КОЛІЗІЙНІ ПИТАННЯ ДЕЛІКТНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

 

Вибір закону в сфері зобов'язань із правопорушень (деліктних зобов'язань) приводить до встановлення права, яким регулюються підстави й межі деліктної відповідальності і яке звичайно йменують статутом деліктного зобов'язання. Цей статут у різних країнах не однаковий.

Основним колізійним критерієм у цій області є принцип закону місця заподіяння шкоди (lex loci delicti). Із цього принципу виходить законодавство ряду країн. Так, Закон про міжнародне приватне право Угорщини 1979 року встановлює наступні правила: 1) до відповідальності за шкоду, заподіяна поза договором, якщо даний закон не передбачає інше, застосовується закон, що діє в місці й під час дії або бездіяльності особи, що причинили шкоду; 2) якщо це більш вигідно для потерпілого, те варто керуватися законом держави, на території якого наступила шкода; 3) якщо місце проживання заподіювача шкоди й потерпілого перебуває в тому самому державі, варто застосовувати закон цієї держави; 4) якщо за законом місця здійснення дії або бездіяльності особи, що викликали шкоду, умовою відповідальності є провина, здатність до винної дії може бути встановлена або за особистим законом заподіювача шкоди, або за законом місця здійснення правопорушення.

Закон Югославії 1982 року виходить із місця заподіяння шкоди. При цьому допускається застосування як закону місця здійснення дії, що заподіяла шкоду,, так і закону місця настання шкідливих наслідків (з обліком того, який закон більше сприятливий для потерпілого). Однак ці правила застосовуються тоді, коли в конкретному випадку не було передбачене інше.

Спеціальна колізійна прив'язка встановлена в законах ВР і колишньої Югославії для визначення протиправності діяння. Угорський суд, згідно § 34 закону 1979 року, не вправі встановити відповідальність за таке поводження, що за угорським законом не є протиправним. Згідно ст. 28 югославського закону, питання про те, чи протиправно діяння, вирішується по праву місця здійснення дії або місця настання його наслідків; у випадку здійснення дії в декількох місцях досить застосувати право якого-небудь одного з місць, де діяння зізнається протиправним.



Відносно деліктних зобов'язань у КНР діє закон місця здійснення протиправного діяння. Якщо громадянство заподіювача шкоди й потерпілого збігається або вони перебувають у тому самому державі, то може застосовуватися закон громадянства сторін або закон місця перебування. Якщо дія, зроблена за межами КНР, не розглядається законом КНР як протиправне, воно не служить підставою для виникнення деліктного зобов'язання (ст. 146 Загальних положень цивільного права 1986 р.).

У договорах про правову допомогу, ув'язнених СРСР із іншими країнами, є колізійні норми про деліктну відповідальність (ст. 33 договору зі Угорщиною, ст. 41-а договору з Польщею, ст. 38 договору із Чехословаччиною). Ці норми передбачають застосування права країни, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Виключення із цього загального правила передбачені для випадків, що коли заподіяла шкода й потерпілий є громадянами того самого договірної держави. У цих випадках підлягає застосуванню закон країни громадянства.

Таким чином, при рішенні колізійного питання стосовно до деліктних зобов'язань здійснюється вибір між двома основними варіантами: застосуванням права країни здійснення шкідливої дії або країни потерпілого, тобто особи, якому була заподіяна шкода. Традиційно застосовується закон місця заподіяння шкоди, однак застосування цього принципу по законодавству ряду країн коректується можливістю застосування права країни потерпілого, якщо воно надає кращі можливості відшкодування шкоди.

Більше складна ситуація виникає у випадках, коли шкідлива дія відбувається в одній державі, а результат настає в іншій державі (забруднення навколишнього середовища, аварія на атомній електростанції). При відсутності міжнародної угоди в потерпілих, що перебувають у різних країнах, залишається лише можливість звертатися з позовами про відшкодування шкоди у свої вітчизняні суди, що з ряду причин не може бути реалізовано.

Багатосторонні угоди (Паризька конвенція про відповідальність відносно третіх осіб в області атомної енергетики 1960 р. Брюссельська угода про відповідальність власників атомних судів 1962 р. і Віденська угода про цивільно-правову відповідальність за ядерний збиток 1963 р.) виходять із принципу компетентності судів країни, у якій відбулася відповідна дія. При цьому повинне застосовуватися право країни суду. У Віденській угоді 1963 року більш чітко визначено, що підлягає застосуванню право країни суду, "включаючи правила цього права, що відносяться до колізійного права" (тобто, іншими словами, передбачається й застосування колізійних норм права країни суду). Багато держав, у тому числі й СРСР, не приєдналися к. цим угодам. Є й окремі двосторонні угоди із цих питань. Так, згідно ст. 3 Угоди між ФРН і Швейцарією про відповідальність перед третіми особами в області атомної енергетики від 22 жовтня 1986 р., передбачена виняткова підсудність для розгляду таких позовів судів країни місця здійснення дії".

 

2. ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ В УКРАЇНІ

 

Цивільне законодавство встановлює, що "права та обов'язки сторін по зобов'язаннях, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, визначаються по праву країни, де мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди". Те ж відзначено в Законі України про міжнародне приватне право.

При цьому іноземне право не застосовується, якщо дія або інша обставина, що служить підставою для вимоги про відшкодування шкоди, по нашому законодавству не є протиправним. Це правило відбило практику судів, що склалася при розгляді справ про заподіяння шкоди. Ця практика незмінно виходила з того, що правовідносини сторін по зобов'язанню, якщо шкода заподіюється на території СРСР, регулювався радянським законом незалежно від громадянства заподіювача шкоди й потерпілого. Так, радянська громадянка Н. була збита в одному з міст Київської області автомашиною "Форд", що належав американському туристові. У цьому випадку виникло зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

При стягненні збитку з іноземця (іноземної юридичної особи), що причинили шкоду нашим громадянам, може мати місце відшкодування збитку не заподіювачем шкоди, а страховою організацією в чинність договору страхування громадянської відповідальності. Таке страхування здійснюється спеціальною організацією - акціонерним товариством "Індержстрах". Наприклад, "Індержстрах" був страхувальником громадянської відповідальності влаштовувачів однієї з іноземних виставок у Москві. Коли на виставці була заподіяна шкода здоров'ю нашого громадянина інженера Щ., "Індержстрах" відшкодував збиток, що виник у результаті втрати частини заробітку потерпілого за час його хвороби.

Відповідно до українського законодавства, у випадку смерті потерпілого право на відшкодування збитку мають непрацездатні особи, що складалися на втриманні померлі або мали до дня його смерті право на одержання від нього змісту, а також дитина померлого, народжений після його смерті.

У радянській літературі у зв'язку з розглядом справ такого роду відзначалося, що кваліфікація понять "непрацездатний", "утримання", "право на одержання змісту" у тих випадках, коли мова йде про відшкодування шкоди іноземцям, що мають місце проживання за рубежем, може бути здійснена як відповідно до радянського закону, так і з урахуванням вимог закону, якому були підлеглі взаємини потерпілого й зазначених осіб.

Таким чином, іноземці в Україні у випадках виникнення деліктних зобов'язань здобувають права й мають обов'язки, що випливають із нашого закону, навіть якщо такі права й обов'язки не передбачені особистим законом іноземців. Разом з тим іноземцям не надаються права й на них не покладають обов'язки, які хоча й передбачені їхнім особистим законом, але невідомі нашому праву.

 

3. ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ЗА РУБЕЖЕМ

 

У випадку розгляду судом або арбітражем в Україні позовів з деліктів, вчинених за рубежем, наші суди також повинні виходити із загального положення lex loci delicti шляхом застосування законодавства країни місця заподіяння шкоди. Це правило звичайно визнавалося доктриною, і воно відповідає загальній колізійній нормі. У той же час радянська доктрина міжнародного приватного права в особливе положення ставила випадки заподіяння шкоди за кордоном радянським громадянином Радянській державі, його організаціям й іншим радянським громадянам.

У діючому в цей час законі встановлено, що права та обов'язки сторін по зобов'язаннях, що виникає внаслідок заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, визначаються правом цієї держави.

У радянській судовій практиці розглядалися випадки відшкодування шкоди радянським громадянам, заподіяного їм за кордоном. Найбільш відомою справою такого роду є справа Руднєв

При розгляді Верховним судом СССР в 1960 році цієї справи виникло запитання про відповідальність іноземного підприємства за шкоду, заподіяна ним здоров'ю працівника під час знаходження його в закордонному відрядженні. Суд прийшов до висновку, що при відсутності спеціальної угоди про відповідальність із іноземним підприємством за нещасні випадки з радянськими фахівцями відповідальність повинна нести радянська організація.

У даній справі виникло запитання про те, хто, на яких умовах й у якому обсязі відповідає за заподіяння каліцтва або смерті відрядженому радянському фахівцеві під час його роботи за кордоном, якщо в міжнародній угоді не дотримується умов про відповідальність у цих випадках.

Можливі два шляхи рішення проблем такого роду. По-перше, можна виходити з того, що умови й обсяг відповідальності за заподіяним шкоду визначаються законами місця вчинення делікту (lex loci delicti), тоді обов'язок відшкодування збитку покладає на особу, винна в заподіянні шкоди. По-друге, можна виходити з того, що принцип закону місця вчинення делікту не застосовується в тих випадках, коли мова йде про відшкодування шкоди, заподіяної особі у зв'язку з виконанням роботи за трудовим договором під час його відрядження за кордон. Як видно з матеріалів справи, суд пішов по другому шляху. За Руднєвим було визнане право одержати від радянського підприємства, з яким він складався в трудових відносинах, відшкодування за шкоду, заподіяна йому на роботі в закордонному підприємстві, куди він був відряджений.

Аналогічні рішення були винесені нашими судами й по ряду інших справ.

Правилами, прийнятими в 1984 році, було передбачено, що робітникам та службовцям, що одержали трудове каліцтво в період їхньої роботи за кордоном, відшкодування збитку провадиться міністерствами й відомствами, що направили їх на роботу за кордон.

Законодавство місця заподіяння шкоди не застосовується й у деяких особливих випадках. Відповідно до Варшавської конвенції 1929 року й Гаазькому протоколу 1955 року, відповідальність перевізника за шкоду пасажирові, багажу, ручної поклажі й вантажу обмежена сумою, розмір якого становить, наприклад, відносно шкоди пасажирові 250 тис. франків.

Кодекс торговельного мореплавання України відносно обмеження відповідальності передбачає, що правила цього кодексу повинні застосовуватися до судновласників, суду яких плавають під Державним прапором України.

Можна привести такий приклад із практики Морської арбітражної комісії (МАК).

По суперечці, що виникла в 1979 році, іноземний позивач порушив питання про застосування до обмеження відповідальності радянського судновласника матеріального права Фінляндії, оскільки суперечка була зв'язана із зіткненням суден у фінських територіальних водах. При цьому позивач послався на ст. 1264 Основи цивільного законодавства 1961 року, що передбачають застосування права країни місця заподіяння шкоди. МАК відхилила цю вимогу, пославшись на те, що ця норма "має в цьому випадку пріоритет перед названими загальними колізійними нормами радянського права, тому що вони встановлені, по-перше, спеціально для відповідно, пов'язаних з торговельним мореплаванням, а не для будь-яких майнових відносин, а по-друге, спеціально для обмеження відповідальності судновласника, а не взагалі для зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди".

 

1.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Kazakh media in the global information space. Communication studies and journalism. Internet. | Types of reportage.


Дата добавления: 2016-07-18; просмотров: 577; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2017 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.011 сек.