Принципи цілісної системи неперервної освіти

Не може викликати заперечення той факт, що становлення і розвиток єдиної системи неперервної освіти - це складна комп­лексна проблема міжнаукового характеру. Для обгрунтованого вирішення вона вимагає залучення спеціалістів різних наук -філософів, соціологів, економістів, психологів, інженерно-тех­нічних працівників, діячів культури, мистецтва та ін.

Відомо, що цілі освіти ієрархічні, поліструктурні, різно­манітні. Вони залежать від соціально-економічних потреб су­спільства на кожному конкретно-історичному етапі його розвитку, з одного боку, та від мотивів, інтересів, запитів особистості - з іншого. Таким чином, освіта повинна мати властивість оператив­ної адаптивності, гнучкості та динамічності. Мається на увазі не лише прагматичне пристосування до суттєвих і перспективних потреб відповідної галузі виробництва, але й більш широке за­доволення різноманітних запитів та інтересів самої людини з ура­хуванням її індивідуальних властивостей і соціальних вимог.

Першочергове завдання сучасної педагогічної науки якраз і полягає втому, щоб, визнавши об'єктивне різноманіття, природний плюралізм цілей освіти, зробити наступний крок - показати, як у реаль­ному навчально-виховному процесі на кожному зі ступенів освіти реа­лізувати її, маючи на увазі не тільки формування відповідних знань, умінь та навичок, але й всебічний розвиток творчих можливостей, світоглядних і поведінкових якостей особистості.

Динамічність науково-технічного прогресу, зміна змісту, харак­теру праці, поява нових об'єктів і напрямків у всіх галузях діяль­ності людини передбачають систематичне оновлення, поповнення і перетворення знань, умінь та навичок, підвищення кваліфікації лю­дини. З цим пов'язана необхідність створення єдиної системи непе­рервної освіти.

Неперервна освіта - веління науково-технічної цивілізації, еволюційно-поступального розвитку суспільства. Під впливом цих факторів відбуваються величезні зміни в системі освіти. До тих, які мають міжнародне визнання, можна віднести такі положення:

• право на освіту в будь-якому віці;

• пріоритетне завдання освіти - забезпечити людину розумінням наукової картини навколишнього світу, знаннями, уміннями і навичками, необхідними для повноцінної творчої праці, яка б приносила задоволення життям у сучасному суспільстві;

• орієнтація при виборі змісту, форм та методів навчання на інтереси розвитку людини як особистості і як активного і компетентного суб'єкта різних видів діяльності;

• зосередженість діяльності всіх видів навчальних закладів на формуванні і збагаченні таких особистісно значущих якос­тей людини, як розвиток інтелектуального потенціалу співгромадян, громадянськість, мобільність, здатність до багатогранної участі у житті суспільства;

• освіта має забезпечити процес перманентності розвитку лю­дини, атому повинна стати природною основою, складовою їїспособу життя у будь-якому віці. За останні 20-25 років у більшості країн світу набувають практичного втілення ідеї неперервної освіти, які проголошують створення сприятливих умов для задоволення пізнавальних, про­фесійних, загальноосвітніх і культурних потреб особистості про­тягом усього життя.

На відміну від традиційної, неперервна освіта безпосеред­ньо звернена до людини, ії запитів, можливостей та інтересів, умов життєдіяльності.

Незважаючи на суперечності сучасної неперервної освіти (не­достатня дослідженість проблеми синтезу наукових знань та інте­грації наук як гносеологічної основи неперервної освіти; недостат­ня увага проблеми гуманізації життя та гуманітаризації вищої осві­ти; недостатня обізнаність із проблемою перманентної освіти, уже сьогодні вимальовуються контури системи освіти майбутнього, яка відкриє кожній людині широкі можливості для освітнього зростан­ня, саморозвитку, самовиховання впродовж усього життя, а також формування у кожної особистості невичерпного прагнення до са­мовдосконалення.

Розвиток і встановлення системи неперервної освіти перед­бачає реалізацію цілого ряду важливих принципів, які повинні лягти в основу формування нового професійного мислення пе­дагога. Учитель фактично визначає долю майбутнього поколін­ня, долю розвитку і реалізації інтелектуального потенціалу краї­ни. Йдеться про таку організацію підготовки, перепідготовки, вибір шляхів неперервного удосконалення і розвитку особис­тості, яка б цілеспрямовано формувала необхідний рівень усві­домлення нею своїх властивостей, професійних якостей, озбро­ювала її активними методами соціальної і навчально-виховної взаємодії.

Велике значення має розуміння того, що неперервна освіта -це не сума різних видів і форм освітніх закладів, що навчання пра­цюючих фахівців не можна розглядати лише як просте продовжен­ня базової освіти, викликане необхідністю. Неперервна освіта -єдина система, у рамках якої функціонування її елементів — це взаємозумовлений і підпорядкований загальним для всієї систе­ми цілям і завданням процес.

Неперервність має на увазі єдність, взаємозв'язок, взаємо­зумовленість, наступність цільових функцій усіх ланок, що скла­дають систему освіти. Неперервність у такому аспекті одночас­но передбачає дискретність системи освіти у просторово-часо­вому відношенні, її внутрішню диференційованість, відносну самостійність, стійкість компонентів, що її складають. Саме диференційованість, роздільність компонентів (підсистем) системи неперервної освіти складає необхідну умову того, щоб кожний із компонентів виконував певну функцію у складі цілого, неперервність створює передумову можливого доповнення, заміни та взаємозаміни окремих компонентів системи. Неперервність означає відносну стабільність системи. Неперервність забезпечує прин­ципову можливість переходу до нової якості, можливість інтенси­фікувати цей перехід. При цьому однією із принципових умов збе­реження та посилення цілісної системи неперервної освіти є на­явність і розвиток корелятивних зв'язків між підсистемами і в се­редині кожної з них.

Мова йде про те, що кожна підсистема повинна мати в струк­турі цілей, змісту тощо провідні й другорядні елементи, що мо­жуть виконувати названі умови. Неперервність цілісної системи освіти передбачає, що цілі, засоби, методи, організаційні форми кожної підсистеми повинні містити інваріантну частину, конкре­тизовану стосовно особливостей тієї чи іншої підсистеми.

У зв'язку із цим важливо ввести до категоріального апарату теоретичної концепції неперервної освіти категорію "інварі­антність". Врахування цієї категорії дозволяє намітити стратегію науково-педагогічного обгрунтування відповідних компонентів навчально-виховної системи. Природно, що цілі, засоби, мето­ди, організаційні форми навчання на кожному ступені для кожно­го профілю освіти суттєво відрізняються один від одного. Але є щось загальне, інваріантне у самому підході до обгрунтування цих компонентів.

Скажімо, у процесі обгрунтування цілей навчання можна орієнтуватись на прогностичну модель особистості випускника того чи іншого типу навчального закладу (Б.С. Гершунський), розробка змісту освіти повинна відбивати загальні, інваріантні положення дидактики про чотирикомпонентну структуру освіти (знання, умін­ня та навички, риси творчої діяльності, світоглядні та якісні показ­ники поведінки) (І.Я. Лернер, М.М. Скаткін), методи, засоби і органі­заційні форми мають максимально сприяти розвитку активності та самостійності учнів у процесі набуття нових знань, умінь, навичок і а ін. (В.В.Давидов).

Відбиваючи потреби сучасності та її яскраві тенденції, сама ідея неперервної освіти насамперед передбачає вдосконалення самої людини, збагачення її новими способами діяльності, новим став­лення до навколишнього світу та до самої себе. Пріоритетною є орієнтація на активне діяльнісне ставлення людини до навколишньо­го світу, створення передумов (зовнішніх і внутрішніх) для систе­матичного поповнення знань людини про закономірності розвитку природи і суспільства на підставі самостійного осмислення і осо­бистого життєвого досвіду, на формування її переконань, устано­вок, позицій, нового способу мислення. Неперервна освіта повинна забезпечити можливість кожній людині активно входити в життя, сприяти підвищенню рівня і систематизації загальної освіти, удос­коналювати функціональну освіту у всіх сферах духовного життя людини (а не тільки професійного).

Функціями неперервної освіти є: компенсуюча (ліквідація прогалин базової освіти), адаптивна (оперативна підготовка і пе­репідготовка в умовах змінної виробничої і соціальної ситуації), розвиваюча.

Неперервна освіта в її широкому розумінні не обмежується часом, термінами, простором, місцем і методами учіння; вона об'єднує всю діяльність і ресурси у сфері освіти і спрямована на досягнення гармонійного розвитку природного потенціалу осо­бистості і прогресу у перетворенні суспільства.

Неперервна освіта характеризується гуманізмом, демокра­тизмом (рівністю доступу), всезагальністю (включеністю всьо­го населення), інтеграцією (формальних і неформальних структур традиційного і нового типу), гнучкістю, варіантністю.

В основу побудови системи неперервної освіти слід поклас­ти такі передумови:

- різні, але адекватні для кожного члена суспільства мож­ливості отримання загальної і професійної освіти, що най­кращим чином відбивають його соціальні наміри, професійні інтереси та індивідуальні можливості у поєднанні з потребами суспільства, а також максимально задовольняють індивідуальні, духовні, інтелектуальні потреби у фізичному вдосконаленні;

- рівноцінність (у кращому випадку максимальна набли­женість) у часі навчання у різних навчальних закладах для отримання відповідного рівня освіти (професійного), а також наявність принципової можливості нетрадиційних шляхів одержання освіти (скажімо, екстернат) при обо­в'язковому забезпеченні належного рівня професійної компетентності;

- завершеність освіти на кожному рівні підготовки до про­фесійної діяльності, що забезпечує, з одного боку, рівень професійної компетентності, необхідний для активного вступу в трудову діяльність (швидку адаптацію), а з іншого боку - фундамент і "необхідність" для подальшого про­фесійного вдосконалення;

- гнучкість організаційних форм професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації (при відносній ста­більності організаційних структур різних типів навчальних закладів), їх спрямованість на вирішення освітніх завдань при максимальній економії ресурсів системи (інтеграція, центри колективного користування та ін.).

Природно, що вирішення освітніх та виховних завдань у системі неперервної освіти має базуватись на принципах сучасної педагогіки та психології.

Вищезазначене дає підставу розглядати феномен неперерв­ної освіти як один із провідних методологічних принципів цілісної дидактичної освіти в сучасних умовах, принцип пояснення, систематизації та структурування цілей, форм і методів виховання людини протягом усього її життя, реалізація якого створює надійні передумови всебічного гармонійного розвитку соціальної активності особистості. Інакше кажучи, концепція неперерв-ноїосвіти набуває значення провідного педагогічного чинника, що визначає стратегію розвитку цілісної системи освіти в сучасних умовах. Узагальнюючи все вищесказане, ми констатуємо: ця стратегія передбачає інваріантність таких принципів організації та функціонування цілісної дидактичної системи неперервної освіти:

• Гуманізація, що має на меті орієнтацію всіх підсистем (починаючи з дошкільної освіти) на формування різнобічне і гармонійно розвиненої особистості, на виховання розмаїття індивідуальностей, що передбачає діалогічність і диференціацію навчально-виховних систем, розгляд загаль­ної освіти як мети і засобу всіх підсистем, гуманізація навчальних дисциплін (природничо-наукових, соціально-культурних, технічних і технологічних циклів).

• Наступність як відбиття на кожному рівні освіти перспективних вимог наступних її ланок і системи освіти в цілому, розгляд кожного рівня освіти як моменту переходу від попереднього рівня до наступного (до майбутніх у цілому).

• Прогностичність. тобто орієнтація навчально-виховних цілей системи освіти не тільки на актуальні, але й на перс­пективні вимоги соціального замовлення і на актуальні та перспективні потреби, що розвиваються, і пізнавальні здібності самої особистості.

• Варіативність як можливість досягнення цілей освіти в різних формах і режимах (часових і просторових).

• Самостійність, деяка автономність кожної підсистеми, що має на меті точність, чіткість, діагностичність власних цілей і точність конкретизації інваріантів стосовно певного рівня освіти.

• Здатність до самоорганізації і саморозвитку, що виявляється в гнучкості та адаптивності навчально-виховних систем, у здат­ності перебудовуватись, переходити в новий режим функціонування залежно від обставин, що змінюються, а при необхідності - впливати на ці обставини, перетворювати їх. Природно, що перелік принципів організації та функціонування цілісної дидактичної системи неперервної освіти розглядається нами як відкрита система, тобто він може поповнюватись, змінюва­тись тощо. Реалізація цих принципів, звичайно, залежить від уміння сприймати тенденції розвитку суспільства, об'єктивну необхідність навчально-виховних систем, від уміння втілювати цю концепцію.