Сила і безсилля рефлекторної теорії

<14 15 16 17 18 1920>

Рефлекторна теорія була сформульована в остаточному вигляді І.П.Павловим на початку нашого століття. Вона відіграла велику роль у вивченні функцій нервової системи і особливо вищої нервової діяльності людини і тварин, бо розкрила механізми рефлексів (умовних і безумовних), пояснила процеси навчання і цілий ряд інших процесів вищої нервової діяльності. Однак сьогодні переднаукою про нервову систему, перед фізіологією вищої нервової діяльності постав цілий ряд проблем, які рефлекторна теорія неспроможна пояснити. Згадаймо парамецію, здатну до вироблення умовних рефлексів і здійснюючу безумовні рефлекси, або таксиси. Де тут рефлекторна дуга, де її нейрони – доцентрові, вставні та відцентрові? Або прояви мотивів вищого порядку, розумова діяльність, свідомість, довільні рухи у людини та тварин? Описати природу та пояснити механізми цих феноменів за допомогою рефлекторноїтеорії неможливо. Таким же чином неможливо описати процеси, що відбуваються в атомі, чи на величезних відстанях у Всесвіті за допомогою законів механіки Ньютона та геометрії Евкліда. Це стало можливим лише за допомогою теорії відносності А.Ейнштейна та геометрії М.Лобачевського. Отже біологія чекає на свого Лобачевського, чи Ейнштейна.

10.3. Декілька кроків “за обрій”

Перш ніж ступити на обіцяну доріжку “за обрій” офіційної консервативної науки, наведу ще деякі факти. У корі великого мозку людини нараховується біля 18 млрд. нейронів, із яких функціонуючими виявлено всього не більше 10%. І ще: в головному мозку є численні структури, функцій яких наука поки-що не знає. Але природа у всьому доцільна – не створює нічого зайвого і не підтримує його в “доброму здоров’ї”. Отже і не працюючі на перший погляд клітини кори великого мозку (90%) і непізнані поки-що мозкові структури виконують в організмі людини якісь функції. Які ж функції виконують ці загадкові структури головного мозку та більшість нейронів його кори? Почнемо здалеку. Під час Другої світової війни наш земляк ембріолог О.Г.Гурвич публікує книгу “Теорія біологічного поля“, в якій на основі 30-річних експериментів і спостережень стверджує наявність у живих організмів біологічного поля невідомої поки що природи. Невдовзі після 2-ї Світової війни американський психолог Л. Рон Хаббард засвідчує наявність у людини позасвідомої пам’яті про події, які мали місце поряд матері задовго до народження цієї людини. Місце знаходження такої пам’яті вчений назвав реактивним розумом, природу якого він заповів вивчити майбутнім дослідникам. Тоді ж, незалежно від нього, наявність такої пам’яті підтвердили С. Грофф (Чехословаччина) та Ф. Лейк (Великобританія). У 50-х роках 20-го століття російське подружжя Кірліан, техніки фізіотерапевтичного кабінету лікарні, розробляє технологію і здійснює фотографування цього поля, точніше не поля, а наслідків його впливу на молекули повітря. Навколо живих об’єктів видно ніжне свічення різноманітних відтінків. Цікаво, що живі об’єкти з видаленими частинками їх тіла зберігають контури свічення неушкодженого тіла. У 60-ті роки французький зоолог Р.Шовен виявляє здатність людської думки впливати на перебіг радіоактивного розпаду. До цього швидкість розпаду радіоактивних елементів вважали сталою величиною за будь-яких умов. Пізніше цілий ряд дослідників – наших сучасників в Україні та Росії засвідчили подібний вплив свідомості людини на роботу дозиметрів, терморезисторів, на рH води та її щільність, на швидкість поділу клітин. До речі, два професора УМСА, фізіологи С.А.Губкін–Матейскі та В.П.Міщенко в експериментах показали вплив біополя людини (долоні) на швидкість зсідання крові, кількість лейкоцитів та еритроцитів у крові, на перебіг ряду захворювань лабораторних тварин і людини, який завершувався одужанням. У 80–90 роках американські та французькі медики за допомогою апаратури УЗО спостерігали поведінку людського плоду в утробі матері. Вони показали наявність у 4-місячного плоду свідомості. Згадаймо: кора великого мозку на цей час гладенька, хоча всі відділи головного мозку сформовані, але розвиток їх ще не завершений, що здійснюється лише на 6-му місяці. Кількість синапсів незначна. Плід такого віку має почуття смаку, непогану пам’ять (здатен запам’ятовувати слова, фрази; зафіксовано випадок, коли 2-річна француженка розуміла англійську мову, оскільки її мати під час вагітності працювала в американській фірмі), чує музику і реагує на неї (не любить важкого року, дуже любить музику Вівальді), реагує на світло (освітлювання живота матері – стан втечі, перевертається, заплющує очі), на слова батьків, звернені до нього. На фізичні травми матері плід реагує вже з 2-го місяця ембріонального розвитку. Згадаймо, що в цей період головний мозок ембріона людини має вигляд всього лиш 5-ти мозкових пухирців. І, нарешті, уривок із древнього східного манускрипту: ”Дух отримує зв’язок з плодом в момент зародження. Він починає входити з 4-го місяця, коли формуються перші нервові та мозкові канали. Остаточне оволодіння тілом відбувається на 7-му році життя дитини”.(Листи О.Реріх. – Т.1. – С. 155). Крім того, східна езотерична (закрита, таємна) наука стверджує, що енергетичний центр пам’яті та розумової діяльності розташований у людини поблизу щитоподібної залози, а центр довготривалої пам’яті (у першу чергу, пам’яті про попередні втілення) – над сонячним сплетінням. Ці центри мають не матеріальну а польову природу.