цінних паперів є банки. У процесі функціонування банківських установ цінні папери виступають важливим інструментом управління ліквідністю, дохідністю та ризиком банківських операцій.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) – це сукупність учасників фондового ринку і правовідносин між ними щодо розміщення, обігу обліку цінних паперів і похідних (деривативів).

Залежно від активності та видів діяльності банківських установ розрізняють такі моделі фондового ринку:

1) банківська (німецька) – це така модель, при якій банки є найголовнішими учасниками ринку цінних паперів. Вони мають можливість вкладати грошові ресурси як у державні, так і в корпоративні цінні папери; 2) змішана модель – характеризується рівномірною присутністю на ринку корпоративних цінних паперів як банківських, так і пара банківських установ;

3) американська модель, характерна передусім для США. За цієї моделі комерційним банкам було заборонено займатися операціями з цінними паперами, крім вкладень у державні фінансові інструменти та депозитні сертифікати банків.

Водночас інвестиційним банкам, які є активними учасниками фондового ринку, дозволено операції з корпоративними цінними паперами, андеррайтинг, організація операцій зі злиття-поглинання, але заборонялося здійснювати прийом депозитів та кредитні операції.

Однак їхня діяльність обмежена, оскільки дочірні банки і компанії, які входять до складу холдингу, мають відповідати власним нормам достатності капіталу.

В Україні формується змішана модель ринку цінних паперів, де поряд з небанківськими фінансовими інститутами банківські установи мають право здійснювати операції як з державними, так і з корпоративними фінансовими інструментами. Вітчизняним універсальним банкам саме можливість використовувати кошти, отримані у процесі комерційної діяльності для інвестиційних операцій, сприяє становленню як провідних учасників ринку цінних паперів. Водночас законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачено можливість функціонування в нашій державі інвестиційних банків, які мають змогу вкладати в акції більший відсоток регулятивного капіталу (до 90%). При цьому інвестиційні банки можуть залучати ресурси за рахунок депозитів фізичних осіб в обсязі не більше, ніж 5 % капіталу. Банківські установи України відповідно до вітчизняного законодавства можуть здійснювати операції з такими групами цінних паперів

Рис. 12.1. Схема груп цінних паперів, що здійснюють обіг в Україні.

1. Пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їхнього власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента.

2. Боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання.

3. Іпотечні цінні папери – цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.

4. Похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску й обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. На сьогодні в українському законодавстві чітко не визначено склад похідних цінних паперів, але встановлено склад похідних (деривативів) як фінансових інструментів до яких належать ф’ючерси, форварди, опціони та свопи.

5. Товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Важливою специфічною рисою вітчизняних банків, що дає їм змогу отримувати більші доходи на ринку цінних паперів порівняно з іншими фінансово-кредитними інститутами, є широкий спектр операцій, які здійснюють банківські установи з фінансовими інструментами

Емісійні операції банківських установ здійснюються шляхом залучення грошових коштів з допомогою випуску цінних паперів (акції, облігації, депозитні сертифікати) для реалізації визначених цілей. Формування власного портфеля цінних паперів призначене для управління ліквідністю, дохідністю та ризикованістю банківських операцій

загалом.

Клієнтські операції передбачають проведення операцій на ринку цінних паперів з метою задоволення потреб клієнтів та отримання відповідної винагороди.

Брокерська діяльність охоплює купівлю-продаж цінних паперів банківською установою на замовлення клієнтів і за їхній рахунок. Для виконання цих операцій на організованому ринку банк повинен бути членом відповідної фондової біржі.

Рис. 12.2. Класифікація банківських операцій з цінними паперами.

Дилерські операції здійснюються шляхом придбання банківською установою цінних паперів на ринку за власний рахунок і на своє ім’я з метою перепродажу цих інструментів третім особам шляхом виставлення котирувань на купівлю та продаж.

Андеррайтингова діяльність передбачає посередницькі операції банків щодо первинного розміщення цінних паперів емітентів-клієнтів банку.

Управління цінними паперами клієнтів – діяльність, яка здійснюється банківськими установами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими у процесі цього управління цінними паперами і грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

Брокерські, дилерські, андерайтингові операції та управління цінними паперами клієнтів загалом об’єднуються в діяльність банків на фондовому ринку як торговців цінними паперами.

Депозитарна діяльність банку полягає у зберіганні та обслуговуванні обігу цінних паперів як у документарній (банк як реєстратор цінних паперів), так і в електронній формі (банк як зберігач цінних паперів). Цей вид діяльності банки здійснюють шляхом формування відокремленого підрозділу з метою уникнення перетікання інформації у відділ, що займається торговельними операціями з цінними паперами. Консультаційні послуги (банк як інвестиційний радник) передбачають продаж аналітичної інформації клієнтам банку, які потребують додаткових даних при здійсненні операцій з цінними паперами.

Банківська установа повинна розробити внутрішнє положення про спеціалізований структурний підрозділ банку для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Таке положення має містити загальні вимоги щодо:

а) мети та предмета діяльності спеціалізованого структурного підрозділу, які мають передбачати здійснення таким підрозділом певного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів, з урахуванням встановлених обмежень;

б) наявності мінімальної кількості керівних посадових осіб і фахівців підрозділу, сертифікованих у встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) порядку

в) наявності комп’ютерної техніки й відповідного програмного забезпечення;

г) наявності окремого приміщення;

ґ) обмежень на обмін інформацією з іншими підрозділами банку, які не здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

д) обмежень на обмін інформацією з іншими підрозділами банку, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, у разі суміщення окремих видів цієї діяльності;

е) переліку інформації, яка не підлягає передачі до інших

підрозділів банку;

є) окремого технічного та технологічного забезпечення підрозділу;

ж) системи захисту від несанкціонованого доступу до інформації спеціалізованого структурного підрозділу;

з) системи обмеження доступу працівників банку, які безпосередньо не займаються здійсненням певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, до окремих приміщень спеціалізованих структурних підрозділів банку.

2. Банки, як і будь-які суб’єкти господарської діяльності (юридичні особи), мають змогу здійснювати випуск цінних паперів для фінансування активних операцій. Прийнявши рішення про залучення коштів шляхом випуску цінних паперів, банківським установам потрібно розробити основні засади емісійної політики, які передбачають здійснення сукупності заходів з метою акумуляції ресурсів відповідно до визначених цілей шляхом використання цінних паперів.

Основними елементами емісійної політики банку є:

1) формулювання цілей емісії;

2) визначення суми коштів, яку необхідно акумулювати;

3) проведення маркетингових заходів щодо визначення потенційних інвесторів для купівлі цінних паперів банку;

4) вибір певного виду цінного паперу, емісія якого буде здійснюватись;

5) розрахунок витрат, пов’язаних з обслуговуванням випуску;

6) визначення способу розміщення цінних паперів (самостійно чи з

допомогою андеррайтерів);

7) вирішення питання щодо забезпечення функціонування

ліквідного вторинного ринку банківських фінансових інструментів;

8) розрахунок ефективності використання акумульованих коштів.

Банки України можуть здійснювати випуск таких видів цінних паперів, як акції, облігації, іпотечні сертифікати, депозитні сертифікати та похідні фінансові інструменти.

Найбільш розповсюдженим емісійним цінним папером у вітчизняній практиці на даний час є акції. За рахунок них здійснюється формування капіталу банку.

Головною перевагою, що дає збільшення капіталу банку за рахунок випуску акцій, є прямий вплив його розміру на величину активних операцій, здійснення яких обмежується нормативами НБУ, що передбачають максимальний розмір тих чи інших вкладень залежно від величини банківського капіталу. Збільшення розміру статутного капіталу банку дозволяється лише після реєстрації звітів про результати розміщення усіх попередніх випусків акцій.

Шляхами (способами) збільшення розміру статутного капіталу банку є:

а) збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості при збільшенні розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків;

б) збільшення номінальної вартості акцій при збільшенні розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів.

Забороняється публічне розміщення акцій раніше, ніж через 10 днів після опублікування проспекту їхньої емісії. Протягом встановленого в рішенні про розміщення акцій строку першим власником подається заява й укладається договір купівлі-продажу акцій. Перший власник здійснює сплату акцій відповідно до умов емісії за ціною, не нижчою від номінальної вартості, не пізніше від дня затвердження загальними зборами акціонерів банку звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій.

І. Затвердження з метою залучення більшої кількості інвесторів до купівлі акцій при їхньому публічному розміщенні значну увагу банкам доцільно приділяти проспекту емісії

Крім документації, що підлягає розкриттю згідно з вимогами ДКЦПФР, банківським установам слід розробляти інвестиційний меморандум, який має містити додаткову інформацію, що дасть змогу інвесторам більш повно оцінити банківську установу.

Мобілізація фінансових ресурсів з допомогою облігаційних позик надасть банкам певні переваги порівняно з депозитами:

1) кошти, залучені з допомогою облігацій, не включаються до розрахунку обов’язкових резервів, що формують банки в НБУ;

2) за облігаціями, проданими фізичним особам, не має потреби здійснювати відрахування у Фонд захисту вкладів фізичних осіб;

3) довші терміни облігаційних ресурсів (у середньому 2–3 роки);

4) можливість у короткий строк генерувати значний обсяг коштів.

Порівняння основних ознак іпотечних сертифікатів та іпотечних облігацій наведено у табл.

3.Відповідно до українського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України банківські установи створюють резерви у разі зменшення корисності цінних паперів, тобто призначенні втрат економічної вигоди в сумі перевищення балансової вартості цінних паперів над сумою очікуваного відшкодування. Банк здійснює перегляд на зменшення корисності цінних папері в зарахованих до портфеля на продаж, портфеля до погашення інвестицій в асоційовані компанії (крім акцій бірж і депозитаріїв).

Цінні папери, що зараховані до торгового портфеля і обліковуються лише за справедливою вартістю, не підлягають перегляду на зменшення корисності та, відповідно, резервуванню. Для розрахунку і формування резерву банк зобов’язаний здійснювати перегляд цінних паперів, класифікованих ним до портфеля на продаж і портфеля до погашення, не рідше, ніж один раз на місяць з дати визнання їх на балансі. За результатами аналізу фінансового стану емітентів, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в розпорядженні банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку банк визначає нестандартні цінні папери, під які мають створюватися резерви.

Банк має право не формувати резерв під цінні папери, емітовані центральними органами виконавчої влади та Національним банком України, незалежно від того, до якого портфеля вони класифіковані, а також під вкладення в акції (частки) бірж, депозитаріїв, платіжних систем, кредитних бюро. Банк зобов’язаний розробити та затвердити рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення щодо операцій з цінними паперами

Рис. 12.7. Типова структура внутрішньобанківського положення щодо банківських операцій з цінними паперами Розрахунок резерву за цінними паперами здійснюється з урахуванням: 1) виду цінного паперу (боргові цінні папери, акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком); 2) методу визначення його балансової вартості (собівартості або справедливої вартості).

1.