Хартія основоположних принципів діяльності європейських адвокатів

Коментар щодо Хартії основоположних принципів діяльності європейських адвокатів

(прийнято на пленарній сесії Ради адвокатських об'єднань і спілок адвокатів Європи 11.05.2007 року)

1. 24 листопада 2006 року Рада адвокатських об'єднань і спілок адвокатів Європи одноголосно прийняла "Хартію основоположних принципів діяльності європейських адвокатів". У Хартії міститься перелік десяти принципів, спільних для діяльності всіх європейських адвокатів. Повага до цих принципів є основою права на захист, яке є наріжним каменем усіх інших основоположних прав у демократичному суспільстві.

2. Ці основоположні принципи висловлюють спільне підґрунтя, що лежить в основі всіх національних та міжнародних норм, якими регулюється поведінка європейських адвокатів.

3. Хартія враховує:

національні професійні правила держав Європи, в тому числі правила держав, що не входять до Ради Європейських адвокатських об'єднань, які також поділяють ці спільні принципи діяльності європейських адвокатів,

- Кодекс поведінки європейських адвокатів Ради Європейських адвокатських об'єднань,

- принципи загального застосування в Міжнародному кодексі етики Міжнародної асоціації адвокатів,

- рекомендацію Rec (2000) 21 від 25 жовтня 2000 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи щодо свободи здійснення адвокатської діяльності,

- основні принципи стосовно ролі адвокатів, прийняті Восьмим конгресом Організації Об'єднаних Націй щодо запобігання злочинності та перевиховання правопорушників 27 серпня - 7 вересня 1990 року,

- практику Європейського суду з прав людини та Європейського суду справедливості і зокрема рішення від 19 лютого 2002 року Європейського суду справедливості у справі Wouters v. Algemene Raad van de Nederlandse Orde van Advocaten (C-309/99),

- Загальну декларацію з прав людини, Європейську конвенцію з прав людини та Хартію основоположних прав Європейського Союзу,

- резолюцію Європейського парламенту стосовно професії адвоката та загального інтересу до функціонування правових систем від 23 березня 2006 року.

6. Роль адвоката, незалежно від того, чи покладається вона на особу, корпорацію або державу, є роль порадника і представника клієнта, якому він довіряє, це роль професіонала, якого поважають треті сторони, та роль обов'язкового учасника у справедливому здійсненні правосуддя. Поєднуючи всі ці елементи, адвокат, який сумлінно слугує інтересам свого власного клієнта і захищає його права, також виконує функції адвоката у Суспільстві, а ці функції полягають у тому, щоб попереджати та запобігати конфліктам, забезпечувати врегулювання конфліктів у відповідності з загально визнаними принципами цивільного, публічного чи кримінального права та з належним врахуванням прав та інтересів, сприяти розвиткові права і захищати свободу, справедливість і верховенство права.

Принцип (а) — незалежність адвоката та свобода адвоката представляти справу клієнта:

Адвокат має бути вільним - політично, економічно та інтелектуально - у здійсненні своєї діяльності щодо консультування та представлення клієнта. Це означає, що адвокат має бути незалежним від держави та інших владних інтересів і не повинен допускати, щоб його незалежність була скомпрометована незаконним впливом з боку ділових партнерів. Адвокат має також залишатися вільним від свого клієнта для того, щоб мати довіру третіх сторін та судів. Справді без цієї незалежності від клієнта не може бути гарантії якісної роботи адвоката. Членство адвоката у вільній професії та повноваження, що випливають із цього членства, допомагають підтримувати незалежність, а адвокатські об'єднання мають відігравати важливу роль у тому, щоб допомагати гарантувати незалежність адвоката. Вважається, що саморегулювання адвокатської професії є необхідною передумовою незалежності окремого адвоката. Відомо, що у невільних суспільствах адвокатам перешкоджають представляти справи своїх клієнтів, і за намагання робити це адвокати можуть піддаватися ув'язненню або смерті.

Принцип (b) — право і обов'язок адвоката дотримуватися конфіденційності щодо справ клієнтів та право на повагу до професійної таємниці;

Найголовніше в діяльності адвоката - це те, що клієнт розповідає адвокатові речі, про які він не розповість іншим - найінтимніші особисті деталі або найцінніші комерційні таємниці - та що адвокат отримує від клієнта інформацію на основі конфіденційності. Без переконання щодо конфіденційності не може бути довіри. Хартія наголошує на подвійному характері цього принципу -дотримання конфіденційності є не лише обов'язком адвоката, це водночас основне право клієнта як людини. Правила "професійного привілею правника" забороняють, щоб спілкування між адвокатом та клієнтом використовувалося проти клієнта. У деяких юрисдикціях вважається, що право на конфіденційнсть належить лише клієнтові, у той час як у інших юрисдикціях "професійна таємниця" може також вимагати, щоб адвокат тримав у таємниці від свого клієнта інформацію, отриману на основі конфіденційності під час спілкування з адвокатом іншої сторони. Принцип (b) охоплює всі ці споріднені поняття - професійний привілей правника, конфіденційність та професійна таємниця. Обов'язок адвоката перед клієнтом залишається навіть після того, як адвокат припинив діяльність.

Принцип (c) — уникнення конфліктів інтересів між різними клієнтами або між клієнтом і адвокатом:

Для належного здійснення своєї професійної діяльності адвокат має уникати конфліктів інтересів. Тому адвокат не може представляти двох клієнтів у тій самій справі, якщо є конфлікт або ризик конфлікту між інтересами цих клієнтів. Так само адвокат має утриматись від представлення нового клієнта, якщо адвокат володіє конфіденційною інформацією, отриманою від свого нинішнього або колишнього клієнта. Адвокат також не повинен брати клієнта, якщо існує конфлікт інтересів між клієнтом та адвокатом. Якщо конфлікт інтересів виникає під час представлення клієнта, адвокат має припинити його представлення. Можна побачити, що цей принцип тісно пов'язаний із принципами (b) (конфіденційність), (с) (незалежність) та (е) (відданість).

Принцип (d) — гідність і честь адвокатської професії, високі моральні якості та добра репутація окремого адвоката:

Аби мати довіру клієнтів, третіх сторін, судів та держави, адвокат має довести, що він є гідним такої довіри. Це досягається його належністю до шанованої професії; адвокат не повинен робити нічого, що може зашкодити його власній репутації або репутації всієї професії та публічній довірі до адвокатської професії. Це не означає, що адвокат має бути бездоганною особою, проте це означає, що його поведінка не може бути безчесною (ганебною) ні в юридичній практиці, ні в діловій діяльності і навіть у приватному житті, що ймовірно могло б заплямувати (зганьбити) адвокатську професію. Ганебна поведінка може призводити до санкцій, у тому числі, у найбільш серйозних випадках, до заборони на адвокатську діяльність.

Принцип (e)— відданість клієнтові:

Відданість клієнтові є сутністю ролі адвоката. Клієнт повинен довіряти адвокатові як порадникові та як представникові. Аби бути відданим клієнтові, адвокат має бути незалежним (див принцип (а)), має уникати конфліктів інтересів (див.принцип (с)) та

має дотримуватися конфіденційності (див. принцип (b)). Деякі з найделікатніших проблем професійної поведінки випливають із взаємодії між принципами відданості клієнтові та принципами, що закріплюють ширші обов'язки адвоката - принцип (d) (гідність та честь), принцип (h) - (повага до колег по професії) та зокрема принцип (і) (повага до верховенства права та справедливого здійснення правосуддя). Вирішуючи такі проблеми, адвокат має пояснити клієнтові, що адвокат не може скомпрометувати свої обов'язки перед судом та щодо здійснення правосуддя для того, щоб представляти безчесну справу від імені клієнта.

Принцип (f)— справедливе ставлення до клієнтів стосовно сплати гонорарів

Гонорар, встановлений адвокатом, має бути заздалегідь повністю доведений до відома клієнта, бути справедливим і поміркованим, відповідати закону та професійним правилам, згідно з якими діє цей адвокат. Хоча професійні кодекси (та принцип (с) цієї Хартії) наголошують на важливості уникнення конфліктів інтересів між адвокатом та клієнтом, видається, що саме питання про гонорар адвоката наражає на небезпеку виникнення конфлікту. Відповідно, цей принцип вимагає потреби професійного врегулювання цієї проблеми, аби гонорари не були завищеними.

Принцип (g) — професійна компетентність адвоката:

Зрозуміло, що адвокат не може ефективно консультувати або представляти клієнта, якщо він не має належної професійної освіти і підготовки. Останнім часом післядипломне навчання (підвищення кваліфікації) набуває все більшого значення як реагування на швидкі темпи змін у праві та практиці і в технологічному та економічному оточенні. Професійні правила часто наголошують, що адвокат не повинен братися за справу, вирішувати яку він не є компетентним.

Принцип (h) — повага до колег по професії:

Цей принцип означає не просто ствердження потреби ввічливості - хоча навіть це є важливим у надзвичайно делікатних та спірних справах, у яких адвокати часто беруть участь від імені своїх відповідних клієнтів. Цей принцип стосується ролі адвоката як посередника, якому можна довіряти, який говорить правду, діє у відповідності з професійними правилами та виконує свої обіцянки. Належне здійснення правосуддя вимагає, щоб адвокати ставилися з повагою один до одного і вирішували спірні питання цивілізовано. Так само публічний інтерес вимагає від адвокатів діяти добросовісно один з одним і не обманювати. Взаємна повага між колегами по професії полегшує належне здійснення правосуддя, допомагає вирішувати конфлікти за домовленістю, у тому числі в інтересах клієнта.

Принцип (і) — повага до верховенства права та справедливого здійснення правосуддя:

Ми зобразили частково роль адвоката, який діє як учасник справедливого здійснення правосуддя. Таку саму ідею інколи висловлюють, коли адвоката називають "співробітником суду" або "міністерства юстиції". Адвокат ніколи не повинен умисно надавати суду хибну інформацію або таку, що вводить в оману, адвокат ніколи не повинен говорити неправду третім сторонам під час здійснення своєї професійної діяльності. Ці заборони часто суперечать безпосереднім інтересам клієнта адвоката, і врегулювання цього очевидного конфлікту між інтересами клієнта та інтересами справедливості є делікатною проблемою, для вирішення якої адвокат має бути професійно підготовленим. Адвокат має право звернутися до свого адвокатського об'єднання за допомогою у вирішенні таких проблем. Проте адвокат може успішно представляти свого клієнта лише, якщо на нього як на надійного посередника та учасника справедливого здійснення правосуддя можуть покладатися суди та треті сторони.

Принцип (j) — саморегулювання адвокатської професії

Однією з ознак того, що суспільство не є вільним, є те, що держава відкрито або приховано контролює адвокатську діяльність взагалі та діяльність окремих адвокатів. Для більшості адвокатських професій Європи характерне поєднання державного регулювання та саморегулювання. У багатьох випадках держава, визнаючи важливість основоположних принципів, використовує законодавство для їх закріплення - наприклад, надаючи законодавчу підтримку конфіденційності або надаючи адвокатським об'єднанням законні повноваження укладати професійні правила. Рада європейських адвокатських об'єднань переконана, що лише сильний елемент саморегулювання зможе гарантувати професійну незалежність адвокатів по відношенню до держави, а без гарантії незалежності адвокати не можуть здійснювати свою професійну роль.