Школи народної церковної архітектури

Архітектура українських дерев’яних церков, хоч має багато спільних рис, що дозволяють ідентифікувати їх як саме як традиційні українські християнські храми, все ж має свої особливості в різних регіонах України. Ці особливості і відмінності пов’язані з різними історичними обставинами, із впливами архітектурних традицій сусідніх країн, з особливостями і ресурсами місцевих природних ландшафтів, та ін. Тому вчені-дослідники українського храмобудування за подібними стилістичними ознаками виділяють окремі групи храмів, які називають ”школами народного храмового будівництва. ” Є кілька таких класифікацій, зроблених різними вченими. Різниці в цих класифікаціях полягають переважно у назвах шкіл.

Як подає Ярослав Тарас у словнику-довіднику ”Українська сакральна дерев’яна архітектура,” ”школою народного храмового будівництва є сукупність історично усталених напрямків будівництва дерев’яних церков, які характерні для етнографічних районів України, опираються на традиційні прийоми і засоби архітектурного формування простору в дереві, є виявом релігійних, естетичних ідеалів та світогляду народу.” Дослідженнями українських дерев’яних церков в різний час займалися М.Драган, В.Січинський, М.Цапенко, П.Юрченко, Г.Логвин, І.Могитич, В.Завада, Л.Прибєга та ін. Процес дослідження триває досі, тому поділ української дерев’яної сакральної архітектурної спадщини на окремі стилістичні ”школи” не є остаточним, і може доповнюватися. На даний час, згідно найновішої класифікації, запропонованої проф. Я.Тарасом, він є таким:

1. Бойківська школа (Сколівський і Турківський р-ни Львівської та Великоберезнянський р-н Закарпатської областей). До неї відносять тридільні триверхі дерев’яні церкви, характерною стильовою ознакою яких є велика кількість ярусів-заломів на всіх верхах церкви. Кількість заломів іноді не є однаковою навіть на верхах тієї самої церкви. Таке роздрібнене горизонтальне членування верхів стало основною характерною рисою бойківських церков. Як пише Я.Тарас, ”Відрізняються церкви бойківські від середньо українських тим, що мають верхи менші і більше заломів, побудованих ”четверик на четверику”, ”восьмерик на восьмерику”. Західна частина верху часом служить за дзвіницю, орнаментація одвірків, їх конструкція несуть сліди готики”. (с.61) Цей тип храмів розвинувся у XVII - поч. XX ст. на землях, заселених бойками – давною українською етнічною групою.



 

2. Буковинська школа (Чернівецька область)

Основні риси: загальний силует церкви подібний до селянської хати (через що їх іноді називають «хатнього типу»; план тридільний; зовнішнє перекриття загальне для всіх трьох зрубів, чотирисхиле, високе, крите гонтом, - відсутнє окреме піддашшя, його заміняє винос даху, який опирається на сохи простого хатнього типу; внутрішнє перекриття окреме для кожного зрубу і не відповідає зовнішньому об’єму; вхід завжди з півдня.

Термін ”церква буковинського типу” вперше запровадив в науковий обіг та окреслив її типові риси Д.Щербаківський. Вважають, що основою цього типу церков є візантійсько-базиліканський тип церкви, що по-новому втілився у дереві. У ньому збереглися традиції давнього слов’янського будівництва на основі кліті, на якого нашарувався базиліканський тип. Щербаківський писав, що буковинський тип церкви «стоїть осторонь від відомих типів і відповідає т.зв. «клетским» церквам російської архітектури». Далі: «своєрідність буковинських храмів полягає в тому, що їх покрівля в пропорціях до зрубу поступово ставала все вищою і подекуди вдвоє перевищувала висоту зрубу»

 

3. Галицька школа (передгірні р-ни Львівської та Івано-Франківської областей)

За Логвином, це три- пятиверхі церкви, де середній верх дещо більший і підкреслює вісь симетрії; для них характерна наявність опасань, піддашшя, обшивка гонтою зрубу, розвинутий верх та пластичне трактування завершення зрубів. Наявність піддашшя і опасань надає церкві горизонтальних членувань, неповторної особливості будівлі.

Галицькій школі притаманні більш давні, архаїчні прийоми різьби, - «геометричні порізки, розетки або доріжка-рівець, що охоплює по краю одвірки, як у церквах у Дрогобичі, Городку, Топільниці, Кугаєві.»

До цієї школи відносяться церква св.Трійці в Жовкві, 1720р., церква св.Михайла в Кутах, 1697р., церква Різдва Богородиці в Кутах, 1750р., церква св..Юра в Дрогобичі, 1657р. І багато інших.

Немає досі однозначного трактування терміну «Галицька школа». Наприклад, П.Юрченко називав так всі деревяні церкви на території Галичини, за територіальною ознакою – «галицькі церкви».

4.Гуцульська школа – (південь Івано-франківської і Північний схід Закарпатської областей)

Характерні ознаки:

- хрещатий план;

- наявність одного верха, а іноді трьох чи навіть (зрідка) п’яти;

- центральний верх завжди вищий, ніж верхи над гранями рамен. Має восьмигранний барабан, покритий наметом, або наметовим з невеликим перехватом внизу, дахом;

- зруби на кожному рамені хреста перекриті коробовим склепінням під двосхилими дахами з більшим чи меншим причілком;

- всю церкву оперізує широке піддашшя.

І.Могитич вважав, що гуцульські хрещаті церкви почали свій розвиток від Воздвиженської церкви, збудованої в Манявському Скиті у 1919р.

 

5.Верховинська школа (високогірні райони Воловецький і Міжгірський в Карпатах).

Найвищу вежу зміщено з нави на бабинець, мають опасання і три зруби. Це одні з найстаріших церков.

 

6.Мармароська (Потиська) школа (Закарпатська область, район р.Тиса) (за Тарасом – «Закарпатська»)

Церква має одну гостро завершену вежу, багато спільного з Румунськими дерев’яними храмами.

«Сформувалася на загальноукраїнській основі упродовж багатьох століть під впливом готики, ренесансу, бароко та під дією природних та силових чинників.» (за Я.Тарасом)

Всі ці впливи проявилися у формах вежі-дзвіниці з декоративним підсябиттям над західним зрубом; у стильовому вирішенні веж, галерей і аркад, у перекритті нави напівциліндричними склепіннями.

Їх характеризують:

- дво-тризрубні, тридільні, прямокутні (близькі до квадрата) форми плану, де середній зруб більший за своїми розмірами від інших;

- наявність над західним зрубом (бабинцем) декоративної вежі-дзвіниці (з підсябиттям і без нього);

- ганки, аркади, галереї на різьблених стовпчиках, опасання;

- ступінчасті дахи над основними об’ємами (низенький над вівтарем, вищий над навою і бабинцем).

На Закарпатті збереглися найдавніші церкви України (ц. Св.Миколи в с.Середнє Водяне, 1428р., ц. Св.Миколи в с.Колодному, 1470р.) в них уціліли риси оборонних веж ХІІ-ХІІІст. та настінні розписи.

7. Лемківська школа - захід Закарпатської області і етнічні землі лемків у Словаччині та Польщі. 1920-1938рр. переважну більшість лемківських храмів було вивезено на територію. Словаччини, де вони є дотепер, і їх називають „українсько-русинські”

Це дво-тризрубна з тридільною організацією плану церква з квадратними дво- чи триступінчастими наметами, увінчана «куполами-баньками» над центральним та східним зрубами, а над західним – вежа-дзвіниця. Основною відмінністю від решти українських церков є асиметрична композиція верхів, з виразним спадом висот із заходу на схід. Від польських і словацьких храмів вона відрізняється ступінчасто-пірамідальною формою перекриття над центральним та східним зрубами, та завершення всіх трьох об’ємів верхами.

Лемківський тип зберігає традиційні для України трьохдільність, розташування зрубів на одній осі, та інші ознаки.

8. Лиманська школа(район Лиману на Слобожанщині)

Спільні прикмети:

- усі церкви лиманської школи хрещаті;

- план складається із центрального восьмигранника, до якого примикають з усіх чотирьох боків менші шестигранники;

- верхи церков дуже високі, складаються здебільшого з трьох або чотирьох восьмериків з чотирма або з п’ятьма заломами.

Будови переважно з другої половини 18ст. Назва надана вперше С.Таранушенком.

 

9. Подільська школа (південь Хмельницької та Вінницької областей), строгість і досконалість пропорцій, присадкуватий силует і шатрові покрівлі.

Має збільшені розміри по вертикалі за рахунок висоти зрубів, під банників, заломів, бань. Постановка восьмигранного барабана відбувається на спеціальному рубленому склепінню із трьох-пяти вінців – це особливість переходу від квадратного зрубу до верху. На поділлі будували церкви:

- хатнього типу (Успенія Богородиці в м.Чорткові, 17ст.

- триверхі (Хрестовоздвиженська в Камянець-Подільському, 17ст.

- пятиверхі (ц.Успення Богородиці в с.Яришів, 1768р.)

Триверхі церкви цієї школи мають верхи двох типів- чотирибічні і восьмибічні.

 

10. Полісько-Волинська школа (від Волинської обл. до Київської, обіймає, за Тарасом, історичну Волинь, а сучасні Волинську, Рівненську, ряд районів Львівської, Тернопільської, Хмельницької та Житомирської областей)

Це церкви дахового типу, тризрубні одно-триверхі, хрещаті пятиверхі. Вони мають компактний об’єм і присадкуваті пропорції, , а у верхах будівлі не буває більше двох заломів. Волинські церкви обшивались вертикальними дошками, а не гонтою, як галицькі чи гуцульські.

Відрізняються суворими формами, скупим зовнішнім оздобленням.

 

11. Наддніпрянська школа (центральні райони Придніпровя, з центром у Києві)

Характерні для цієї школи:

- тридільні і триверхі – сягають значної висоти, більшої за довжину споруди;

- у заломах переважають вертикальні розміри восьмериків і зрізаних пірамід, що надає верхам стрункості і величності;

- тридільні одноверхі церкви практично відсутні;

- хрещаті храми відомі одно-три і пятиверхі;

- основні об’єми зрубів однакової висоти, шия верхів різної висоти, середній залом значно перевищує бічні4

- опасання і піддашшя зустрічалися у 17ст., пізніше – рідко. Більшість їх у 19 ст. було знято.

За Логвином, «тип високого стрункого храму почав складатися на Придніпров’ї вже в 16 ст., як про це свідчить малюнок Межигірського монастиря (1651р.) Зображена там Спаська церква 1610-го р. будови має розвинуті у висоту зруби, опасання і барочний рисунок глав»

 

12. Сіверська школа (за Я.Тарасом – «Чернігівська»)

(Чернігівська і північ Сумської обл.)

17-18ст., коли столицями були Батурин і Глухів. Зведені за зразком місцевих кам’яних церков, що для України є рідкістю. Пятизрубні храми з домінуванням центральної вежі, складний профіль купола).

Церкви мають такі відмінності:

- за розміром значно більші, ніж на Правобережжі;

- переважають хрещаті з п’ятьма чи однією банею над навою;

- верх над центральним зрубом дуже високий, у пятибанних церквах бані над бічними зрубами малі;

- зруби прямокутні, шести-і восьмикутні, стіни сягають половини загальної висоти церкви, в окремих випадках перевищують;

- опасання великих розмірів;

- висотне і глибинне розкриття внутрішнього простору, різноманіття форм просвітів між зрубами;

П.Юрченко писав: «У великих дерев’яних церквах Чернігівщини організація внутрішнього простору була складнішою, оскільки потрібно було п’ять приміщень з високими верхами просторово обєднати в єдину композиційну систему… В кожній із чотирьох стін центрального зрубу були отвори, відкриті в бічні приміщення. Отвори робили у два-три яруси, причому нижній займав майже всю довжину стін середнього приміщення, а верхні були вужчі і мали вигляд фігурної вирізки в дерев’яній стіні. Це відповідало конструктивним вимогам, і разом із ступінчастими верхами давало цікаве просторове багатопланове вирішення інтер’єру. (церква в Пікулі, 17810р.)

 

 






Дата добавления: 2016-07-22; просмотров: 425; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2017 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.012 сек.