Форми і види кредиту

В залежності від об'єкту кредитування розрізняють грошову і то­варну форми кредиту.

В товарній формі кредитні відносини виникають між про­давцями і покупцями за умов отримання товару чи послуги покуп­цем з відстроченням платежу. Дана форма кредиту охоплює ко­мерційний кредит, який товаровиробники надають один одному у формі продажу товарів і наданні послуг з відстрочкою платежу. Регулюються відносини комерційного кредиту за допомогою век­селів та інших платіжних засобів. Погашення комерційного креди­ту здійснюється такими способами:

а) оплатою комерційного кредиту боржником за допомо­гою векселя;

б) шляхом передачі векселя іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ;

в) шляхом переоформлення комерційного кредиту у ба­нківський.

За суб'єктами кредитних відносин розрізняють чотири види кредиту:

комерційний кредит, який надається товаровироб­никами один одному у вигляді продажу товарів з від­строчкою терміну платежу, що оформляється пере­важно векселями;

банківський кредит надається банками, як правило, у грошовій формі. На кредитному ринку банки висту­пають одночасно і кредиторами і позичальниками;

державний кредит надається юридичними та фізич­ними особами державі в особі її центральних (казна­чейство, міністерство фінансів тощо) та місцевих ор­ганів влади. Реалізується державний кредит у формі емісії та розміщення державних позик;

міжнародний кредит надається у формі позичкових капіталів однієї країни іншій у тимчасове використан­ня на засадах поворотності, строковості, платності. Суб'єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні кредитно-грошові орга­нізації.

За рівнем розвитку і обсягами провідним видом кредиту в ринковій економіці є банківський кредит. З відомих різновидів до­цільно розглянути таку класифікацію банківських кредитів.

 

 

Види класифікації Види банківського кредиту
За призначенням • на виробничі цілі (юридичним особам під заставу основних засобів і обігових коштів) • споживацький кредит (фізичним особам)
За строками користу­вання • короткострокові (до 1 року) • середньострокові (до 3 років) • довгострокові (понад 3 роки)
За формою забезпе­чення • забезпечені заставою (майном, цінними па­перами, майновими правами) • гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи) • з іншим забезпеченням (поручительське свідоцтво страхової кампанії) • незабезпечені (бланкові)
За ступенем ризику • стандартні • нестандартні • сумнівні • незабезпечені • безнадійні

 



В умовах ринкової економіки основними видами матеріа­льного кредиту є вексельний і лізинговий кредит.

Вексельними кредитами реалізуються ділові угоди шля­хом видачі векселів у розрахунок за поставлені у кредит" товари, надані послуги чи виконані роботи. Провідними формами вексельного кредиту є: по-перше, отримання банківсь­ких векселів і наступні розрахунки за їх допомогою; по-друге отри­мання грошей під заставу векселів; по-третє, дисконт векселів у банках та ін. Головними перевагами вексельного кредиту є його нижча вартість і спрощений механізм отримання.

Лізинговий кредит - це відносини між незалежними осо­бами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансу­вання набуття рухомого і нерухомого майна на певний строк. Він охоплює участь трьох суб'єктів: ринкові відносини підприємств, що виготовляють обладнання; орендодав­ців (лізингові компанії); орендарів (підприємства й організації, які отримують у свій оборот матеріальні цінності на певний час. З цих позицій лізингові угоди є своєрідною формою фінан­сування капітальних вкладень, які можуть поділятися на два види:

1) Оперативний лізинг,що передбачає використання машин, обладнання тощо з неповною його окупністю. В свою чергу оперативний лізинг охоплює наступні рі­зновиди:

рейтинг - короткострокові угоди оренди строком від одного дня до одного року без права наступно­го придбання орендованого майна;

хайринг - середньострокова оренда, що передба­чає здачу майна в найом від одного року до трьох. Цим передбачається багаторазова передача май­на, машин і обладнання від одного орендаря до іншого аж до завершення повної амортизації.

2) Фінансовий лізинг- оренда з виплатою протягом то­чно визначеного періоду сум повної амортизації капі­тальних вкладень і отримання належного прибутку орендодавцем. Особливості взаємозв'язків між учасниками лізингового кредиту розкриває схема.

Розширення кредитування в процесі зростання збуту за­безпечує факторинг.

Факторинг- це різновид товарно-комісійних операцій, пов'язаних з кредитуванням обігового капіталу клієнта, що вима­гають інкасування його дебіторської заборгованості, кредитування і гарантію від кредитних і валютних ризиків.

Форфейтинг- це безоборотний дисконт пакету векселів однієї дати видачі, але різних строків погашення, шляхом купівлі їх коме­рційним банком у експортера. Пред'явника векселів для безобо-ротного їх врахування і отримання дисконтової суми, називають форфетистом, а банк – форфетором.

В залежності від форми і порядку оформлення кредитних відносин провідні ви­ди кредиту і механізми їх дії аналізуються так.

Аналіз форм і видів кредиту має охоплювати специфіку їх використання, переваги і недоліки застосування, інфраструктуру реалізації, взаємодію із загальною системою кредитних відносин.

Теорії кредиту

Натуралістична теорія склалася як результат дослі­джень класиків економічної теорії А.Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Суть натуралістичної теорії кредиту характеризують такі положення:

• об'єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних матеріальних цінностей, які можуть бути позичені одним учасником економіч­них відносин іншому. Тобто кредитуванню підля­гають негрошові ресурси;

• кредит - це рух лише натуральних благ, тому кре­дитуванню підлягають лише існуючі в даному сус­пільстві цінності. Тому кредит є способом їх пере­розподілу;

• позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речовій формі;

• кредит здатний виконувати лише пасивну перерозподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;

• банки виступають лише посередниками у кредиті, їх роль зводиться спочатку до акумулювання віль­них коштів, а потім до їх розміщення у позику.

Отже, прихильники натуралістичної форми теорії кредиту активно сприяли вдосконаленню теорії і практики кредиту. Водно­час, цей підхід мав багато суттєвих недоліків. Зокрема:

• не до кінця було з'ясовано особливості позичково­го капіталу та його відмінності від реального капі­талу;

• нагромадження позичкового капіталу помилково розглядалося як відображення реального капіталу;

• визначаючи похідний характер кредиту від вироб­ництва, А.Сміт і Д.Рікардо не зрозуміли його зворо­тний вплив на сферу виробництва, не з'ясували оборот реального капіталу;

• одностороннім був підхід до банків лише як посередників, що не дозволило з'ясувати їх активного впливу на процес відтворення;

• помилковим було тлумачення суті процента, який виводився з норми прибутку, та ігнорування зале­жності процента від зміни попиту на позичковий капітал, його пропозиції та відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон'юнктури.

Оскільки вказані обмеження можливості кредиту супере­чили реальній активній ролі банків у грошово-кредитній сфері, з'явилися нові теорії, в тому числі експансіоністська відтворювальна і фондова, які склалися на основі капіталотворчої теорії кре­диту.

Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як нагромадження капіталу. Осно­воположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст Дж.Ло (1671-1729). Він обґрунтував ідею, що кредит не залежить від процесу відтворення. Йому належить вирішальна роль в економіці. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей, Дж.Ло пропонував емітувати в обіг незабезпечені нерозмінні грошові зна­ки і з їх допомогою в короткий термін часу збагатити країну. Але, реалізуючи цю ідею на практиці, Дж.Ло привів свій банк до краху, а саму ідею капіталотворчої теорії дискредитував.

Проте з розвитком кредитної системи ідеї капіталотворчої теорії відродилися. Ідеї Дж.Ло далі розвивали Г.Маклеод, Й.Шумпетер, А.Ган та інші, які кредит вважали безмежним, а тому безмежним нібито є і капітал та депозити, які він створює. Інфля­ційний кредит нібито і є рушійною силою відтворення й економіч­ного зростання.

На думку Г.Маклеода, кредит не створює капітал, а сам є капіталом, і то продуктивним капіталом, оскільки дає прибуток у вигляді процента. Банки становлять собою «фабрики кредиту» та створюють кредит, а отже, і капітал. Тому між емісійними банками і депозитними суттєвої різниці немає. Якщо перші здійснюють кре­дитування за рахунок готівкової емісії, то другі за рахунок емісії депозитної.

Аналіз цих та інших концепцій послідовників капіталотвор­чої теорії слід сприймати критично. Зокрема:

• помилковим було ототожнення Г.Маклеодом кате­горій кредиту, грошей і капіталу, кредиту і грошей з багатством;

• розміри банківського кредиту визначаються умо­вами суспільного відтворення, а не обсягами позичкових операцій банків, як це твердили прихильни­ки капіталотворчої теорії.

Помилковість концепцій капіталотворчої теорії підтверди­ла й Велика криза 1929-1933 pp.

Водночас капіталотворча теорія мала і свої позитивні сто­рони, її положення:

• стимулювали розвиток теорії кредиту та застосу­вання напрацьованих ідей у практиці;

• Дж.Кейнс та його послідовники ідеї капіталотворчої теорії застосували для обґрунтування принципів кредитного регулювання економіки, ліквідації кризи і безробіття за допомогою втручання в економічні процеси емісійного банку й уряду. Посиленням кредитної експансії вони прагнули збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу;

• в кінцевому рахунку за допомогою зниження норми позичкового процента можна відповідно розширити інвестиції, стимулювати зростання виробництва і споживацького попиту, а відтак - зменшити безро­біття.

Відсоток за кредит

Процент за кредит або позичковий процент (від лат. «pro centum» - на сотню) означає плату позичальника у боргових (кре­дитних) відносинах за надані в позику гроші чи матеріальні ціннос­ті. Процент належить до числа категорій товарного виробництва, яке і визначає суть кредитних відносин. Величина норми процента відображає економічні відносини між власником позичкового капі­талу і підприємцем, який прибутково використовує у своєму обо­роті чужу власність, і становить собою ціну капіталу, що взятий у кредит.

Норма процента (N) розраховується за формулою:

Норма процента - динамічна величина, що залежить насам­перед від середньої в даній країні норми прибутку як міри прибут­ковості калітальних вкладень у виробництво. Дж.Кейнс суть про­цента розглядав як «плату за розставання з ліквідністю», а величина по­зичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох факторів: 1) прямо пропорційна перевагам ліквідності; 2) обернено пропорційна кількості грошей, що пере­бувають в обігу.

Реальна динаміка норми позичкового процента визнача­ється дією ринкового механізму і, насамперед, законами попиту і пропозиції кредитних ресурсів та державним грошово-кредитним регулюванням економіки.

Як правило, середня норма процента не перевищує норми прибутку. Зокрема, середня норма прибутку становить максима­льну межу норми прибутку. Мінімальної межі норми процента не визначають. Водночас її розмір має покривати витрати кредитора, пов'язані з даною кредитною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід. Загалом, розмір процентної стави за кредит на макроекономічному рівні залежить:

Фактори Наслідки впливу чинників
Попит і пропозиція кредитних ресурсів на кредитному ринку Підвищення попиту викликає підвищення процентної ставки. Але міжбанківська конкуренція нівелює про­центну ставку в країні
Рівень інфляції Підвищення темпів інфляційного процесу викликає збільшення плати за кредит, оскільки зростають ризи­ки втрат кредитора
Рівень облікової ставки національного банку Основу розміру процентної ставки кожного банку складає величина облікової ставки національного бан­ку
Розмір кредиту За великими кредитами розмір процентної ставки має бути меншим, бо питома вага витрат банку за такими кредитами відносно менша, ніж за малими
Термін користування кредитом Чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки зростає фактор ризику і вищою є вартість довгострокових ресурсів кредитора
Рівень ризику Позички з вищим ризиком надаються під вищі проце­нти, щоб компенсувати кредиторові премію за ризик

Вказані чинники важливо враховувати на макро- і мікроекономічному рівні. Розмір процентної ставки на макроекономічному рівні залежить від попиту і пропозиції, які склалися на креди­тному ринку, стабільності монетарного ринку в країні, рівня облі­кової ставки національного банку. Як правило, комерційні банки за основу позичкового процента беруть облікову ставку національно­го банку з додачею маржі. Маржа(від франц. marge - край) - різ­ниця між процентною ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку сплачує банк за куплені ресурси. На розмір процентної ставки на мікроекономічному рівні впливають: мета використання кредитних ресурсів, розмір креди­ту, термін його використання та ступінь ризику. Розрізняють переважно два види норми процента за кре­дит:

1) ринкову, котра складається під дією кон'юнктури монетарного ринку;

2) середню норму процента, що складається на монетарному ринку за певний період.

Застосовуються процентні ставки фіксовані (постійні), які протягом певного періоду не змінюються, і плаваючі (змінні). Час, впродовж якого процентна ставка залишається незмінною, називають процент­ним періодом.

Проблема захисту позичкового капіталу особливо актуа­льна в періоди економічної нестабільності й інфляції. Ось чому потрібно відслідковувати номінальну і реальну процентні ставки. Номінальна процентна ставка- це ціна грошової позики, що ви­значається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тис­ком інфляційного процесу. Реальна ставка процентавизнача­ється шляхом порівняння між собою товарних еквівалентів з ура­хуванням інфляційного впливу. Розраховується вона за форму­лою:

де R - реальна процентна ставка; N- номінальна процентна став­ка; Р - річне зростання цін.

Якщо процентна ставка за кредит нараховується частіше, ніж за рік, то річна процентна ставка обчислюється за формулою:

де т - кількість разів нарахування процентів протягом року.

Норма позичкового процента за кредитами обчислюється за формулою:

де Н - норма позичкового процента; Д - дохід, отриманий на по­зичений капітал; К- сума наданого кредиту.

Депозитна ставка на основі простих процентів розрахову­ється так:

де К - розмір плати за користування коштами; С - сума депозиту чи кредиту; Т- термін користування грошима (у днях); Я- процен­тна ставка.

Дана формула ефективно використовується для обрахун­ків короткострокового депозиту. Для нарахування заощаджувальних вкладів довготермінового зберігання вживається формула:

де FV- розмір плати за користування коштами; Р - сума наданих коштів; R - процентна ставка; п - кількість періодів.

Простий процент нараховується за початковим вкладом у кінці одного банківського терміну. Його обчислення виконується на основі такої формули:

де Ро - початкова сума вкладу; п - кількість нарахувань у роках; R - ставка процента (десятковий дріб).

Складні проценти нараховуються з урахуванням наро­щення суми у попередньому періоді. Для цього використовується така формула:

Ставка процента реальна (R) розраховується за формулою:

де N- номінальна річна процентна ставка, %; Р - річне зростання цін, %.

Якщо проценти нараховуються частіше, ніж раз на рік, то ставка процента реальна обчислюється за формулою:

де m - кількість разів нарахування процентів протягом року.

Кредитні системи






Дата добавления: 2016-07-22; просмотров: 224;


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2017 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.02 сек.