Історія геологічного розвитку.

Формування Туранської плити пройшло одночасно з утворенням Скіфської плити. Закриття Палеотетісу привело до виникнення системи острівних дуг і мікроконтинентів по всій південній периферії Східноєвропейської платформи. Тут проходив геосинклінальний режим розвитку, що привів до збільшення товщини континентальної кори. Складчастість в кінці середнього карбону привела до цілковитої ліквідації геосинклінального режиму в межах Туранської плити. Плитна стадія розвитку розпочалась повсюдно з юрського періоду. Вона характеризувалась тривалими низхідними рухами, які приводили до широкого розвитку трансгресій з максимальним їх розповсюдженням в пізньоюрську і пізньокрейдову епохи. Починаючи із пізньоюрського періоду, намітилась різниця в розвитку західної і східної частин Туранської плити. Вона проявилась у більш інтенсивному прогинанні східної частини плити і в більш частому виникненні тут континентальних і лагунних умов осадконагромадження.

Корисні копалини.

Серед корисних копалин Туранської плити слід відзначити родовища нафти, газу, сірки, мінеральних солей.

Основними перспективними горизонтами на нафту і газ є горизонти юрських і крейдових комплексів. Поклади газу і газоконденсату наявні у відкладах тріасу, нижньої юри і нижньої крейди. На сході Туранської плити переважно розвинуті газові поклади у нижньо- і верхньокрейдових пісковиках.

Родовища сірки відкрито в Центральних Каракумах і в південно-західних частинах Гіссарського хребта.

Розсипи титану і циркону відомі в Мургабській синеклізі.

Мінеральні солі відомі в районі Кара-Богаз-Гола і на Гаурдаці.

Західноєвропейська плита

Плита розмішена між Аль­пійським складчастим поясом на півдні, Балтійським щитом на північному сході і структурами каледонської складчастості на північному заході.

Геологічна будова.

Плат­форма має складну будову. Її складчаста основа формувалася в період від до­кембрію до раннього тріасу включно, причому найбільш інтенсивно в герцинську епоху складчастості. Платформовий чохол тут починається з відкладів верхньої пермі і тріасу. Складчастий фундамент відділений від чохла континентально-лімнічним комплексом моласових і вугленосних червоноколірних утворень, місцями вулканогенних, які на епігерцинській платформі охоплю­ють вестфальський і єтефанський яруси середнього і верхнього карбону (силезій) і нижньої пермі (ротлігендес). Шари цих порід сильно метаморфізовані та значно порушені розривними дислока­ціями. Місцями відклади утворюють покриви, місцями виповнюють грабено­ві западини, де товщина їх різко збільшується до 4—8 км, інколи більше.

Характерною рисою зазначеної еліґерцинської платформи, є висока рухомість, що зумовило її мозаїчну будову. Під впливом тектонічних напружень альпійського циклу ця платформа, по­чинаючи з мезозою, була розбита системою розломів на кілька великих глиб, які зазнали значних вертикальних переміщень. Розломи мають переважно два напрямки: субширотний — західно-північно-західний (герцинський) і субмеридіональний — північно-північно-східний (рейнський) і порушують не тільки фундамент, а й платформовий чохол.

У будові платформового покриву виділяють великі геоструктурні елемен­ти першого порядку. Синеклізи і западини розділяють окремі підвищені ма­сиви палеозойських і більш давніх порід, частково горстовоґо походження, які виступають на поверхню. До великих піднять складчастого фундаменту належать серединні масиви Вогези, Шварцвальд, Брабантський, Арденський, Гарц, Рейнський, Чеський (Богемський) включно з Судетами і Сілезь­кими горами, Свєнтокшиські гори, гори Добруджа та ін.; до великих запа­дин — синеклізи Північноєвропейська, Паризько-Гемпширська і Аквітансько-Біскайська (рис. 7.5).

У будові платформи значне місце займають грабени субмеридіонального, рейнського, напрямку (Рейнський, Ронськнй і Лиманський). З Альпійським складчастим поясом платформа з’єднюється передовими прогинами.

Друга молода, епігерцинська, платформа— Мізійська—знахо­диться між Балканами і Карпатами і являє собою продовження Скіфської плити. Виступ палеозойського фундаменту останньої прослідковується в Добруджі (рис. 7.6).

Рисунок 7.5 – Тектонічна схема Західноєвропейської плити

Рисунок 7.6 – Тектонічна схема Мізійської плити

1 – Балкани, 2 – Передбалканська складчаста зона, 3 – кристалічні породи південних Карпат, 4 – мезозойські відклади Карпат, 5 – Флішова зона Східних Карпат, 6 – Північноболгарське підняття, 7 – Олтенський структурний поріг, 8 – Ломська западина, 9 – Варненська западина, 10 – розломи, 11 – Жіуолтське блокове підняття, 12 – антиклінальні лінії, 13 – границі тектонічних елементів

Корисні копалини.

На території Західноєвропейської плити є крупні родовища нафти і газу (Франція, Аквітанський нафтогазоносний басейн, Німеччина), кам’яного (Добруджа) і бурого вугілля (Німеччина, Франція), руд заліза (Франція, Болгарія), марганцю (Болгарія), благородних металів (Чеський масив), хрому, бокситів (Франція), міді, цинку, олова, ртуті, піриту, бариту, калійних солей.