Сутність і класифікація рейдерства

Відмінною рисою підприємницької діяльності є те, що у відкритій конкурентній боротьбі підприємці діють на свій страх і ризик під свою персональну, і головне – майнову відповідальність. Аналіз наявної ситуації, що склався на Україні в останні роки свідчить, що особливу небезпеку на ниві економічних злочинів для підприємств мають рейдери.

Згідно із загальною термінологією рейдерами вважаються особи, які намагаються отримати компанію проти волі її власників. Наведений термін був введений в той час, коли Британія була «володаркою морів», тоді рейдерами називали воєнні кораблі, які поодиноко здійснювали рейди з потоплення торгових кораблів супротивників. Таким чином, рейдер – з англійської мови – це загарбник.

Зараз рейдери – це спеціалісти з захвату власності або оперативного управління компанією за допомогою спеціально створеного або розіграного бізнес-конфлікту. Проте, рейдерство має не стихійний характер.

Частіше за все рейдерська діяльність – це складна і командна робота висококласних спеціалістів у юридичний, економічній, аналітичній, бухгалтерській, силової діяльності, спрямованої в потрібне русло організатором, що має потрібний організаційний і фінансовий ресурс.

Методи професійних рейдерів можуть не спиратися на норми ділової етики, проте скоріше за все, мають законний характер і базуються на недосконалості нормативно-правових і законодавчих актів в країні. Не зважаючи законність, методи рейдерів спираються на маніпуляцію суспільною думкою, лобізм, біржові махінації, силові захвати, підкупи, тощо. Наведене пов’язане, передусім із високою рентабельністю такого бізнесу – від 100 до 5000% (правда, останні операції є скоріше виключенням і пов’язані із захватом дуже ефективно-працюючих підприємств).

В сьогоднішніх умовах господарювання виділяють «білих», «чорних» та «сірих» рейдерів.

«Білі» рейдери працюють виключно в межах законів і в своєму арсеналі використовують набір прийомів що стосуються маніпуляцій з акціями і долями товариств і при використанні недосконалих законодавчих актів корпоративного змісту.

«Чорні» рейдери використовують кримінальні засоби та використовують всі інструменти захвату: підробка документів, реєстрація документів на підставних осіб, підкуп чиновників, суддів, силових структур тощо.

Гринмейл (шантаж) –це особливий вид рейдерства, який пов'язаний із приданням невеликого пакету акцій або долі в товаристві, після чого різними діями, перш за все шантажем, що не виходять за межі законі, а навпаки базуються на ньому, заважать товариству вести свою поточну господарсько-виробничу діяльність. В результаті таких дій управління підприємством стає неефективним, робота товариства паралізується і власники повинні викупити акції по дуже високій вартості.

Рейдерів прийнято поділяти на найманих, що працюють під прикриттям великих комерційних структур і вільних рейдерів.

Найманим рейдером бути простіше і безпечніше, оскільки роботодавець надає фінансові ресурси та у необхідному випадку надати силову підтримку. Рейдери цієї групи створюють стратегію захвату, формують сили, забезпечують її реалізацію. За це вони отримують 20-25% від суми вигоди.

Вільні рейдери працюють на свій страх і ризик і є своєрідними авантюристами від бізнесу, але при цьому вони повинні забезпечити фінансову складову операції та захищатися у небезпечних ситуаціях.

Виходячи з того, що на ринку діють декілька видів компаній-рейдерів, детальний аналіз їх задач дозволить визначити які методи будуть використовуватись для захвату компанії-жертви і яким чином можливо подолати ці загрози.

Різновидами компаній-агресорів є такі суб’єкти господарювання:

1) олігархи і фінансово-промислові групи, що використовують рейдерство для розвитку свого бізнесу та диверсифікації своїх бізнес-імперій, а також створення нових галузевих холдингів. Ці суб’єкти мають значні фінансові ресурси, які переважають можливості підприємства-жертви. На них працюють найкращі спеціалісти в різних галузях. Крім того, вони мають найбільші можливості щодо використання адміністративні, силові та судові ресурси. В кінцевому результаті власники підприємства-жертви навіть не намагаються встановити законний порядок функціонування підприємства;

2) інвестиційні компанії, що зробили поглинання своїм основним бізнесом. Ці підприємства отримують доходи на перепродажу активів підприємств-жертв. Як правило, вони не агресивні і використовують виключно законні методи. До явної агресії вони приходять тоді, коли вони залучають активи для власних потреб;

3) інвестиційні компанії-посередники, що діють в інтересах фірми-замовника. В основному їх діяльність спрямовується можливостями компанії-замовника. Частіше на попередньому етапі вони планують невеликий бюджет. Однак, якщо замовником виступає велика структура, витрати є відповідними;

4) інвестиційні компанії – професійні грінмейлери. Їх основне завдання – отримати відступні. Проте, досить важливо зрозуміти істинну мету гринмейлера: він виступає у якості учасника проекту щодо недружнього поглинання або скриваючи головного учасника проекту. Професійні грінмейлери поводять себе досить жорстко, свідомо створюють собі устрашаючий імідж, який у багатьох випадках є спланованою PR-акцією.

Структурно компанія-агресор має як мінімум три відділи (рис. 8.1).

Рис. 8.1. Організаційна структура компанії-агресора

Основними засобами реалізації рейдерства є:

1) використання механізму банкрутства, коли на підприємство всіма можливими засобами «вішають» борг. Наприклад, одним з найбільш розповсюджених способів є поставка на підприємство-жертву будь-чого, після чого закривається розрахунковий рахунок, який вказаний у договорі. Грошовий переказ повертається назад на розрахунковий рахунок платника. В той же час на фірму-жертву здійснюється постійний тиск про сплату боргів і загрози щодо звернення до арбітражного суду. Апогей операції – звернення до арбітражного суду щодо визнання підприємства-жертви банкрутом і впровадження зовнішнього управління. В результаті здійснюється розпродаж активів підприємства в інтересах замовника цього фіктивного банкрутства;

2) рішення судів різних інстанцій – більша частина підприємців орієнтується на традиційний захист у особі вахтерів, пропускного режиму на територію підприємства, покладаються на охоронні структури тощо. Оскільки захвати можуть бути не тільки силовими, то ці підходи до охорони безпеки не можуть вважатися абсолютно ефективними. Частіше за все, дії судів і прокуратури мають господарський характер, проте мають місце затримання за надуманими приводами керівників і головних спеціалістів підприємств з взяттям під варту з метою передачі тимчасового керівництва компанією іншій людині,

3) відверто кримінальні дії, що стосуються вбивств, поранень та викрадень керівників або головних спеціалістів підприємства.

Основними причинами рейдерських захоплень на території України виступають:

1. Недосконалість вітчизняного законодавства

2. Розмах корупції у всіх гілках адміністративної влади в країні.

Найбільш ефективними засобами реалізації рейдерства виступають:

1. Встановлення контролю над менеджментом підприємства або особою, що володіє контрольним пакетом акцій – традиційно використовується по відношенню до державних (муніципальних) підприємств або до підприємств, головним акціонером яких є держава. В даному випадку стороння компанія підкупає менеджерів підприємства або особу, що представляє інтереси держави на загальному зібранні акціонерів. Цей спосіб використовується тоді, коли підприємство неможливо збанкрутити або якщо неможливо викупити контрольний пакет акцій підприємства – навряд чи хто захоче змагатися навіть з місцевими органами влади. У випадку, коли держава намагатиметься реалізувати акції підприємства, у компанії-агресора, яка має неформальні зв’язки з даним підприємством є переваги перед іншими потенційними претендентами.

Одним з недоліків даної форми впливу є пряма залежність від посадовців, яких можуть зняти або замінити а також відсутність прав власності на об’єкти нерухомості, землю тощо.

2. Придбання контрольного пакету акцій. Цей спосіб може бути доцільним коли йдеться мова про розширення компанії. Якщо грамотно провести компанію з придбання акцій підприємства, то можна не опасатися оскаржити у судовому порядку таких дій. Цей засіб використовується у разі дружнього поглинання компанії. Однак використання даного способу пов’язано з великою сумою витрат, іноді рахунок йде на мільйони доларів. З метою мінімізації витрат рейдери використовують такий засіб як довірче управління цінними паперами або долею в статутному фонді.

3. Банкрутство компанії із подальшим придбанням її активів використовується тоді, коли видача довіреностей не дає повного контролю над активами підприємства. Головна перевага цього способу – низькі витрати порівняно з іншими способами. Вданому випадку витрати рейдерів складаються з сум «субсидій», що спрямовуються регіональним чиновникам різних рівнів, суддям арбітражних судів, арбітражним управляючим тощо. Головним завданням є пошук простроченої заборгованості. Недобросовісні чиновники підтримують ініціативу щодо порушення справи про банкрутство. Одночасно в пресі формується негативний імідж підприємства, споживачі і постачальники починають нервувати, фінансовий стан підприємства похитується. В цьому випадку особлива увага відводиться процесу санації та укладенню мирової угоди з кредитором. Таким чином рейдери:

- отримують частину акцій за умови обміну боргів знов створеного підприємства;

- отримують акції за рахунок додаткової емісії акцій підприємства.

Практика показує, що основними «жертвами» рейдерів виступають:

- недооцінені компанії;

- ті, що неефективно розпоряджаються наявними активами;

- ті, що погано управляються (недостатня увага приділяється управлянню репутацією, ризик-менеджменту, корпоративній безпеці тощо);

- з неадекватною структурою власності;

- із нерозв’язаними внутрішніми конфліктами;

- цікаві з точки зору посилення конкурентоспроможності конкурентів;

- ті, що не користуються прихильністю місцевих органів влади.

Привабливість підприємства для майбутнього рейдерського захоплення пов’язане із трьома факторами:

1) успішний, перспективний і стійкий бізнес, коли захоплення відбувається заради подальшого продовження самого бізнесу;

2) реалізація високоліквідних активів підприємства (нерухомості, землі, обладнання тощо);

3) включення захопленого підприємства в холдинг, тоді всі активи зберігаються і відношення до них є дбайливим.