Стандартизація та сертифікація продукції

У процесі виробництва матеріалізуються елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Але визначальними елементами, які впливають на процес постійного забезпечення виробництва й постачання на ринок конкурентоспроможної продукції є стандартизація та сертифікація виробів. Отже, розвиток виробництва, торгівлі, суспільства в цілому неможливий без запровадження технічних законодавчих та нормативних документів, які забезпечують підвищення технічного рівня та якості продукції на всіх стадіях її існування.

Стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального й багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі й сприяння науково-технічному співробітництву.

Ця діяльність спрямована на розв’язання реально існуючих або потенційних завдань.

Існують різні рівні стандартизації:

1) міжнародний – участь у стандартизації є відкритою для відповідних органів усіх країн. Результатом роботи декількох суверенних держав є міжнародний стандарт ISO, прийнятий Міжнародною організацією зі стандартизації;

2) регіональний – участь у стандартизації є відкритою для відповідних органів країн лише одного географічного або економічного регіону;

3) національний – стандартизація здійснюється на рівні однієї конкретної країни;

4) державна система стандартизації – визначає основні цілі й принципи управління, форми і загальні організаційно-технічні правила виконання усіх вимог роботи із стандартизації;

5) адміністративно-територіальний – стандартизація здійснюється в адміністративно-територіальній одиниці;

6) галузевий – стандартизація спрямована на сукупність взаємопов’язаних об’єктів стандартизації окремої галузі виробництва;

7) стандартизація на підприємстві, науково-технічних та інженерних товариств і спілок.

Об’єкт стандартизації – предмет (продукція, товар, процес, послуга та ін.), що підлягає стандартизації. Стандартизація може стосуватися як об’єкта в цілому, так і його складових.

Об’єктом стандартизації, або предметом, який підлягає стандартизації, є:

а) об’єкти організаційно-методичного і загально-технічного характеру й призначення:

- організація робіт із стандартизації;

- термінологічні системи у різноманітних сферах знань і діяльності;

- класифікація і кодування техніко#економічної й соціальної інформації;

- системи й методи забезпечення й контролю якості (вимірювання, аналіз);

- методи випробування;

- метрологічне забезпечення;

- вимоги до техніки безпеки;

- системи технічної та іншої документації загального застосування;

- єдина технічна мова;

- система величин і одиниць;

- типорозмірні ряди і типові конструкції виробів;

- інформаційні технології;

- достовірні довідкові дані про властивості речовин і матеріалів;

б) продукція міжгалузевого (виробничо-технічного) призначення та широкого вжитку;

в) складові елементи народногосподарських об’єктів державного значення;

г) об’єкти, елементи державних соціально#економічних і державних науково-технічних програм.

Відносно продукції стандартизація охоплює:

- встановлення одиниць вимірів, термінів і позначень;

- встановлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів й комплектуючих виробів, а також виробничих процесів;

- формування вимог, що забезпечують безпеку праці та життя людей, а також збереження матеріальних цінностей;

- розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

- формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю;

- створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Стандартизація як наука пов’язана з розробленням нормативної документації та контролем її дотримання у практичному застосуванні. Основні нормативні документи зі стандартизації:

- стандарт (СТ) – нормативний документ, розроблений, як правило, за відсутності протиріч із суттєвих питань у більшості заінтересованих сторін і затверджений відповідним органом, в якому викладено для загального і багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи, характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі;

- технічні умови (ТУ) – нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги;

- тимчасові технічні умови (ТТУ) – документ на випадок відсутності ТУ, що надає дозвіл для тимчасового використання у системі.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації – ІSО, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку.

Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, має бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІSО серії 9000, 14000 або 2100.

Найважливішим фактором для підприємства поліпшення продукції та діючого механізму управління її якістю, що дає можливість об'єктивної оцінки її конкурентоспроможності, придатності, відповідності вимогам екологічної чистоти є сертифікація. Відповідно, у конкурентному середовищі міжнародного ринку сертифікація товарів і послуг набуває дедалі більшого значення.

Сертифікація – комплекс процедурних заходів, здійснюваних послідовно й систематично з метою підтвердження незалежними органами відповідності виробів вимогам стандартів та технічним умовам.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов’язкову та добровільну. Вона здійснюється уповноваженими органами із сертифікації – підприємствами, установами, організаціями з метою:

- запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

- сприяння споживачам у компетентному виборі продукції;

- створення умов суб’єктам підприємницької діяльності для міжнародного економічного, науково-технічного співробітництва та міжнародної торгівлі.

Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може здійснюватися на відповідність продукції вимогам, не віднесеним актами законодавства та нормативними документами до обов’язкових, з ініціативи виробників, продавців, споживача та інших замовників.

Державну систему сертифікації створює Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, який організує та координує такі роботи:

- визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації України;

- затверджує перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, та визначає її запровадження;

- призначає органи із сертифікації;

- акредитує органи із сертифікації та випробувальні лабораторії (центри), атестує експертів-аудиторів;

- установлює правила визначення сертифікатів інших країн;

- розглядає спірні питання з випробувань і дотримання правил сертифікації продукції;

- веде Реєстр державної системи сертифікації.

До системи Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики належать такі організації та підприємства: Державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ», м. Київ); Державне підприємство «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів»; Національний науковий центр «Інститут метрології» (ННЦ «Інститут метрології», м. Харків); Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем» (ДП «НДІ «Система», м. Львів); 28 державних центрів стандартизації, метрології та сертифікації; 27 територіальних управлінь у справах захисту прав споживачів; інші.

Внутрівиробничий технічний контроль на підприємстві здійснює відділ технічного контролю (ВТК), головною задачею якого є забезпечення необхідного рівня якості, зафіксованого в нормативно-технічних документах, шляхом безпосередньої перевірки кожного виробу і цілеспрямованого впливу на умови і фактори, що його формують.

Особлива роль міжнародної стандартизації у забезпеченні якості продукції (послуг)полягає у тому, що вона створює єдину, зрозумілу у всіх країнах мову, за допомогою якої відображають нормативно-технічні засади та рівень якості на всіх етапах життєвого циклу продукції – від її створення до використання та утилізації.

Нині діють такі міжнародні організації зі стандартизації якості та сертифікації: Міжнародна організація зі стандартизації (ISO), Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК), Міжнародний союз телекомунікації, Європейська організація з якості, Європейська організація з випробувань і сертифікації, Міжнародна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації, Міжнародна асоціація якості, Український міжнародний фонд якості та ін.

Список рекомендованої літератури

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV зі змінами та доповненнями

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI

3. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР зі змінами та доповненнями

4. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. № 1560-XII зі змінами та доповненнями

5. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР зі змінами та доповненнями

6. Закон України «Про лізинг» від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР зі змінами та доповненнями

7. Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску» 08.07.2010 р. № 2464-VI

8. Гриньов А.В. Організація та управління на підприємстві. [Текст] : Навч.посіб. – Х.: Міст, 2004. – 289 с.

9. Економіка підприємства [Текст]: Навч. посіб. / Л.М. Тимошенко, О.В. Пирог, Л.І. Катан. – Д.: Зоря, 2008. – 276 с.

10. Економіка підприємства [Текст] : Навч. посіб. / за заг. ред. П.В. Круша. - К.: Ельга - Н - КНТ, 2007. - 780 с.

11. Економіка підприємства [Текст] : Навч.-метод. посіб. / М.В. Афанасьев, О.Б. Плоха. - Харків : ІНЖЕК, 2007. - 320 с.

12. Економіка підприємства (в питаннях і відповідях) [Текст] : Навч. посіб. - К.: ЦНЛ, 2007. - 212 с.

13. Економіка підприємства [Текст] : Навч. посіб. / В.І. Мацибора, В.К. Збарський, Т.В. Мацибора. - К.: Каравела, 2008. - 312 с.

14. Економіка підприємства [Текст] : Навч. посіб. / Н.І. Верхоглядова, Н.І. Ядранський, Н.А. Іваннікова. - К.: Видавничий дім «Професіонал», 2008. – 384 с.

15. Економіка й організація виробництва [Текст] : навч. посіб. у схемах, формулах і таблицях / І.І. Цигилик, О.І.Мозіль, Н.В. Кірдякіна. - К.: ЦНЛ, 2006. - 176 с.

16. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посіб. / за ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 457 с.

17. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посіб. / С.Ф. Покропивний, Г.О. Швиданенко, О.С. Федонін та ін. - К.: КНЕУ, 2000. – 328 с.

18. Організація виробництва: теорія і практика [Текст]: Підручник / І.Б. Гевко, А.О. Оксентюк, М.П. Галушак. - К. : Кондор, 2008. - 178 с.

19. Сазонець І.Л., Федорова В.А. Інвестування [Текст]: Підручник. – К.: ЦНЛ, 2011. – 216 с.

20. Щипанова О.В. Економіка підприємства : Управлінські аспекти [Текст]: Навч. посіб. – Д.: РВВ ДНУ, 2007. – 136 с.